ГоловнаСвіт

США і «Мінськ»: Вашингтон звинуватив Москву в невиконанні угод

Деякі українські оглядачі, слухаючи держсекретаря США Ентоні Блінкена, з якоїсь дивовижної причини почули виключно його висловлювання щодо виконання Росією та Україною Мінських домовленостей. Дивно, зважаючи на те, що глава американського зовнішньополітичного відомства приїжджав у зв'язку з загрозою російської інтервенції. Проте річ навіть не в тому, що обговорюється «Мінськ», а в тому, що Блінкену приписують слова, яких він не казав – про невиконання українською стороною узятих на себе зобов'язань щодо Мінського процесу. На жаль, це роблять люди, які позиціонують себе патріотами – тому дивно, що такі перекручені заяви з'являються в українському інформаційному просторі відразу після появи в Держдумі РФ законопроєкту про визнання незалежності окупованих частин Донбасу.

Утім проблема навіть не в «Мінську», а в тому, що ці мертвонароджені домовленості виписані лише для одного – для створення ситуації глухого кута. Що сама по собі окупація Донбасу Росією та підписання цього документа з погляду Кремля – частина сценарію дестабілізації всієї України. Що самі по собі ОРДЛО – це плацдарм для подальших масштабних воєнних провокацій.

В інтерв'ю «Голосу Америки» Ентоні Блінкен означив кілька важливих моментів майбутнього Мінського процесу. По-перше, він заявив, що саме Росія не виконує домовленостей, а не Україна.

Фото: EPA/UPG

«У Мінських домовленостях є дуже важливі заходи, які мають вжити обидві сторони. Багато з тих заходів Україна або вже виконала, або виконує, або починає робити те, що залишилося. Але, на превеликий жаль, маю сказати, що з іншого боку Росія практично нічого не зробила з того, що передбачено «Мінськом». Відтак питання Донбасу не вирішується через Мінський процес», – зазначив держсекретар.

У цьому глава американського зовнішньополітичного відомства має рацію: Росія, яка, до слова, відмовляється позиціонувати себе стороною військового конфлікту, не забезпечила режим «тиші», заблокувала на багатьох ділянках роботу спостережної місії ОБСЄ, не прибрала важкої техніки, а навпаки, ще більше мілітаризувала Донбас; Москва відмовляється розблокувати процес обміну тимчасово утримуваними особами, вона ж з кожним днем погіршує гуманітарну та екологічну ситуацію в захопленому регіоні.

У Кремлі не хочуть виконувати «Мінськ» у порядку черговості пунктів – спочатку ті, що стосуються безпеки, а потім ті, де йдеться про політичне врегулювання. У Білокам'яній прагнуть одного – щоб Київ виконував усі вимоги Москви.

Проте навіть якщо виходити з цієї логіки, Україна частково, але все ж таки виконала і цю, політичну частину «Мінська» – закон про особливий статус Донбасу було ухвалено на тимчасових засадах, але його дія продовжується щороку. Нагадаю, що в цьому документі прописані і базові правила амністії, закріплені економічні зв'язки Донбасу з Росією, там прописана діяльність загонів так званої народної міліції.

Постає питання: якщо це все виписано українською стороною і закон пролонгований, що не влаштовує Кремль? Сам факт того, що цей документ має набути чинності на постійній основі після проведення виборів на Донбасі, визнаних БДІПЛ ОБСЄ, що він надає можливість Києву повернути контроль над кордоном. А Москві вибори за прозорими правилами не потрібні; ба більше, російське керівництво взагалі не хоче віддавати Донбас.

Фото: EPA/UPG

Окуповані території необхідні РФ виключно для одного – для дестабілізації України. Це плацдарм для утримання України в зоні впливу РФ. Ось чому в Москві так були роздратовані законопроєктом про перехідний період, який у разі ухвалення якраз чітко прописував би процеси деокупації регіону і захищав би Україну від слабохарактерних політичних рішень. 

Київ аргументовано доводить західним партнерам, особливо медіаторам з Франції та Німеччини, що це не українська, а російська сторона не виконує положення Паризького комюніке від 2019 року, оскільки початкові зобов'язання зводяться до гуманітарних рішень.

Режим тиші РФ не виконується, по суті, з початку 2021 року – Москва направила на Донбас важке озброєння, вона активно використовує бойові безпілотники, що заборонено будь-якій іноземній державі тим же «Мінськом», більша частина вбитих з української сторони військових за останні місяці загинула від снайперських пострілів. Росія так і не дала добро на розмінування узгоджених у рамках ТКГ 20 ділянок і на розведення військ одразу з чотирьох зон.

З літа 2020 року Україна кілька разів надавала Кремлю уточнені списки для обміну утримуваними особами, причому опції стосувалися передачі не лише за формулою «всіх на всіх» – 100 на 100, 64 на 64 та 16 на 16. Російська сторона під різними приводами блокує процес обміну. Представники Червоного Хреста так і не отримали доступу до утримуваних Росією та її найманцями наших громадян.

Україна відкрила нові технологічні пункти пропуску «Щастя» та «Золоте», а Росія не лише не забезпечила запуск КПВВ з боку окупованих територій, вона просто ізолювала, закрила Донбас від території, що контролюється українським урядом, під виглядом карантинних заходів. Російські бойовики продовжують повністю блокувати рух на п'яти із семи старих пропускних пунктах.

Відкриття оновленого КПП «Щастя», 20 листопада 2020
Фото: Сергій Моргунов / «Бабель»
Відкриття оновленого КПП «Щастя», 20 листопада 2020

Україна не імплементувала в повному обсязі лише «формулу Штайнмаєра» (не братимемо до уваги кінцеві положення закону про особливий статус), яка й передбачає виведення російських військ не відразу після виборів, а лише після отримання Донбасом постійно чинного особливого статусу, власне автономії.

Що це означає на практиці? Що Росія не збирається виводити звідти війська, вона хоче, якщо говорити про її логіку «Мінська», далі шантажувати Україну, вичавлюючи нові поступки до повного переходу нашої країни під російський політичний протекторат; національні вибори, референдуми – це вже справа техніки. Крім того, є ще один важливий момент, про який слід пам'ятати: для багатьох західних держав проведення виборів на територіях, які нині окуповані, означатиме кінець Мінського процесу, а отже, і санкційної політики проти РФ.

І от зараз варто повернутися до заяв та інтерв'ю Блінкена щодо «Мінська». Окрім прямого звинувачення Росії в невиконанні «Мінська», він зауважив дві важливі деталі. Перша – міняти, модернізувати, удосконалювати домовленості Сполучені Штати не збираються. Друга – США готові допомогти в реалізації Мінського комплексу заходів.

Усе це не критично, але точно показує, що Вашингтон на якомусь етапі відмовився від української ідеї вдосконалення «Мінська», яка спрощено звучить так: спочатку вихід до кордону та виведення російських військ, а потім конституційна реформа та розширення окремих прав мешканців Донбасу.

Однак усі ці моменти не особливо важливі на тлі повзучої російської анексії на окупованих частинах Донбасу, де є паспортизація, рублеві розрахунки, доступ до російських держзакупівель тощо. Ба більше, зараз у Держдумі РФ – зрозуміло, що це ініціатива Кремля – з'явився законопроєкт про визнання утворень в ОРДЛО. Фактично йдеться про визнання результатів так званого референдуму 2014 року, де було заявлено про суверенітет «ЛДНР» та бажання увійти як об'єднання до складу Росії.

Місцеві жителі з прапорцями РФ стоять у черзі на спецавтобуси до Ростовської області, щоб узяти участь у парламентських виборах
РФ, Донецьк, 18 вересня 2021 року.
Фото: EPA/UPG
Місцеві жителі з прапорцями РФ стоять у черзі на спецавтобуси до Ростовської області, щоб узяти участь у парламентських виборах РФ, Донецьк, 18 вересня 2021 року.

Водночас потрібно розуміти: по правді, поглинання ОРДЛО Москві не вигідне, оскільки означатиме її вихід із «Мінська», за чим відбудеться посилення санкцій Заходу, що розв'яже Україні в якомусь сенсі руки – якщо говорити про вирішення економічних проблем. 

Зараз колективний Захід заплющує очі на повзучу фактичну анексію Донбасу Росією, він далі грає з нею в переговорний процес, але після прямого юридично підтвердженого акту анексії очі вже ніхто заплющити не зможе – та й у РФ не залишиться поля для маневру.

Єдиний варіант – Росія свідомо провокує Україну. Хтось називає це карабаським сценарієм, мені ж ближча тут аналогія з грузинською війною. Москва говорить про атаку на її громадян (що вже прогнозують російські чиновники та дипломати), а потім може ввести війська для їхнього «захисту». Але і для цих цілей Москві потрібен зараз Мінськ – майже мертвий, але все ж таки потрібен.

Бентежить у всій цій історії лише одне – слова президента Зеленського, який натякнув, що чимало міжнародних гравців намагаються послабити переговорні позиції України. Ми ж повинні грати за своїми правилами.

Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram