Наразі ми бачимо підвищену увагу до Арктики зі сторони Китаю та мілітаризацію Росією Півночі. Діяльність цих двох держав непокоїть у першу чергу країни Північної Європи. Проте менш наочні зміни, як-от підвищення рівня моря, глобальне потепління, перспективи використання північних морських шляхів, впливають і впливатимуть на всі країни ЄС. Тому оновлення та чіткішого визначення європейських інтересів в Арктиці очікували вже давно; задля цього й напрацьовувалася стратегія.
Складність полягала в тому, що Європейський Союз мав врахувати в документі інтереси арктичних держав ЄС (Данії, Швеції та Фінляндії), а також Норвегії та Ісландії, які не є членами Співдружності, однак асоціюються з ЄС за багатьма договорами. Брюссель також мав сформувати нові підходи в роботі з іншими арктичними та приарктичними державами. Додаткова складність полягає в тому, що всі арктичні держави опублікували власні стратегії щодо Арктики, згідно з національними інтересами. До того ж подібні документи оприлюднили інші країни Європи, наприклад, Німеччина та Франція.
Тепер Європейський Союз у своїй оновленій арктичній стратегії позиціонує себе більш упевненим гравцем з конкретними інтересами в регіоні. Здебільшого в ЄС сфокусуються на співробітництві для забезпечення миру та безпеки, стійкому розвитку Арктики, кліматичних питаннях. Найбільш резонансними виявилися підходи в Європейському Союзі до боротьби з кліматичними кризами в Арктичному регіоні. Саме кліматичні проблеми і мають стати основним напрямком, на якому ЄС збільшуватиме свій вплив на Півночі.
Зміни клімату Брюсселем визначено найбільшою загрозою, з якою зіткнулася Арктика, і її рівень уже безпрецедентний. Водночас наслідки потепління в Арктиці йдуть поряд із посиленням інтересу до арктичних ресурсів й інтенсифікацією використання північних морських транспортних шляхів, що може перетворити регіон на арену локальної та глобальної конкуренції і загрожуватиме інтересам ЄС.
Відповідно до пріоритетів нової арктичної стратегії, вже в короткостроковій перспективі в Європейському Союзі мають розпочати поступову реалізацію заборони на розвідку та видобуток нових ресурсів в Арктиці. Оскільки основною причиною кліматичних змін є використання людством викопного палива, а ЄС імпортує велику кількість такого палива. Брюссель домагатиметься, щоб нафта, газ і вугілля залишалися в арктичних надрах. Із цією метою Єврокомісія планує підготувати багатостороннє юридичне зобов’язання, яке не допускатиме нових розробок вуглеводнів в Арктиці. Ще один варіант – на рівні ЄС не імпортувати видобутих на Півночі енергетичних ресурсів.
Саме тема заборони видобутку вуглеводнів в Арктиці вже викликала хвилю критики в Москві. Росія, економіка якої значною мірою залежить від видобутку та експорту природних ресурсів, має масштабні плани видобутку вуглеводнів в арктичній і приарктичній зонах. Оскільки значна частка такого експорту припадає на країни ЄС, постало питання практичної реалізації європейських планів боротьби з кліматичними змінами та готовності до діалогу на цю тему з іншими арктичними гравцями.
Новий порядок денний і спроби регламентувати правила видобутку природних ресурсів в Арктиці не забезпечить стабільності регіону. Навряд чи Європейському Союзу вдасться обійти й проблеми мілітаризації Арктики, зосередивши увагу здебільшого на кліматичній тематиці. Спроби ввести заборону на здійснення розвідувальних робіт у сфері видобутку вуглеводнів уже спричинили несхвальні висловлювання деяких країн.
У Росії відразу побачили «антиросійський» характер нової європейської арктичної стратегії, мета якої – «обмежити суверенітет РФ на Півночі». У поєднанні з присутністю НАТО в регіоні європейські ініціативи названі росіянами викликом і спробою послабити РФ на стратегічному напрямку. У Москви з’явився ще один привід говорити про утиски її прав в Арктиці Заходом, тому конструктивного діалогу годі й чекати.
Для ЄС головне – знайти підтримку своїх ініціатив щодо Арктики серед союзників і визначити перехідні механізми в напрямку зеленої енергетики з тими країнами, які видобувають вуглеводні на Півночі. Як бачимо, навіть у спробах боротьби з кліматичними змінами проігнорувати чи обійти проблеми мілітаризації Арктичного регіону вже навряд чи вдасться, оскільки саме військовий фактор розглядається арктичними державами визначальним у гарантії їхнього суверенітету на Півночі.