ГоловнаСвіт

Адвокатка потерпілих білоруських протестувальників про справи проти силовиків, незаконне звільнення з ізоляторів і небезпеку

Більшість затриманих під час протестів у Білорусі вийшли з ізоляторів 12 серпня. Вони мали численні побої та травми, декого забирали до лікарні. Відтак потерпілі почали звертатися до правозахисних організацій. Проте вони працюють переважно зі скаргами та заявами, однак не можуть представляти їхні інтереси в суді.

Тож Білоруська республіканська колегія адвокатів безкоштовно захищає потерпілих. Адвокати в Білорусі підконтрольні державі, але такі рішення можуть ухвалювати самостійно. Тож LB.ua поговорив з адвокаткою з Гомеля Ганною* про її роботу з потерпілими, труднощі зі скасуванням судових вироків і ймовірність притягнення до відповідальності силовиків.

*Ім’я героїні змінене з міркувань безпеки.

Приймальне відділення Лікарні швидкої медичної допомоги в Мінську, 15 серпня
Фото: Дмитро ЛАСЬКО
Приймальне відділення Лікарні швидкої медичної допомоги в Мінську, 15 серпня

“Ми завжди намагаємося діяти в правовому полі ― навіть якщо в силовиків воно таке своєрідне”

Розкажіть, скільки справ протестувальників ви зараз ведете?

У нас нині дуже великі об'єми роботи. До адвокатів звертається багато людей, але ще більше до нас не доходить ― вони обирають правозахисну допомогу. Точної кількості потерпілих ніхто не знає. Наразі я веду вісім адміністративних справ, хоча звернень було більше. Це не тільки люди, які виходили на мітинги ― це ще й ті, хто просто вийшов у магазин або сидів на терасі поруч із ходою, до прикладу. Також я веду два кримінальних провадження, а ще одне передали до Мінська. Зараз ми з колегами також працюємо над тим, щоб порушили кримінальні справи проти силовиків, які дозволили і вчинили насильство.

У Гомелі не били в СІЗО або ізоляторах тимчасового утримання ― били у відділку міліції чи автозаку. Як мені відомо, у Мінську протилежна ситуація: там найбільше били в ЦІП й ізоляторах. Так само є різниця в кількості затриманих. Якщо чесно, то бачити своїх клієнтів з синіми спинами, сідницями, ногами моторошно. Не існує виправдання такому насильству. Жодного.

Фото: tut.by

За якими статтями найчастіше затримували протестувальників?

Найпоширеніші статті кримінального кодексу, за якими відкривали справи на протестувальників, ― стаття 293 (масові безлади) або стаття 342 (організація і підготовка дій, що грубо порушують суспільний порядок). Ще є випадки справ за статтею 339 (хуліганство). Її застосовували до людей, що нібито використовували “коктейлі Молотова” ― камери спостереження зафіксували, як люди з натовпу кидали пляшки з рідиною в бік правоохоронців. Я не маю права оцінювати, що це було, але очевидно, що на будь-якій стороні можуть бути порушники. Також є справи за статтею 364 ― “насильство чи погрози застосувати насильство до співробітників органів внутрішніх справ”. Однак насильством можна назвати і відірваний ґудзик. Оцінювати такі абстрактні справи складно. Я знаю, що вони є, але невідомо, чи сфабриковані.

Серед адміністративних найбільш поширена стаття КпАП 23.34 ― порушення порядку організації і проведення масових заходів. Важливий аспект ― порядок проведення масових заходів. В Україні і більшості держав для мітингу достатньо повідомити місцеву владу про зібрання. Натомість у Білорусі треба отримати дозвіл. По суті, будь-яке численне зібрання друзів на вулиці можна класифікувати як порушення. У нас навіть жартують: «Більше двох не збираємося». Справи за цією статтею складаються зазвичай з рапорту міліції і протоколу адміністративного порушення ― а доказів немає. Тобто до визнання вини підходили як до формальності, хоча у країні діє презумпція невинуватості.

Також поширені адміністративні вироки за статтею 23.4 ― непокора розпорядженню посадової особи. Наприклад, людині кажуть, що затримують, а вона відмовляється ― і цього достатньо. Ба навіть більше, деякі мої клієнти самі підходили до силовиків, щоб щось запитати або пояснити, і їх затримували за цією статтею. Її можна використовувати як завгодно і проти кого завгодно.

Фото: nn.by

Як відбувалися суди над затриманими?

Переважно людей засуджували в ізоляторах так звані виїзні суди. Справ було надто багато, щоб розглядати їх у судових інстанціях. Звучить цинічно, але це робили для процесуальної економії часу і ресурсів.

Люди, проти яких відкрили адміністративні провадження, лишалися в ізоляторах після вироку. Проте коли там забракло місця, їх почали переводити у СІЗО, хоча там можуть перебувати лише ті, проти кого відкрили кримінальні справи. Відправляли в ізолятори по області. Садити було нікуди.

Накопичилося так багато справ, що їх не встигали розглядати. На затриманого складали протокол і відпускали до суду. Тепер же такі справи закривають через брак доказів і розглядають їх значно лояльніше, але перша хвиля була дуже жорсткою.

Чи не дивує вас, що люди, які били потерпілих, так дотримувалися букви закону ― вимагали підписаного протоколу, викликали на допити, складали справи і обирали статті для затриманих?

Ну ось такі ми люди ― усе мусить бути по-правильному. Тобто навіть якщо людей затримують і б’ють на мирному мітингу, повинні оформити протокол і решту документів. Якщо тебе побили силовики, ти все одно ідеш у прокуратуру писати на них заяву і береш направлення на судмедекспертизу. Якщо ти бачиш сміття на мітингу, ти його збираєш, сортуєш і вивозиш. Ми завжди намагаємося діяти в правовому полі ― навіть якщо в силовиків, наприклад, воно таке своєрідне.

Швидка заїжджає на територію СІЗО, під стінами якого люди чекають на звільнення родичів і друзів, Мінськ, 14 серпня 2020
Фото: EPA/UPG
Швидка заїжджає на територію СІЗО, під стінами якого люди чекають на звільнення родичів і друзів, Мінськ, 14 серпня 2020

“Дуже ймовірно, що постраждалим відмовлятимуть у порушенні карної справи проти силовиків через брак доказів”

Після посилення протестів затриманих, що отримали вирок виїзних судів, відпустили з ізоляторів. Чи були підстави у такого рішення?

Це важливий аспект. Наприклад, затриманий чи затримана одержали 15 діб арешту. Через хвилю обурення протестувальників людину відпустили з ізолятора. Але рішення суду не скасовували. У будь-якій правовій державі рішення суду можна скасувати за певних обставин, чого не відбулося. Ніхто з правового середовища не розуміє, на підставі чого людей випустили. Очевидно, було розпорядження ― і добре, що було ― але ми не знаємо, що там вказано. Люди не досиділи свій термін, тож фактично не виконали рішення суду. Тобто у будь-який момент до них можуть прийти правоохоронці з вимогою повернутися до ізолятора. А щоб це рішення скасували, людина повинна звернутися до суду ― не всі хочуть це робити. Їхній страх можна зрозуміти, хоча ми ніколи не знаємо, що відчуває людина, яку б'ють і яка спостерігає за насильством. Проте поки немає загального рішення щодо адміністративних справ, ми рекомендуємо подавати скарги самостійно і не чекати на врегулювання у вищих інстанціях. Бо ніхто зараз не знає, до чого це може призвести.

Тисячі людей отримали адміністративні і кримінальні вироки. Як це може вплинути на них надалі, якщо затримання повторяться?

У певних випадках повторний адміністративний чи кримінальний арешт може мати тяжче покарання. Але в нашому законодавстві є норми про індивідуальний підхід у його призначенні ― наприклад, звертають увагу на наявність роботи і попередні вироки. Але це працює в неполітичних справах. Як буде цього разу ― складно судити. Хвиля затримань торкнулася тих, хто раніше не цікавився політикою. Складно сказати, чим це для них обернеться. Наприклад, це може завадити кар’єрі в державних структурах. Але поки що рано про це говорити ― наслідки цієї ситуації ми побачимо навіть не через місяць-два, а через один-два роки.

Фото: nn.by

Певно тільки одне ― ніхто не хоче нести відповідальність, якщо невинний, ще й постраждав. Тож люди об’єднуються ― наприклад, створюють у Telegram чати камер в ізоляторах, обговорюють, куди і які писати скарги, ходять одне до одного на суди. Також готують звернення до комітетів ООН. Та поки що зарано говорити про результат такої консолідації. В обласних судах зараз є справи засуджених до адміністративного арешту на кілька діб ― це суд другої інстанції, куди писали скарги. Але їх ще не розглядали. Суди переносять, рішень немає по всій країні.

Багато потерпілих після звільнення давали свідчення про жорстокі затримання і побиття ― і продовжують про це говорити. Так само багато власних історій пишуть у соцмережах. Зазвичай публічність вважають інструментом захисту. Та чи може вона нашкодити у цій ситуації?

Є фраза: «Усе, що ви скажете, буде використано проти вас». І це дійсно так працює. Складно відмовитися від своїх слів, якщо вони були сказані публічно ― наприклад, в інтерв’ю чи в соціальних мережах. Я раджу своїм клієнтам ретельно фільтрувати, що вони говорять і пишуть. Наприклад, якщо стверджують, що були вдома і просто вийшли, а потім в інтерв’ю кажуть, що бачили, як поруч били людей ― то це вже можна трактувати як те, що вони насправді були на мітингу. Також зараз шукають організаторів мітингів у різних містах ― навіть слідчим складно це зробити, бо конкретно ніхто людей не збирав. Відслідкувати першу особу, яка всіх покликала ― дуже складно. Тому і заклики у ЗМІ, і пости в соціальних мережах можна розцінювати як організацію.

Робота білоруського ОМОНу
Фото: EPA/UPG
Робота білоруського ОМОНу

Чи є вже результати судово-медичних експертиз?

Усе тільки починається. Судово-медичні експертизи тривають тиждень-два за звичайних умов, а під час такої кількості постраждалих це може затягнутися ще далі. Алгоритм такий: людина виходить з ізолятора і йде до лікарні, де фіксують її травми. При цьому лікарі самі зобов’язані повідомити у слідчий комітет про те, що людину побили ― навіть якщо потерпілі проти. Тож буває, що слідчий комітет зв’язується з постраждалим чи постраждалою ще до того, як він чи вона прийдуть писати заяву.

Писати звернення і скарги до слідчого комітету допомагають адвокати чи правозахисні організації, приклади також є на кількох сайтах у відкритому доступі. Слідчі видають направлення на судово-медичну експертизу. Якщо її проводять, коли ушкодження вже не такі помітні, враховують те, що зафіксували лікарі під час перших відвідин. Також ми рекомендуємо зараз клієнтам робити фотографії травм і синців.

Ви згадували, що працюєте над відкриттям справ проти силовиків. Чи ймовірно, що це матиме результат?

Щоб притягнути до суду силовиків, треба знати, хто саме вчинив конкретні дії. Потрібні докази. Але проблема в тому, що більшість потерпілих заявляють, що їх били люди в масках або ж під час побиття вони лежали обличчям донизу. Дуже ймовірно, що постраждалим відмовлятимуть у порушенні карної справи проти силовиків через брак доказів. З іншого боку, людей били в режимних об’єктах, куди можуть потрапити не всі. Але складно зараз говорити про те, чи буде результат. У будь-якому разі в Білорусі такого ще ніколи не було.

Складно уявити, що пережили і відчули затримані. Однак мені здається, якби перед ними хоча б вибачилися і визнали вину, не було б такого сильного бажання «правової вендети». Але людям треба відчути її справедливість ― і вони шукатимуть її скрізь.

Жінка тримає фотографію людини після побиття ОМОНом на акції протесту в Мінську, 15 серпня 2020
Фото: EPA/UPG
Жінка тримає фотографію людини після побиття ОМОНом на акції протесту в Мінську, 15 серпня 2020

“Найстрашніше, що відбувається у країні зараз ― це свідомий розкол суспільства, поділ на «чорне» і «біле»”

Як людина з правової сфери ― чи маєте ви здогадки, звідки в силових структурах стільки агресії до мирних громадян?

Я заспокоюю себе тим, що люди, які били ― міліціонери. Вони не завжди мають юридичну освіту. І мені хотілося б вірити, що серед моїх знайомих у правоохоронних органах немає людей, здатних на насильство. Це страшно, це не можна виправдати жодними політичними поглядами.

Для мене найстрашніше, що відбувається у країні зараз ― це свідомий розкол суспільства, поділ на «чорне» і «біле». Серед слідчих і правоохоронці теж є хороші люди, справді. Тому я не зустрічала негативу до своїх підопічних зараз. Ми навіть під час одного допиту відволіклися, поки друкували документи, почали розмову зі слідчим, і виявилося, що всі ми троє голосували за одну людину на президентських виборах. Не всі люди у формі і з погонами однакові. Можливо, важливо ще й те, що Гомель ― маленьке місто, де живе 500 тисяч. Усі всіх знають. І з цим ще жити.

Чи траплялося вам раніше допомагати постраждалим від політичних репресій?

Ми ніколи не надавали безкоштовної допомоги, бо не було такої кількості постраждалих. Хоча адвокати бувають різні, більшість працює з розумінням, що треба хоча б якось допомогти. Ця робота пов’язана з ризиком і стресом, але нічого не робити ми також не можемо ― навіть якщо втратимо ліцензію. Уже є чутки, нібито моїм колегам натякали: краще це облишити. Але чому ми повинні захищати вбивць дітей, коли не можемо захищати мирних протестувальників?

У мене відчуття, ніби від президентських виборів минуло два місяці ― а насправді ледь більше двох тижнів. Я зараз не працюю зі справами інших категорій: передала їх своїм колегам. Коли мені телефонують щодо розлучення чи поділу майна, я спершу навіть не розумію, хто ці люди і що вони від мене хочуть. Мітинги дивлюся хіба на відео, бо поки все місто на вулиці, я в ізоляторі чи на допиті.

Фото: EPA/UPG

Напевно, не можна таке говорити, проте такі страшні події показали нам, як ми можемо допомагати одні одним. З’явилося багато ініціатив ― юридичних, медичних, фінансових, освітніх. Мої друзі, які раніше пожертвували гроші на боротьбу проти COVID-19, тепер так само щотижня жертвують на штрафи для затриманих, це вже ритуал. Адвокати в Мінську чергують у лікарнях і поблизу ізоляторів. Незалежно від результату, у нас уже не буде колишнього життя ― ані суспільного, ані політичного, ані юридичного. 

Люди зрозуміли, що треба захищати свої права. Нині важливо, щоб не замилювався погляд ― нібито все скінчилося, коли затриманих відпустили. А я вірю в теорію краплі в океані: маленькі скарги та заяви можуть мати великі наслідки. Сподіваюся, що всі виконавці й автори злочинних наказів отримають покарання. Бо жити в країні, де тебе можуть затримати і побити просто так ― страшно.

Оксана Расулова, журналістка
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram