Другий день очікування зустрічі зі звільненими з полону видався дуже сонячним. На сонці портрети зниклих безвісти та полонених на світлинах та прапорах в руках родичів стають яскравішими і живими. В той час як фігури рідних, що тримають їх, проти сонця стають зовсім чорними. Від відчаю та невідомості про долю своїх рідних люди їдуть з усіх куточків України на місце зустрічі звільнених, годинами чекають: може, хтось упізнає їхніх. У відчаї просять фотографів сфотографувати портрети їхніх рідних.
У списки на обмін потрапляють ті, чиє перебування в полоні підтверджене, пояснює Богдан Охріменко, керівник секретаріату Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими. За його словами, на волю сьогодні повернулись 300 українських військовослужбовців та двоє цивільних – чоловік і жінка. Вони потрапили в полон «за свою проукраїнську позицію». Охріменко також повідомив, що за ці два дні обміну з полону звільнили 20-х захисників Маріуполя, і 6-х – Азовсталі.
Однією з перших добру звістку сьогодні отримує Наталя Оала: спочатку сповіщення в Дії, а потім – дзвінок від представника Координаційного штабу щодо звільнення з полону її чоловіка Юрія Оали.
«Все добре, він вже вдома! Я сьогодні його вже його обійму!» – скрикує Наталя і обіймає подругу, яка стоїть поруч.
«23 місяці ми з ним не бачились. Все знала про нього, він в полоні з 9 квітня, а я дізналась про це вже 13 квітня. Знала, що він був у Кіровській колонії, багато хлопців, які приходили, мені розповідали про нього. Я написала йому чотири листа і я знаю, що він отримав один у січні», – розказує Наталія про свого чоловіка.
«Що перше скажете йому, коли обіймете?» – запитує журналістка.
«Солоденький!» – скрикує Наталя.
Наталя побачила чоловіка уві сні напередодні: «Сказав: мабуть, треба, щоб ти була на обміні, я вже дуже хочу побачитися!» І вже ввечері Наталя сіла на потяг з Одеси до Києва і далі поїхала на місце зустрічі звільнених з полону.
«Ось що робить кохання, – сміється жінка. – Я чекала його вчора. Але ні… А сьогодні я вже встала, зробила зачіску, бо знала, що він прийде і скаже мені, що я гарна. Я дуже-дуже його чекаю, і хочу, щоб тут не тільки була я, а всі!»
Тепер Наталія вболіватиме за свою подругу Віку, яка стоїть поруч.
«Це моя подруга, наші хлопці потрапили разом у полон. Бригада одна, а взводи різні. І от ми 23 місяці разом, з першого дня. Моя побратимка! От ми чекаємо мого Юрка, а наступним буде її Сашко!»
Отримує сповіщення про звільнення з полону брата і Оксана з матірʼю. “Вітаємо. Захисника було звільнено з полону”, – читає жінка.
Брат Олександр потрапив у полон на Куп`янському напрямку, пробув у неволі 2 роки і 9 місяців. Жінка втирає сльози на очах.
«Виплакатись треба! Подякую йому, що він живий!», – каже Оксана.
Ліля Завгорднюк теж отримує сповіщення про звільнення чоловіка Богдана з полону в Дії.
І невдовзі її Богдан набирає матір Любов Михайлівна по телефону.
«Алло, Богданчик, Богданчик, сонечко ти моє. Ми тут усі: і Лілічка тут, і батько, і Лілін батько, і дядя Вася, ми тебе ждемо. Ти дивися, щоб ти нас побачив! Моя радість. Ой, ой, ой, яке ж це щастя!» – повторює матір Богдана, передаючи телефон Лілі.
Каже до журналістів поруч: «Хочеться весь світ обнять!»
«Я молилася за тебе, щоб ти вернувся, – каже Ліля чоловікові. – Я дуже рада тебе чути. Дуже рада, що ти вернувся. Ми тебе любимо. Приїхав на день народження майже. Це — найкращий подарунок!»
Матір Богдана каже, що через два тижні їй виповниться 65 років.
«...Ми все догонимо, все догонимо, так! – каже Ліля. – Як ти почуваєшся, скажи? Все нормально? Живий і здоровий. Це саме головне. Чекає тебе доця. Ходить в садочок, вже доросла. Вже зубик хитається….»
Родина Завгороднюків – із Краснопілля на Сумщині. Їхній Богдан служив прикордонником ще до початку повномасштабного вторгнення. Через постійні російські атаки мати з прикордоння рідко чула сина по телефону до полону. «Я тільки телефон гладила, щоб він обізвався. До мене було неможливо додзвонитись», – пояснює жінка.
Коли підʼїжджають автобуси, Ліля першою обіймає чоловіка. Інші родичі в цей час радісно повторюють: «Дякуємо!», «Вітаємо вас вдома» і «Ви все витримали!».
Чоловік із прапором на плечах біжить до когось з колони звільнених захисників. Це – пан Михайло. Він потрапив у полон у 2023-му, був звільнений у червні 2025-го. Каже, що відтоді щоразу приїжджає зустрічати з неволі побратимів. Сьогодні зустрів уже трьох.
Колона звільнених зупиняється на якісь кілька хвилин. На потилиці одного зі звільнених чоловіків рясніють шрами. Від жаху побаченого одна з жінок у натовпі, яка тримає портрет свого рідного, мовчки тягнеться до цього чоловіка, обіймає його і починає плакати.
