Хлопці з 413 окремого батальйону «Рейд» Сил безпілотних систем працюють без зупинки. «Знищуємо особовий склад ви**ядків, техніку, укриття та різні види матеріальних засобів», — коротко пояснює оператор, не відриваючись від монітора. У руках — джойстик, поруч батареї, модулі, інструменти. Постійний гул зарядних станцій, вимірювання впливу екранів — усе нагадує пульт управління космічним кораблем, проте у світі постапокаліпсису.
Робота дронів — це лише частина їхньої справи. «Ми максимально намагаємося допомогти нашій піхоті й іншим суміжним підрозділам. І не тільки дронами», — додає боєць, припасовуючи до дрона бойову частину.
Він розповідає нещодавню історію. На позицію прийшов суміжник — поранений, змучений, у капцях, легких штанях і без термухи. «Три доби йшов пішки з бліндажа, по якому відпрацювали п**дари», — каже оператор. Чоловік ледь тримався на ногах. Його нагодували, намагалися зробити гарячий чай. Але вода навіть не встигла закипіти, як прийшов наш евак, надав йому домедичну допомогу та забрав у безпечне місце.
Ці хлопці не просто воюють. Вони тримають цей фронт і один одного. Бо війна — це не лише про зброю. Це про тих, хто залишиться людьми навіть у найтемніші часи.
