«Мені казали: “Це ж твій воює, а не ти, чого переживаєш?”». Дружини військових про те, чому треба розібратися з демобілізацією
«Бійці часто жаліються на те, як живе “мирний” Київ. Але проблема не в мирному Києві, а в тому, що виснаженим бійцям час стати частиною тилових міст», — міркує Наталія, чоловік котрої після 24 лютого 2022 року відвіз її з двома дітьми в безпечніше місце й пішов до військкомату.
Катерина Амеліна написала про повернення до цивільного життя тих, хто боронить Україну з перших днів повномасштабного вторгнення. Проблема, яка хвилює людей на фронті й родини захисників у тилу. І її потрібно вирішувати.
Три товариші з Бахмутського напрямку: балада про любов і дружбу під час війни (про неідеальних солдатів)
Через декілька тижнів на ґанку в Авдіївці поліцейський, який пішов на війну у 2014 році, голосно розсміявся питанню про ідеального солдата. Воно звучало ще комічніше в контексті попереднього вечора, коли його товариш Муха розповідав, як до повномасштабної війни жбурляв гранату у ворога, влучив у дерево і ледь себе не задвохсотив. Тоді ще вислухав насмішки від російських солдатів із сусіднього окопу. «Скільки служу — ідеальних не бачив. Воюють люди», — посміхнувся мені Віталій.
Щемлива і дуже тепла історія, яку розповіла Ольга Косова, журналістка іспанської агенції EFE.
«Ми попрощалися одне з одним». Історія про те, як четверо бійців добу билися в повному оточенні під Бахмутом без надії вижити
Ця історія сталася наприкінці листопада 2022-го. Тоді четверо бійців — Аляска, Кроп, Вітер і Коса — потрапили в повне оточення в закритому ангарі біля Опитного. Відрізані від своїх, під шквальним вогнем і без надії вийти звідти живими. Олександр Солонько, у мирному житті комунікаційник, а нині аеророзвідник, розповів приголомшливу історію своїх побратимів.
І хай полон не розлучить нас. Історія одного подружжя військових
«Ну раз ты веришь в Бога, то рассказывай молитвы», — відреагував слідчий, коли почув, що Валя вінчана. Вона розповідала українські, бо російською не знала. Її слухали. Це був один з найдивніших моментів допиту.
Може, ті молитви і спрацювали, бо відразу по тому її запитали: «Ну что, хочешь увидеть мужа?» Перевірили прізвище в базі й показали фото.
— У мене пішли сльози, — каже Валя. — Євген мав змучений вигляд. Обличчя дуже схудле, синці під очима. Здавалося, що з ним щось робили. І погляд такий спустошений.
Текст Олени Струк про подружжя військових, які потрапили у ворожий полон.
Наступ. Легко не буде
Не налаштовуйтеся на мемасики про веселий наступ. Легко не буде. І радійте, якщо через втрати заліза ви можете горіти тільки в коментарях. А не просто в ньому під час наступу.
Один з найважливіших текстів 2023-го нашого автора Кирила Данильченка, який ще в червні застерігав від надмірних очікувань щодо літньої наступальної кампанії.
Леся Литвинова: «Це радянське “за родіну нада умєрєть”. Ніхєра. За нашу треба жити і вбивати»
«У мене з психологом був чудовий діалог на цю тему. На території санаторію є собаки, коти і є поні. Психолог питає: “Ходите до поні? Почухайте, це дуже терапевтично”. Справді, це дуже терапевтично. Я кажу: "Я-то ходжу, але намагаюсь робити це дуже обережно. Тому що коли я вам на голову повиливала всі свої проблеми, ви потім пішли до супервайзера — і у вас усе буде гаразд. Але я точно знаю, що в поні немає супервайзера. І все, що я на голову поні повиливала, лишиться в поні”. Так само і з людьми навколо. Я можу вилити свою агресію — і мені стане трошечки легше. Але куди потім людина з цією агресією піде?» — розповіла в інтерв’ю LB.ua співзасновниця фонду «Свої» Леся Литвинова.
Вікторія Ґуерра поговорила з нею про те, як пов’язані війна і паліатив, про те, чи можна померти гідно, якщо ти гідно не жив.
Володимир Кривенко: «У нас нормального дядька, з досвідом, використовують просто до кінця. А я, навпаки, беріг би таких»
«Я взагалі робив би ставку на сержантів. Треба брати класних піхотинців, які мають досвід, і відправляти на навчання, — розповів у інтерв’ю LB.ua Володимир Кривенко, сержант легендарної 93-ї. — У нас нормального дядька в піхоті, з досвідом, використовують просто до кінця. Бо знають, що дядько надійний і триматиме будь-яку позицію. А я, навпаки, більше беріг би таких людей».
Поза штатом, без виплат і посади. Історія військовослужбовця, якого армійська бюрократія списала в нікуди
Формально виведений поза штат, через бюрократичну тяганину фактично вже рік без грошей і роботи. Андрій хоче воювати далі. Проте не може ані отримати посаду в армії, ані довести, що в березні 2022-го отримав бойову травму й потрапив у ворожий полон, звідки дивом вибрався. Історія боротьби з військовою бюрократією від Катерини Амеліної.
Битва за Гостомель. Як зазнав краху план російського бліцкригу
Річниця Майдану. Непокаране зло зростає
Десять років тому сотні людей вийшли в Києві на стихійний протест. З простою вимогою: підписати угоду про асоціацію з Євросоюзом. І хай навіть не всі розуміли, що конкретно дає це Україні, проте кожен і кожна, з ким довелося спілкуватися в ті дні, промовляв одну й ту саму фразу: Асоціація означає рух від Росії та її «таможенного союза». Пізніше, коли силовики Януковича пустилися берегів і почали бити, викрадати, катувати й убивати людей, вимоги Майдану трансформувалася. І їх можна описати одним словом: справедливість. Проте за ці роки вона так і не настала, констатує наш колега Стас Козлюк.
Урятуватися з Маріуполя. Ніхто не міг уявити собі такий кошмар
Маріуполь опинився в оточенні в перші дні повномасштабного вторгнення. Усі попередні вісім років російсько-української війни місто тримало східний фронт, проте виявилося практично беззахисним із заходу. Орди загарбників, що сунули з Криму, 27 лютого заблокували Бердянськ і продовжили висування на Маріуполь. 28 лютого колони ворожої техніки перерізали сполучення трасою на Запоріжжя. Кільце замкнулося. Приблизно пів мільйона містян опинилися в пастці, яка для багатьох стала смертельною.
Журналіст з Маріуполя Іван Станіславський зібрав свідчення своїх земляків, яким вдалося вибратися з оточеного міста. Усі матеріали проєкту «Врятуватися з Маріуполя» можна прочитати тут.
«Юрик»: що не так із серіалом про облогу Маріуполя та чого він має нас навчити
24 серпня 2023 року на телеканалі СТБ відбулася прем’єра двосерійного ігрового телевізійного фільму «Юрик. Дорога, не торкаючись землі». Він розповідає про 11-річного хлопчика, якому вдалося пережити облогу Маріуполя й вирватися з оточеного міста. Це один з перших телевізійних проєктів, який висвітлює події повномасштабного вторгнення в ігровому форматі.
Алла Самойленко, відома кастинг-директорка, пояснює, чому кінематографісти мають дбати про етичне ставлення до подій війни, до пам'яті її жертв і свідків трагічних подій.
«Вижили в пеклі». Історії катівні Херсона
За понад 8 місяців окупації Херсонщини щонайменше тисяча людей зазнала нелюдських тортур в 11 катівнях росіян.
Кати «садили на підвал» не лише колишніх військових. Жертвами ставали цивільні за свою проукраїнську позицію. Вибивали «свідчення» не тільки кийками — до кривавих ран, зламаних ребер і кінцівок. Систематично застосовували «процедуру», як її називали самі загарбники, сексуального насильства — катування геніталій електричним струмом. Особливо непокірних топили до непритомності.
Анна Стешенко розповідає історії трьох херсонців, яким довелося пройти через російське пекло.
Спецтрибуналу щодо злочину агресії проти України бути
Для того, щоб ми всі могли впевнено сказати, що відповідальність за скоєні злочини росіян настала, обов’язково маємо спільними зусиллями притягнути винних у вчиненні злочину агресії проти України до відповідальності. Притягнення до відповідальності за злочин агресії, на жаль, не відбулося у 2014 році, коли Росія розпочала її проти України. Цей факт, очевидно, дозволив агресору продовжити свої злочинні дії. Без забезпечення відповідальності за злочин агресії проти України ми не зможемо говорити, що справедливість і правосуддя були відновлені. Таке відверте і цинічне діяння, що призвело до найбільшої війни в Європі з 1945 року, не можна залишити поза увагою.
Важливий текст Антона Кориневича, посла з особливих доручень, який працює над створенням спеціального трибуналу щодо злочинів Росії.
Що дасть і чого не дасть Україні ізраїльська модель гарантій безпеки, яку пропонує Байден
Редактор відділу «Світ» Олександр Демченко проаналізував плюси й мінуси гарантій по-ізраїльськи. Один з кращих текстів на тему безпекових гарантій.
Якщо просто заплющити очі, Росія не зникне: Україні потрібна програма досліджень ворога
Ніхто не знає росіян краще за українців. Ані сама Росія, з її вічною цензурою та самоцензурою, ані Захід, з його одвічними рожевими окулярами. Однак Україна змарнувала ті десятиліття, коли саме наш погляд на Росію міг стати головним. Рано чи пізно захопленню Росією на Заході настане край — але що пізніше, то більшими будуть українські жертви. Нам доведеться навчитися дивитися на нашого ворога широко розплющеними очима. Бо будь-які ілюзії з цього приводу вбивають. Історик Сергій Громенко — про те, чому Україна має бути провідним центром росієзнавства у світі.
Месія в пошуках компартії
На справжньому — єдиному — фронті бійці намагаються знищити або витіснити ворога геть. Це не те, що відбувається на дискусійній панелі, де всі агресивно погоджуються, що Путін поганий. Кого вони в цьому переконають — західну публіку, котра вже прийшла на присвячену Україні подію? Війна йде за звільнення території та інституцій від російського впливу. Десь недавнього, як на окупованих територіях. Десь вікового, як у культурі.
Чудовий текст письменника і перекладача Остапа Українця про «культурний фронт» і українських письменників, які відчувають потребу співпрацювати з росіянами.
Елла Лібанова: «Дай боже, щоб до 2035 року нас було 30 мільйонів»
Чи можливо зняти хронічний стрес, коли ракети продовжують прилітати?
Він разом з колегами-науковцями — і українськими, і закордонними — уже чотири роки шукає ефективні методи, які допоможуть лікувати посттравматичний стресовий розлад у людей, що для України вкрай актуальне питання. Вікторія Ґуерра і Катерина Амеліна розпитали Віктора Досенка про стан справ із дослідженням ПТСР в Україні, чи ефективною показала себе вітчизняна наука та як вони лікують мишей від посттравматичного стресового розладу.
1:0 на користь робінії. Або чому вже зараз слід перейнятися, як інвазійні рослини змінюють нашу природу
Більш ніж 37 тис. видів рослин люди заселили поза межі їхніх природних ареалів за кілька останніх століть. Майже десята частина з них стали інвазійними і шкодять новим домівкам.
Надзвичайно цікава розповідь нашої колеги Олени Струк про те, як рослини-агресори захоплюють наші ліси і степи.