Застаріла модель і нові вимоги
Виконання європейських вимог потребує модернізації очисних споруд, насосних станцій, лабораторій, систем моніторингу, а також оновлення зношених мереж водопостачання та водовідведення. Для цього недостатньо одноразових вливань у будівництво. Потрібні довгострокові інвестиції, належна експлуатація та зрозумілі правила фінансування.
За оцінками, які використовувалися під час реалізації міжнародних проєктів модернізації галузі, для приведення систем водопостачання та водовідведення України до сучасних міжнародних стандартів необхідно €22–26 млрд. Для розуміння масштабу: комплексна модернізація систем водопостачання та водовідведення Житомира оцінювалася приблизно у €43 млн. У Львові окремі етапи реконструкції очисних споруд і впровадження сучасних технологій очищення коштували близько €31 млн. Європейський інвестиційний банк фінансує проєкт відновлення української водної інфраструктури загальним обсягом €125 млн.
Міжнародні фінансові інституції готові працювати з Україною. Але сукупні потреби галузі набагато перевищують можливості окремих програм. Держава не зможе самостійно покрити всі витрати: одночасно потрібно фінансувати оборону, відновлення енергетики, житла й транспортної інфраструктури.
Є й інша проблема. Великі міста мають фахівців, здатних підготувати інвестиційні проєкти та пройти процедури міжнародних кредиторів. У невеликих громадах водоканал може не мати достатньо ресурсів навіть для підготовки техніко-економічного обґрунтування. Тому фінансування має супроводжуватися професійною підтримкою громад, а правила регулювання повинні давати інвесторам можливість оцінювати ризики на роки вперед.
Три рішення для фінансування модернізації
Перше — міжнародні фінансові інституції. ЄБРР, ЄІБ, Світовий банк і донорські програми залишатимуться важливими джерелами фінансування. Довгострокові кредити, гранти й технічна допомога дають змогу реалізовувати проєкти, які громадам складно профінансувати самостійно. Але доступ до цих ресурсів потребує підготовлених проєктів, фінансових моделей, аудитів і закупівель за вимогами кредиторів. Державі треба розвивати мережу проєктних офісів та експертних центрів, які допомагатимуть громадам проходити цей шлях. Інакше великі міста матимуть більше шансів на модернізацію, а менші водоканали залишатимуться осторонь.
Друге — державно-приватне партнерство. Міжнародний досвід показує, що приватний оператор може взяти на себе довгострокові інвестиційні зобов’язання, модернізувати інфраструктуру та підвищувати ефективність її експлуатації. Для громади це можливість залучити не лише капітал, а й технології та управлінську експертизу. Проте інвестор оцінює строк договору, розподіл ризиків, передбачуваність регулювання та можливість повернення вкладених коштів і Україні потрібні не лише законодавчі механізми партнерства, а й стабільні правила, за якими можна планувати інвестиції на десятиліття.
Третє — економічно обґрунтована тарифна політика. Кредити потрібно обслуговувати, інвестиції — повертати відповідно до умов договорів, а модернізовані системи — утримувати й ремонтувати. Без зрозумілої фінансової моделі масштабне залучення капіталу буде складним. Це не означає, що всі витрати потрібно перекласти на споживачів. Завдання полягає в тому, щоб визначити обґрунтований розподіл витрат між тарифами, бюджетною підтримкою, грантами, кредитами та приватними інвестиціями. Соціальна доступність послуг і фінансова спроможність підприємства мають враховуватися одночасно.
Міжнародний досвід: від великих міст до невеликих громад
Практика Veolia в Румунії демонструє, як довгострокові концесійні договори можуть забезпечувати інвестиції у водну інфраструктуру в містах різного масштабу. У Плоєшті, де проживає понад 200 тисяч людей, компанія Apa Nova Ploiești управляє системами водопостачання та водовідведення з 2000 року. За цей час інвестиції в їхній розвиток сягнули приблизно €48 млн. Було введено в експлуатацію 163 км нових мереж. Зміни можна пояснити через показник втрат води: у 2002 році частка втрат та необлікованої води становила близько 52%.
До 2020 року вона знизилася до 21%. Тобто втрати води дорогою до споживача скоротилися більш ніж удвічі. Це не означає, що весь цей обсяг фізично витікав із труб: на показник впливають також точність лічильників та повнота обліку споживання. Проте така динаміка свідчить про суттєве підвищення ефективності системи. У 2024 році концесійний договір із муніципалітетом продовжили до 2037 року. Нові інвестиційні зобов’язання передбачають, зокрема, будівництво очисних споруд, які відповідатимуть європейським вимогам. За умовами договору, оператор фінансує передбачену програмою модернізацію, муніципалітет забезпечує необхідні погодження та контроль, а тарифна стратегія затверджується міською радою і проходить регуляторне погодження.
Інший приклад — Отопень, місто з населенням понад 21 тисячу людей у столичному регіоні Бухареста, де діє концесійний договір між Veolia Romania Soluții Integrate та міською владою до 2045 року. Оператор узяв на себе восьмирічну інвестиційну програму орієнтовною вартістю €13,7 млн. Із цієї суми близько €6,7 млн передбачено на розширення та модернізацію очисних споруд; програма також охоплює мережі водопостачання та водовідведення.
В обох випадках інвестиційні зобов’язання закріплені в концесійних договорах: довгостроковий договір визначає відповідальність оператора, інвестиційні завдання та роль місцевої влади. Для України цей досвід не є готовим шаблоном для кожного водоканалу. Але він показує, що концесійна модель може працювати і у великому місті, і в меншій громаді — за умови чітких зобов’язань сторін, прогнозованого регулювання та реалістичної фінансової моделі.
Що має змінитися в Україні
Ухвалення Закону №4978-IX — важливий крок, але саме по собі воно не модернізує жодного водоканалу. Потрібно поєднати міжнародне фінансування, підтримку громад, державно-приватне партнерство та економічно обґрунтовані тарифи.
Для галузі це означає практичне завдання: створити умови, за яких інвестиції можна залучити, використати за призначенням і повернути без перекладання всього фінансового навантаження на споживачів або державний бюджет. Європейські стандарти визначають, якою має бути якість води. Чи зможе Україна забезпечити її для своїх громадян, залежатиме від того, чи матимуть водоканали доступ до довгострокового фінансування та чи працюватимуть правила, за якими модернізація стає економічно можливою.