“Хороші росіяни” - як відрізнити каяття від самовиправдання?
Для того, щоб було каяття, в людини має бути концепція гріха, гріховності вчинку. Тобто спочатку має бути усвідомлення, чому вчинок є гріхом, і після цього, можливо, буде каяття, а після каяття наступає стадія спокутування - передбачаються якісь фізичні дії особи, що кається. Вона за змогою відшкодовує заподіяні збитки.
Натомість усі москальські виступи зводяться в найкращому випадку до того, що от вони мають покаятися, і все. Як дитина, яка зробила шкоду і сказала: “Я більше не буду”. А відплата? А встановлення справедливості?
Можливо, вони тому й не хочуть каятися, що не хочуть спокутувати провину?
Думаю, ні. Ми звикли розглядати росіян у контексті культурних процесів і текстів, які вони самі створили. А російська культура - як дешева підкладка, яку можна вивертати будь-яким боком, бо в неї все одно немає лицьової сторони, тільки внутрішня. Як вивернеш, так і буде.
Так і зміст цієї культури можна вивернути будь-як, залежно від ситуації. Одне ніщо поєднується з іншим нічим - і в результаті виходить таке от ніяке каяття ні про що. Каяття, яке ні до чого не зобов’язує. “А що таке, ми ж цей перформанс уже відбули”.
Звертаючись до релігійно-церковного образу, факт усвідомлення росіянами гріха зруйнує їхню картину світу. Тому що вся їхня поведінка протягом десятиліть базувалася на концепції їхньої непогрішності і, в принципі, безгрішності.
Як вони можуть каятися, якщо вони безгрішні? У них старці, побєдобєсіє і далі по тексту. Звичайно, вони в масі своїй не будуть визнавати свої гріхи. Окремі люди, можливо. Визнали 5-10 людей на 140 мільйонів.
До речі, я не сказав би, що ці 5-10 людей - росіяни. Вони вже культурно не належать до Росії, а належать до американської культури або до британської. Це "корисні" росіяни. Класифікація росіян - «хороші» та «погані» - нас самих заганяє в хибний концепт. Є ситуативно корисні для нас росіяни, є зовсім не корисні і є вороги. Три різновиди.
Корисні росіяни говорять про Росію, Путіна і всю російську культуру тими самими словами, що й ми.
Чому багато українців продовжують шукати “хороших” росіян? Читають “Медузу” і оце все.
Людям конче необхідно до всього якось поставитися, обов’язково. От на все має бути сформована думка. Тільки-но людина про щось дізналася, одразу: «А як ти до цього ставишся?» Відповідь «ніяк» тебе наче не дуже добре характеризує. Має ж бути активна громадянська позиція. А нащо мені активна громадянська позиція про якогось хробака? Він собі повзе своєю дорогою.
А як же "знати, що в голові у ворога"?
У голові у ворога - нас знищити. Хочуть, щоб ми зникли з лиця землі - як країна, як нація. Або вивезти нас у Сибір, як сотню років тому, щоб ми там працювали і народжували дітей, які через покоління вже стануть москалями. Хто цікавиться намірами москалів, той може перечитати статтю Сергейцева “Какая Украина нам не нужна”, яка вийшла ще у 2021 році. Або його свіжий нацистський маніфест.
Що може бути більш зрозумілим? Але люди продовжують доколупуватися, шукати якісь нюанси і шпаринки, пояснення для дій москалів. Намагаються зрозуміти росіян, читають “Медузу” та інших “хороших” росіян. Хочуть знайти там якісь відповіді, аналізують.
Але якщо ви вирішили копирсатися в нутрощах медузи, то отримаєте тільки опіки. Як можна взагалі це все смакувати публічно? Це копрофагія якась. І це дуже хвороблива тенденція, оскільки значна частина людей, які це читають і репостять, інстинктивно шукають шляхи до компромісу. Ніхто з них, звісно, собі у цьому не зізнається, а публічно навіть одразу гнівно засудить. Але будь-яке бажання знайти відповіді - це бажання діалогу. Понять росіян, а потім абнять і простіть. Це вірний шлях до політичного і культурного самогубства.