Як підтримка ветеранів працює сьогодні
Ветеранська політика — це в першу чергу не про пільги, каже капітан ЗСУ Масі Найєм. Потрібно відходити від нинішнього підходу, який «притаманний і русні». Тим паче, зізнається Найєм, особисто він жодною пільгою, яку пропонує держава, не скористався — намагався оформити субсидію на оплату комунальних послуг, але це виглядало як «ганьба, а не допомога». Про решту доступних послуг просто не знає.
«Можливо, є якісь інші інструменти у ветерана, але я, кінцевий споживач, не отримав нічого. Я не знаю навіть, де це шукати», — каже капітан ЗСУ. А ветерани, які не звертаються до держави, для неї невидимі.
«Поранених людей, які, наприклад, не можуть елементарно дійти до місця отримання послуги, система взагалі не бачить. Людей без слуху, без зору. Тобто він не прийшов — то його проблема: він не прийшов. І мені здається, тут треба виходити саме з того, щоб дати не квартири людям — я маю сумнів, що зараз, під час повномасштабного вторгнення, є потреба у квартирах… Більшість мають проблеми зі здоров'ям, пораненням тощо», — зазначає Масі Найєм.
Окрім того, додає він, у селах, скільки не прописуй сервіси й послуги, як свідчить дослідження, більшість територіальних громад не мають змоги реалізувати їх. «В одному ОТГ соціальний працівник написав, що вони не зможуть надати пільги, тому що банально не доїдуть. Востаннє їм міняли велосипед дев'ять років тому», — розповідає правозахисник.
Що має змінити ветеранська політика
Адекватне ставлення до ветеранів сьогодні вимагає ґрунтовних змін на рівні держави й суспільства, вважає Масі Найєм.
«У законі України про статус ветеранів війни в першому ж рядку написано, що цей закон сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Young Business Club (на форумі молодих підприємців Young Business Club очільниці патронатної служби «Янголи Азову» Олені Толкачовій зробили зауваження за військову форму, тому що вона лякала чоловіків. — Ред.) й інші речі показують, чи воно є», — констатує правозахисник.
Приблизно так само зі створенням Національного військового меморіального кладовища в селищі Гатне на Київщині, куди зручно добиратися лише тим, хто має автівку, додає він.
«Ми хочемо здаватися турботливими чи ми хочемо бути турботливими й ушанувати пам'ять героїв? Їхні родини в тому числі страждають за цю війну», — каже Найєм.
Також він порушив питання нагородження окремим орденом полеглих на війні бійців.
«Скільки разів ви бачили, коли хлопець помер, просять підписати петицію про те, щоб дали йому Героя України. Мільйон разів? У мене рука не підіймається написати: «Друже, він не був Героєм, він просто помер». На часі вже кожній людині, яка померла на війні, дати окремий орден. Обов'язковий. Кожна людина, яка померла в цій війні, повинна мати свій орден, тому що тоді родина розуміє, що є увага й подяка», — констатує правозахисник.
Упровадити нову ветеранську політику, на його думку, неможливо без переосмислення суспільного договору.
«У 90-х роках який був суспільний договір? Держава краде у народу, а ми не платимо податків й одне одного не чіпаємо. Ми так жили з вами. Коломойський так виріс. Порошенко так виріс. Пінчук так виріс. Ахметов так виріс. Ми їм дали вирости.
Питання в тому, що соціальний договір — це так, як ми зараз існуємо. Ти молодець, якщо пішов захищати. Якщо не пішов — ти чорт, іди захищай. Коли ти поранився, ти списаний матеріал. Це видно навіть по тому, що Міністерство оборони України до травня 2023 року пораненим платило 800–1000 гривень зарплатні на місяць.
Якби мене списали (зараз не маю статусу особи з інвалідністю, тому що не проходив МСЕК, я знаю, що мене не спишуть), платили б 1000 гривень на місяць і не давали можливості працювати, я вбивав би людей просто тут. Ну в смислі? У мене більше потреб. І 1000 гривень на місяць?! З якої логіки?” — зазначає капітан ЗСУ.
Також держава має щось зробити з «нікчемністю» правоохоронної системи — сьогодні немає довіри до жодного правоохоронного органу, включно з НАБУ і САП, вважає Найєм.
«Знаєте, що станеться, коли демобілізується мільйон людей і хтось із правоохоронців зайде на його бізнес? У цій ескалації будуть винні ті, хто не звільнив зараз правоохоронців. Та сама корупція в Міністерстві оборони. Чи звільнили когось з правоохоронців?» — констатує правозахисник.
Загалом, вважає Масі Найєм, держава повинна припинити брехати й почати вести чесну розмову, для цього ми вже достатньо доросле суспільство.
«Зараз новий закон, який писатимуть про ветеранську політику, знову буде нам брехати. Не треба нам давати квартиру. Не обіцяйте цього. Неможливо нам дати квартиру. Мало того, я маю сумніви, що більшості ветеранів потрібна саме квартира.
Наша основна задача ветеранськими політиками що зробити? Зробити військових рівними із цивільними. Не домінантною расою, а рівною. Про що ця рівність? Рівність про те, щоб повернути здоров’я, яке в них забрала держава, коли вони пішли її захищати. Рівність це про те, щоб дати мені можливість бути конкурентоспроможним на ринку праці. Більше мені не треба. І тут дуже важливо не перегинати палку.
Для вас не новина, що вся Україна у війні. Ось пані, ось пан, ось пан (вказує в залу. — Ред.), вони працюють зараз тут. Якщо, не дай Боже або дай Боже, у них є ще дитина, я з’їхав би з глузду. Як її годувати? Вона теж страждає. Вона теж жива людина, вона під час війни зараз тут, в Україні. Це раніше, до 22 року, ми могли казати, усі цивільні — чорти, а ми, військові — молодці. Зараз так неможливо. Зараз уся країна у війні. Тому треба побудувати все так, щоб через 10 років нас, ветеранів, не зненавиділи», — відзначив капітан ЗСУ.
Ветеранська політика, додає Найєм, повинна дати можливість суспільству забезпечити повагу ветеранам.
«Щоб мій син — дай Боже, він народиться, коли-небудь це станеться, — коли через 10–20 років Росія знову нападе, а вона нападе — або ми її зараз знищимо (маю сумніви), або вона знову нападе, — тобто він, приймаючи рішення йти воювати чи бути ухилянтом, подивиться на мене і скаже: "У мене батько воював. Вибачте, після того йому була така шана в Україні, що я піду воювати". Це про стратегію», — каже правозахисник.
А якщо ми напишемо ветеранську політику, а потім хтось через п’ять років перепише, а потім ще раз перепише, ми втратимо цю державу, додає він.
«Тому що всі політики будуть маніпулювати військовими. Це станеться 100 %. Ми від цього нікуди не дінемось».
«Нагадаю вам справу Катерини Гандзюк. П'ятеро людей, колишніх атошників, убили її, тому що їм сказали, що вона сепаратистка. Вони навіть не перевіряли цієї інформації. Вони отримали свої 800 баксів, пішли й облили її сірчаною кислотою. Тому що ці люди, коли повернулися, нікому не були потрібні. Бо їм були потрібні гроші. Вони вміють убивати. І, ви знаєте, акції протесту в нас будуть набагато веселішими, з FРV. Це страшна історія. Я вже зараз кажу хлопцям, що скоро найпотрібнішим для бізнесу буде РЕБ», — зауважив Масі Найєм.
Є ще один нюанс, зазначає він: уже зараз наших військових перекуповують іноземці, а що буде після завершення війни?
«Моєму оперативному сержантові пропонували 10 тисяч доларів за місію в іншій країні. Я дуже вдячний йому, що він ціннісний, але це, я думаю, рідкість. Проте зараз ці люди, які безпосередньо на лінії фронту, коли демобілізуються, вони переїдуть. І це риторичне питання, чи він переїде в іншу країну за своєю дружиною, чи залишиться тут? Що йому держава дала як колишньому військовому, теперішньому ветерану? Часу обмаль. Поки ми пишемо закон, який передбачає написати інший закон про те, щоб написати ще закон, у нас немає цього часу», — додає він.
Та головне, каже на звершення, ми не маємо головної інформації — що саме потрібно ветерану.
«Від чого треба відштовхуватися, щоб хоча б закрити потреби більшості? Мені здається, що більшості якраз не потрібні ті пільги. Ще раз згадую про квартиру. Якщо кожного ветерана спитати, чи хочеш ти квартиру, звісно, ми хочемо квартиру. Правда, я хочу. Я не маю своєї квартири… Але найважливіше — дати все, щоб вони стали рівними із цивільними… Єдина задача держави — повернути військового в ситуацію, коли він може заробляти гроші сам на себе. Бо якщо ні, то він тягар для держави», — зауважив Масі Найєм.
