Першим слово із зали взяв радник мера Маріуполя Петро Андрющенко. Його репліка стосувалася покарання тих, хто свідомо обрав життя в окупації. За його словами, люди, які мусили покинути домівки, хочуть справедливості. І для них вона актуальніша за економічне чи інфраструктурне відновлення.
“Ми спілкуємося з людьми в евакуації, ми спілкуємося з людьми в окупації і розуміємо їхні запити. Перше питання – це питання справедливості. Люди хочуть отримати відповідь, як житимемо, повернувшись до тих, хто сьогодні в окупованому місті.
Наші лікарі, які лікують окупантів, – це зрада чи допомога? Наші підприємці, які намагаються всидіти на двох стільцях, будуть покарані чи ні? Ми не чуємо цих питань, а вони важливі. Без відповіді на них не буде деокупації”, – вважає Андрющенко.
Також він закликав чесно відповісти на питання, чи є громадянами України ті, хто прожив на тимчасово окупованій території дев’ять років, і чи мають вони право на українське громадянство?
“Ті, хто прожив в окупації 9 років, чи дійсно вони громадяни України? Я вам скажу: ті, хто прожив майже півтора року в окупації в Маріуполі і мав середні погляди щодо майбутнього, вже кажуть, що не все так погано. Ще пів року – і вони казатимуть інакше. Ще пів року – ще інакше. Тому дійсно, можливо, час поставити питання перегляду українського громадянства для людей в окупації? Повірте, для проукраїнського населення це не буде проблемою. Аж ніяк. Навпаки. Може, дійсно слід проговорити, якою буде відповідальність для людей, які свідомо повертаються в окупацію або заробляють там?” – зазначає Андрющенко.
Радник мера Маріуполя упевнений, що вже час для таких питань і відповідей. І думка наших партнерів у цьому не має бути визначальною.
“Ми постійно вісім років спілкуємося з партнерами – з французами, німцями. Вони запитують про деокупацію Донецька, але дуже не люблять самі відповідати на питання про них. Що було з Німеччиною після того, як упала Берлінська стіна? Що було з Францією в перший рік деокупації після Другої світової війни? Коли вони намагаються нав'язати нам якісь правила, забувають, що робили самі”, – говорить Андрющенко. За його словами, люди готові повернутися (на деокуповані території. – Ред.), жити у вагончиках і відбудовувати свої міста, але їм потрібна відповідь на ці запитання.
Народний депутат від партії “Європейська Солідарність”, історик Володимир В’ятрович вважає, що українське суспільство, яке ставить питання покарання і справедливості для мешканців ТОТ, належно не відрефлексувало, чому стали можливими події 2014 року.
“Чому Росія не просто зайшла, а затрималася й окупувала ці території? Чого забракло нам? Історія кинула нас у дуже страшний, кривавий експеримент, який дає можливість зробити певні висновки. Чому Росія не затрималася на Київщині? Чому Росія не затрималася на інших територіях і не пробувала захопити їх після 24 лютого 2022 року?
Який чинник спрацював, що завадив Росії в цьому? Їх багато, але один важливий, на мою думку, описаний паном Кулебою в образі музею Примаченко. (Заступник голови Офісу Президента Олексій Кулеба перед тим розповідав про деокупацію міста Іванків Київської області: “Ми приїхали з військовими, люди зустрічали нас максимально привітно, усі плакали, було зворушливо й емоційно. І перше, що мені сказали, – не про їжу, не про загиблих людей, не про втрату, мені сказали: “Вони знищили музей Марії Приймаченко”. – Ред.) Цей чинник – національна ідентичність. Тобто відчуття окремішності українців і того, що це треба захищати. На жаль, Росії протягом століть історії вдалося викосити це, дуже понизити на територіях Луганської і Донецької областей”, – зауважив Володимир В’ятрович.
На його думку, слід говорити насамперед про реукраїнізацію ТОТ, оскільки це питання безпеки.
“Будьмо відверті: там, де домінуватиме українська національна ідентичність, там буде українська територія. Там, де її не буде, де Росія матиме можливість знову опиратися на людей, які мислять себе частиною “руского міру”, там буде “рускій мір”. Тому це питання має бути серед головних у політиці деокупації після війни. І на це мають іти колосальні ресурси”, – вважає історик.
Він також зазначив, що в контексті відбудови важливо говорити про створення спеціальних умов для молодих людей, готових працювати в органах влади на звільнених територіях, учителями, бібліотекарями тощо.
“Це будуть колосальні ресурси. Тут найважливіше розуміти, що значна частина цього ресурсу потрібна буде від нас, українців, тому що захист української культури – це місія Української держави”, – резюмував Володимир В’ятрович.
Тему національної ідентичності підтримав український вчений-філософ, доктор філософських наук Євген Бистрицький. Він запропонував подумати, не як держава відновлюватиме економіку чи інфраструктуру, а що там робитимуть самі люди?
“У Лондоні на конференції з відновлення західні учасники постійно підкреслювали, що відновлення – це не тільки відбудова, це ще й реформи. І що відновлення – справа рук самих громадян. Є питання: що ми можемо запропонувати громадянам?” – звернувся Євген Бистрицький. А запропонувати ми можемо умови, вважає він.
“Треба говорити про принципи. Перший пов'язаний з поняттям національної ідентичності, яка складається з двох вимірів: правова громадянська ідентичність (а в нас європейська демократична ідентичність) і національна культура. Вони поєднуються. Одна без іншої не існує. Якщо одна суперечить іншій, розвалюється держава.
Громадянам мусимо запропонувати свободи, правові можливості самим думати, що відновлювати і як, тим, хто приїде. Звичайно, я говорю дуже ідеалістично, тому що доведеться спрямовувати на це відновлення гроші донорів і держави. Але на основі демократичної ідентичності буде підтримуватися і втілюватися національна культура ідентичності. Інакше не буває. Не можна примусити людей бути українцями, якщо не буде свободи. Вони мають це робити автоматично, природно, від себе”, – зауважив вчений.
Самоідентифікацію на тимчасово окупованих територіях вважає найбільшим викликом для держави й Олеся Остаф’єва, київська підприємиця, родом з Донбасу. Вона 20 років прожила в Донецьку, протягом останніх десяти не була, але має зв’язки і розуміє, що там відбувається.
“Ми можемо побудувати суперумови економічні. Можемо побудувати безпеку. І там буде круто жити. І ті, хто там зараз живе, із задоволенням залишаться. Але головне питання – самоідентифікація. Вони не будуть ідентифікувати себе українцями. І це наш найбільший виклик. Поки люди не вважатимуть себе українцями на цих територіях, ми будемо жити в постійній небезпеці, в постійній можливості повторення цієї ситуації.
Бо Росія і “рускій мір” прийшов на підготовлений ґрунт. Там, де Росію не готові були приймати ментально, вона не змогла закріпитися. Це головне, що ми маємо розуміти”, – вважає Олеся Остаф’єва.
З нею погоджується депутат Київради, виходець із Севастополя Дмитро Білоцерковець. Він упевнений: держава має вчитися на своїх помилках, щоб Росія знову не повернулася.
“Перше: я вірю, що українські Донецька та Луганська області будуть деокуповані, це буде 100%. Але маємо не забувати, що рано чи пізно Росія знову спробує прийти. Щоб розуміти, який фактор впливатиме, аби такого не сталося, я дуже швидко розкажу, що відбувалося в Севастополі.
З 2005 року розпочалася гібридна війна. Росія так завжди розпочинала. Вкладали по 2–3 мільйони доларів на рік у фінансування проросійських організацій. Окрім того, скуповували українські медіа, форуми та маніпулювали. Держава жодним чином нам, громадським активістам, не допомагала в Севастополі. Ми самі все робили. І головний фактор, який є проблемою для всіх нас – держава має впливати на ці фактори, вона повинна працювати над помилками. Потрібно спільно працювати не тільки над стратегією деокупації, а й над протистоянням у майбутньому”, – впевнений Білоцерковець.
Народна депутатка від “Слуги народу” Єлизавета Ясько запропонувала присутнім на мить уявити, що раптом ми дізнаємося по деокупацію тимчасово окупованих територій, як це сталося з Нагорним Карабахом, чи є в нас відповідь на питання, де навчатимуться люди з ТОТ, де отримуватимуть медичну допомогу? Вона розповіла про дівчину, яка хоче виїхати з окупації для навчання на підконтрольній Україні території, але рішення, які має для неї Україна, – сирі й досі не відпрацьовані.
“У нас є певні рішення, але вони, м'яко кажучи, недороблені, вони неідеальні. І як ми будемо цих людей навчати? Навіть коли розробимо ці рішення, треба, щоб були люди, які їх імплементуватимуть. Я переживаю, що в судовій системі не буде навчених людей з перехідного правосуддя, які вирішуватимуть, зрадник людина чи ні. Чи можеш ти, наприклад, навчатися в українському університеті, чи тобі треба ще рік-два пройти інтеграційну програму?
Нам треба дуже багато морального лідерства. Тому що все буде неідеально. Ми говоримо про милосердя, а я не вірю, що 100% людей зможуть прийняти це милосердя. Для перехідного періоду дуже важливе моральне лідерство. Нам потрібні спеціалісти. Я вважаю, що ми вже повинні інвестувати в те, щоб готувати таких спеціалістів. Бо просто не буде тих, хто зможе усе це реалізувати”, – вважає депутатка.
Колишній міністр закордонних справ Павло Клімкін порушив ще одне важливе питання – міжнародної адвокації деокупації територій.
“Як переконати сьогодні президента Байдена вкластися у звільнення Донбасу і потім у його відновлення? З Кримом усе зрозуміло – він має геостратегічне значення. Або уявіть, що я президент Сі (Сі Цзіньпін, президент Китаю. – Ред.), переконайте мене за пару хвилин, чому я маю натиснути на Путіна, щоб Донбас усе ж таки був українським. Як це зробити, якщо неясно, що з людьми, яка модель. Нас не треба переконувати – для нас Україна понад усе, а для них – ні”, – зазначив Клімкін, підкресливши, що слід виносити адвокацію повернення тимчасово окупованих територій на міжнародний рівень, переконувати, “що Донбас, його звільнення, а потім перезавантаження – це той пріоритет, без якого Захід не може жити”.
Цей матеріал можна прочитати англійською.