Деокупація і відновлення української влади
За словами заступника голови Офісу Президента Олексія Кулеби, зараз розробляють єдину стратегію деокупації, у рамках якої пропишуть механізми й інструменти для різних територій. Вони враховуватимуть тривалість окупації, економічні й інфраструктурні наслідки тощо. В основу ляже успішний досвід деокупації, який мають удосконалити та перетворити на методологію.
Проводити вибори відразу після звільнення не планують – передбачається поступовий перехід від військової адміністрації до військово-цивільної, цивільної адміністрації і вже потім проведення демократичних виборів. Про конкретні терміни в ОП не говорять – усе залежить від того, “що ми побачимо після звільнення”.
На думку колишнього голови Луганської ОВА Сергія Гайдая, ВЦА має залишитись у цьому регіоні щонайменше на п’ять років. Свого часу Україна повністю програла інформаційну війну на цих територіях, каже він, і знадобиться щонайменше п’ять-сім років, щоб вплинути на свідомість людей, які так довго споживали російську пропаганду.
Фундаментом реінтеграції Донеччини й Луганщини на етапі переходу від військової до цивільної адміністрації може стати реформа децентралізації, зауважив Олексій Кулеба.
“Це поки що наша домашня заготовка, але маємо дужу класну реформу. Одна з основних, яку дійсно зробили всією Україною, – це реформа децентралізації. Хочу нагадати – ні Донецька, ні Луганська області не зачеплені нею. Тому мені здається, серед основних факторів цивілізованого розвитку суспільства може бути реформа децентралізації, яку маємо імплементувати в розрізі паралельного відходження від військової адміністрації до військово-цивільної і до цивільної”, – відзначив він.
Безпекова складова
На думку голови наглядової ради інвестиційної компанії "EFI Group" Ігоря Ліскі, безпеку в цьому регіоні – з огляду на особливість географії і близькість до російського кордону – може гарантувати розміщення військових корпусів по 20–50 тисяч військових у кожній області. А можливо, додатково й іноземна військова база.
“З одного боку, це фактор безпеки і віри в майбутнє, – каже він і додає: – З іншої – військові в такій кількості – великі роботодавці”. А це сприятиме економічному відродженню.
Коментуючи таку візію, заступник голови ОП Олексій Кулеба зазначив, що рішення ще немає. Однак держава працює над упровадженням філософії безпеки і в Донецькій і Луганській областях вкладатиметься в першу чергу в цю складову. У контексті відбудови справді можуть з'явитися «певні агломерації або форпости».
«Наші військові чудово розуміють науку і філософію цієї війни. Війна 2014–2015 років і 2022-го зовсім різні за інтенсивністю, застосуванням зброї. І активне використання БпЛА з обох сторін свідчить про те, що, можливо, певні агломерації, форпости маємо розглядати і на цій території в контексті відбудови”, – зазначив Олексій Кулеба.
А бізнесмен Сергій Тарута нагадав, що свого часу донецький завод «Топаз» (зараз функціонує у Запорізькій області. – Ред.) був одним з найбільших виробників снарядів; також відомий виробництвом станції радіотехнічної розвідки «Кольчуга».
Що і де відновлювати
Майже всі спікери погодилися, що відновлювати стару промислову інфраструктуру недоцільно, а от щодо міст лунали різні думки.
Журналіст і блогер Денис Казанський вважає, що такі міста, як Мар’їнка і Попасна, вщент зруйновані російськими військами, відновлювати надто дорого – “дешевше побудувати нове місто в полі, ніж вивозити все сміття”.
На його думку, більшість міст у регіоні засновані як гірничі – навколо шахт і заради шахтарів. І зараз, коли росіяни масово закривають рудники, вони втрачають сенс існування.
“Це війна, яку не можна зараз спрогнозувати. Чи взагалі варто щось відновлювати. Якщо глянути на регіон, він повертається в стан Дикого Поля, чого він, можливо, підсвідомо прагнув. Він постав з Дикого Поля і повертається зараз – через цю війну – в стан Дикого Поля”, – відзначив Денис Казанський.
“Ми не знаємо майбутнього, але здається, що тієї кількості людей, того Донбасу, який розрісся за рахунок промисловості, за рахунок економічного піднесення до регіону, де жили разом на Донеччині і Луганщині 7 мільйонів людей, більше не буде. Він зрівняється з населенням інших областей, де в середньому живе півтора мільйона людей або й менше.
Можливо, нам доведеться вирішувати, не як відбудовувати якісь міста, а як дорозселяти, бо людей буде вигідніше кудись переселити, дати їм роботу в іншому місті, житло, ніж відбудовувати якусь Попасну чи Лисичанськ, у якому фізично відбудуєш житло, а далі що? Де там працювати, що буде розвиватися в цих містах, який бізнес, хто туди прийде? Дуже багато питань, на які я не бачу наразі відповіді”, – резюмував Казанський.
У відповідь голова Луганської ОВА Артем Лисогор нагадав, що Попасна є важливою водною артерією, вона живила велику частину Луганської області, тож у якомусь вигляді її все ж доведеться відновлювати.
Лисогора підтримав його попередник Сергій Гайдай. Він упевнений, що до питань відбудови треба підходити “зі здоровим глуздом” – стару радянську інфраструктуру і промисловість полишити, рухатися за принципом від великих міст до малих, тоді буде зрозуміло, що потребує відновлення.
План побудови нових міст, вважає бізнесмен Ігор Ліскі, обов’язково має враховувати три фактори: люди (орієнтуватися слід саме на місцеве населення, привозити людей з інших міст надто дорого – знадобляться значно вищі зарплати й умови життя); інфраструктура (як мінімум садочок, школа, парк) та конкурентне виробництво (ставку треба робити на те, у чому Україна може скласти конкуренцію на європейському, американському, світовому рівні).
Економічне відновлення
Попри значні руйнування, Донеччина і Луганщина мають міцну основу для розвитку економіки, говорить колишній очільник Донецької ОДА Сергій Тарута. На його думку, потенціал у машинобудівельної галузі та відповідних підприємств у Краматорську, Дружківці, Костянтинівці, Слов'янську, Покровську, Добропіллі тощо.
Є потенціал для відновлення аграрної галузі – сільськогосподарські землі в регіоні становлять 1,5 млн га. (Аграрії, запевняє очільник Луганської ОВА Артем Лисогор, готові повертатися і працювати, просять лише допомогти з розмінуванням територій.)
Гарну можливість для розвитку дає також логістична інфраструктура – порт і залізниця, додає Тарута. А проблему кадрів, на думку бізнесмена, можна вирішити залученням технологій, які дозволяють на великих виробництвах працювати меншій кількості людей, а також програмами, що стимулюватимуть українців повертатися.
Новітні технології – це те, що має відрізняти новий український Донбас, упевнений голова наглядової ради EFI Group Ігор Ліскі.
“Треба створити сучасні робочі місця, щоб людям було де працювати. Уже зараз слід думати про зелену металургію, сучасну енергетику. На півночі Луганської і Донецької областей багато сільського господарства. Його слід модернізувати, дати нові технології, новий логістичний вихід через чорноморські українські порти. І це буде початок”, – вважає бізнесмен.
На його думку, будувати варто технологічні підприємства, де працюватимуть люди з вищою освітою, інженери. А поруч – заклади освіти, які підсилювали б бізнес кадрами.
Як повернути людей
Щодо людського потенціалу, керівник Луганської ОВА Артем Лисогор зазначає: мешканці області, які виїхали, тікаючи від війни, заявляють про намір повернутися. І щонайважливіше – про це говорить молодь.
“Маємо два релоковані виші з Луганщини – у Києві та Сумах. Після візиту в червні ми провели анонімне опитування серед тамтешніх студентів – 76% (з 476 осіб) однозначно заявили про намір повернутися. Заявляють про це і лікарі, і вчителі, які мусили виїхати і зараз працюють в інших регіонах”, – акцентує Лисогор.
У цьому питання його підтримує Сергій Гайдай: “Людей, готових повернутися, дуже багато. Плюс не забуваймо, що Європа скорочуватиме всі соціальні програми. Людей, які себе там знайшли, бізнесменів невеличкий відсоток, можливо, вони залишаться. Але величезна кількість людей без соцпакетів європейських повернуться”.
Людям треба презентувати чітке бачення того прийдешнього життя – і тоді вони повернуться, додає Сергій Тарута.
“Людям треба дати мрію. Мрію, яка об’єднує. Якщо держава покаже темп, високі стандарти безпеки, соціуму, екології, можливості майбутнього працевлаштування, ми можемо повернути людей. Люди повернуться і з Канади, і з Америки, і з Німеччини. Діти повернуться. Бо не так уже й солодко за кордоном виживати. Особливо тим, хто зіштовхнувся з місцевою медициною чи освітою. Людям треба дати чітку картину того, як буде, – і вони приїдуть”, – переконаний він.
Покарання для тих, хто працював з окупантами
Найбільш дискусійним питанням стала відповідальність для тих, хто так чи інакше співпрацював з ворогом в окупації.
На думку Дениса Казанського, покарання за злочини не буде таким нагальним, як видається нині, оскільки справжні злочинці втечуть у Росію. Натомість слід передбачити ступінь відповідальності дрібних функціонерів і працівників муніципальних структур.
Радник мера Маріуполя Петро Андрющенко закликає до радикальнішого підходу, оскільки люди, які втекли від окупації, вимагають справедливого покарання тих, хто її впроваджував чи свідомо в неї повертався.
“Ті, хто прожив в окупації 9 років, чи дійсно вони громадяни України? Я вам скажу: ті, хто прожив майже півтора року в окупації в Маріуполі і мав середні погляди щодо майбутнього, уже кажуть, що не все так погано. Ще пів року – і вони казатимуть інакше. Ще пів року – інакше. Тому дійсно, можливо, час нам поставити питання перегляду українського громадянства для людей, які перебувають в окупації? Повірте, для проукраїнського населення це не буде проблемою. Аж ніяк. Навпаки. Може, дійсно заговорити вголос, якою буде відповідальність для людей, які свідомо повертаються в окупацію або там заробляють?” – зазначив Андрющенко.
Попри це, Артем Лисогор закликає до зваженого підходу, оскільки в окупації залишилися й ті, хто не мав змоги виїхати: це не тільки маломобільні групи населення, а й політики, люди, що працювали в місцевих органах влади, активісти, громадські діячі, атовці тощо.
Сергій Тарута вважає, що в цих питаннях треба звернутися до світового досвіду юстиції перехідного періоду. Однак на національному рівні доведеться розбиратися з проблемою примусової масової паспортизації населення на тимчасово окупованих територіях.
Денис Казанський пропонує визначати відповідальність просто – дивитися, хто брав паспорти через безвихідь, бо не міг отримати без цього ліки, їжу чи гуманітарну допомогу, а хто – з власної ініціативи.
Крапку в цих усіх питаннях, говорить заступник голови Офісу Президента Олексій Кулеба, має поставити закон. І профільне міністерство разом із законодавцями вже працюють над ним. До обговорення планують залучити громадськість і суспільство.
“Має бути законодавство, яке врегулює багато різних чутливих питань, наративи, нав’язані протягом останніх 30 років сусідом-терористом”, – каже заступник очільника ОП.
Справедливий закон має покарати всіх, хто катував українців, хто знущався з людей, убивав, говорить бізнесмен Ігор Ліскі. “Із законом повертається віра в державу і майбутнє, – вважає він. – Коли наступить справедливість, у майбутнє ми маємо крокувати через прощення. Це дуже складне питання, але маємо пам'ятати, що ми європейська цивілізація, а милосердя – це притаманна нам цінність".
Замість епілогу
На думку Ігоря Ліскі, майбутнє України – з українським Донбасом, з Кримом у складі Європейського Союзу, НАТО, з новими проєктами, з новою якістю життя, з новою освітою. Усі питання панельної дискусії передбачають надскладні процеси впровадження, а перед тим проєктування на рівні держави, бізнесу, суспільства, іноземних партнерів. Але розуміння того, яку Україну ми хочемо бачити, об’єднуватиме.
“Я впевнений, що ті, хто перебуває в окупації вже вісім-дев’ять років, теж хочуть для своїх дітей іншого майбутнього. Не того, яке є зараз – із беззаконням, з несправедливістю і безнадією”, – резюмував бізнесмен.
Цей матеріал можна прочитати англійською.