ГоловнаПолітика

Безпековий екватор Зеленського

Фото: president.gov.ua

Усе пізнається в порівнянні. У 2019 році українці проголосували за недосвідченого у справах державного управління Володимира Зеленського, щоб не допустити другого президентського терміну Петра Порошенка. Виборці першого сподівалися на нову якість політики, електорат другого очікував катастрофічних наслідків, насамперед у сфері оборони. 

Чи може президент Зеленський через два з половиною роки похвалитися успіхами, зокрема, у сфері безпеки й організації оборони? Питання резонне, бо половини президентського строку мало б вистачити, щоб президент і верховний головнокомандувач міг не тільки розібратися у справах війни та миру, але й продемонструвати результати.

Для цього варто коротко оглянути хоча б ключові структури, що причетні до забезпечення безпеки та організації оборони.

«Паперові» справи: last but not least

Сферу програмних документів не можна розглядати як ключовий критерій. Особливо в умовах України, де бували часи зі справді чудовими документами (як у президентську каденцію Януковича, наприклад), але з сумними реаліями. Водночас без планування й оголошення напрямку руху державного корабля неможливо взятися за його внутрішню розбудову.

Отже, в цілому документи, видані за президентства Зеленського, виписані більш жорстко, ніж у попередника. Вчасно з’явилися стратегії – національної та воєнної безпеки України, у вересні цього року Зеленський затвердив Стратегічний оборонний бюлетень, а в жовтні досить тихо було оголошено про затверджений, вперше в історії України, План оборони України.

Фото: president.gov.ua

Серед вагомих змін у підході до оборонного планування – запровадження вперше в історії України комплексного всеосяжного підходу до оборони України в умовах воєнної загрози національній безпеці, зокрема, поєднання воєнних і невоєнних засобів для забезпечення воєнної безпеки України. Тобто коли державу боронитиме не армія чи сили оборони, а вся країна. Одразу варто зауважити, що це наразі нічим не підтверджене бажання чинної влади, доказами чого можуть слугувати показники відтоку професійних кадрів з армії. Утім команді чинного президента вдалося у 2021 році прийняти Закон України «Про основи національного спротиву» – вагомий психологічний чинник протидії Росії, хоч і не наповнений повною мірою тим змістом, який дозволив би створити потужну й безкомпромісну територіальну оборону. 

Восени 2021 року чинна влада заявила про програмний розвиток ракетної техніки. Профільний віцепрем’єр Олег Уруський підтвердив намір запровадити власну ракетну програму – як державний документ, що передбачатиме розвиток ракетних систем. Водночас ресурсів на неї поки що немає.

При цьому Зеленський не наважився на справді «зубату» воєнну доктрину: в документі нічого немає про можливість превентивних ракетних ударів. Це нівелює саму ідею ракетної програми, адже можливість застосування ракетної зброї по стратегічних елементах воєнної інфраструктури ворога потенційно може його зупинити. Також у документі нічого не вказано про превентивне застосування Сил спеціальних операцій за межами держави. При тому, що навіть Візія Генерального штабу ЗС України щодо розвитку Збройних сил України на найближчі 10 років (яка була видана генералом Русланом Хомчаком) слушно вказувала на «гарантоване виконання спеціальних завдань за межами України (за умови внесення необхідних змін до законодавства)». До означених змін влада не дотягнулася (хоч деякі фахівці переконані, що й наявна законодавча база дозволяє застосовувати ССО на межами України). Так чи інакше, але Стратегія воєнної безпеки України мовчить щодо превентивного застосування ССО.

Фото: Командування Сил спеціальних операцій ЗС України

На жаль, нічого документи оборонного планування часів Зеленського не окреслили у сфері створення професійних Збройних сил України. А це було б можливо якраз за умов розв’язання двох суміжних складових – визначення шляхів і напрямків розвитку Військ територіальної оборони та формування сучасної системи переозброєння сил оборони.

Нова воєнна доктрина визначила пріоритетом орієнтир на створення асиметричного потенціалу. А також на «розвиток систем управління військами та зброєю, військово-морських спроможностей, протиповітряної оборони України, авіації, ракетних військ та артилерії, систем розвідки, радіоелектронної боротьби». Це дуже слушний підхід і важливі позиції в разі… їх наповнення реальними діями на результат.

Нарешті, хоч на параді до 30-річчя незалежності України у низці випадків були просто макети (бажання видати за зброю те, що ще тривалий час нею не буде), сам факт параду, демонстрація безпілотників і наземних роботів (останнє – вперше в історії України) стало свідченням початку переозброєння війська новітніми системами.

Наземнi роботизованi комплекси розробки львівської приватної компанії Global Dynamics (проєкт Roboneers)
Фото: opk.com.ua
Наземнi роботизованi комплекси розробки львівської приватної компанії Global Dynamics (проєкт Roboneers)

Територіальна оборона як серцевина протидії

Безперечно, ухвалення Закону України «Про основи національного спротиву» є успіхом і значним кроком уперед. Це і чинник інформаційно-психологічного впливу на ворога, і справді розширення можливостей у глобальному протистоянні Кремлю. Законодавче закріплення розвитку Військ територіальної оборони (ВТрО) набуває особливої ваги вже через те, що під час своєї президентської каденції Петро Порошенко закрив шлагбаум для парламенту щодо оформлення ВТрО – через побоювання створення потенційними політичними опонентами кишенькових армій. 

Згідно з заявою голови Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки Олександра Завітневича у червні цього року, на формування територіальної оборони (ТрО) України лише у 2022 році необхідно виділити майже 2,5 мільярди гривень, у наступні два роки – ще по 718 млн гривень. Це про увагу влади до цієї справи. А от те, що глава профільного комітету парламенту назвав добровольців ТрО «організаційним ядром для створення нового роду військ», не всі сприймають однозначно. Зокрема, чимало фахівців виступали за розмежування Збройних сил України і Військ територіальної оборони.

Незрозумілим для багатьох виявилося й те, що провідна роль в організації, підготовці, підтримці та виконанні завдань руху опору буде належати саме Силам спеціальних операцій. Адже ССО ЗСУ призначені для проведення диверсій, а очікувані 100 тисяч ВТрО – для оборони своїх територій, включно з проведенням контрдиверсійних заходів і знешкодженням диверсійно-розвідувальних груп (ДРГ) противника. У будь-якому разі завдання та функції Сил ТрО кардинально відрізняться від армійських.

Фото: Генеральний штаб ЗСУ / General Staff of the Armed Forces of Ukraine

Отже, команда Зеленського важливий крок здійснила. А от його наповнення можна буде оцінити десь років через два. Підводних каменів у новій конструкції ВТрО вистачає, і, напевно, багато що залежатиме від людського фактору, від того, хто і як трактуватиме закон і діятиме.

Збройні сили України. Розвиток є, але…

Наприкінці жовтня 2021 року українські війська вперше застосували безпілотник «Байрактар» на Донбасі – безпілотні авіаційні комплекси (БАК) турецького виробництва ЗСУ закуповують з 2018 року (тобто з часів президента Порошенка). «З метою змушення ворога до припинення вогню за наказом головнокомандувача Збройних сил України було застосовано «Байрактар». Безпілотний літальний апарат не перетинав лінії зіткнення і керованою бомбою знищив одну гармату з розрахунком російсько-окупаційних військ», – повідомили в Генштабі ЗСУ. Можливо, це не просто епізод, а справжня віха – поки що достеменно невідомо.

Водночас є цікаве спостереження: бойове застосування БАК відбулося вже за часів нового головнокомандувача ЗСУ – генерала Валерія Залужного. І хоча його попередник генерал Руслан Хомчак також бойовий, «обстріляний» і, без перебільшення, заслуговує на повагу, він завжди демонстрував стриманість у справі бойового застосування військ чи озброєння. Узагалі головнокомандувача Хомчака фахівці вважали консервативним військовим менеджером, не зацікавленим у відчутних змінах в армії. Можливо, прихід на посаду нового очільника армії призведе до змін, наприклад, формування реалістичних поглядів на створення професійного війська.

Головнокомандувач ЗСУ – генерал Валерій Залужний
Фото: Сегодня
Головнокомандувач ЗСУ – генерал Валерій Залужний

Експерти ЦДАКР завжди наголошували: створення професійних ЗСУ – не самоціль, а шлях до здатності держави оформити власну систему адекватної, орієнтованої на асиметричний потенціал оборони. Звісно, формування професійних ЗСУ вимагає високотехнологічного переозброєння, що дозволить скоротити нинішню, явно надмірну чисельність армії. Але професійні ЗСУ як частина розвинутого суспільства мають створити умови, коли відбудеться відмова від соціально нерівного призову, коли в ЗСУ свідомо приходитимуть діти політиків і бізнесменів, коли служба в армії буде особливо престижною та передбачатиме наявність мотиваційного пакету. А що маємо? Влітку 2021 року аналітичний центр Cedos оприлюднив досить цікаві дані власного дослідження. Зокрема, 65% військовослужбовців Збройних сил України звільняються після закінчення першого контракту.

При цьому платники податків витрачають шалені кошти для підготовки військовослужбовців. Наприклад, на підготовку військовослужбовця найпростішої облікової спеціальності «стрілець» упродовж контракту (тривалістю три роки) держава витрачає щонайменше 1 млн 615 тисяч гривень. Хіба не аргумент на користь професійної армії? Та хіба не свідчення, що нині там немає й натяку на розвиток – плинність контрактного складу така висока, що до армії в молодих людей ставлення переважно як до тимчасової роботи. Це прямий наслідок реального ставлення Порошенка та Зеленського до армії – за цим критерієм вони справді рівні в результатах.

Фото: 831 бригада тактичної авіації

Ще не зайве буде зазначити, що стратегічного бачення українській владі досі не вистачає. Це проявляється в тому, що на тлі традиційно маленького річного бюджету на переозброєння (менше ніж 1 млрд доларів), з яким Україна не може закуповувати бойові літаки, зенітно-ракетні системи, великі кораблі, з різних боків лунає, що вони нам потрібні. Водночас не вкладається адекватно й оперативно відповідний ресурс у створення тактичних платформ і систем, які можна було б використовувати на війні вже сьогодні. Йдеться саме масові тактичні системи, які могли б застосовувати в контексті москітних стратегій: тактичні ударні безпілотники, наземні роботи, безекіпажні катери, роботи-мінери водних акваторій тощо. Тільки введення автоматизованої системи управління (АСУ), згідно з дослідженнями західних військових фахівців, на 40 відсотків підвищує стійкість військ.

А ось приклади замовлень. Упродовж останнього року для ЗСУ не закуповували сучасних ПТРК «Скіф» і «Корсар», відбулася суттєва затримка випробувань новітньої потужної РСЗВ «Вільха-М» (її мали прийняти на озброєння ще в першому кварталі 2021 року, а в закупівлі цієї системи Україну вже випереджає іноземний замовник – ОАЕ). Посунулися терміни виробництва першого дивізіону ракетних комплексів «Нептун». У галузі придбання АСУ картина взагалі цікава: проводячи перемовини щодо закупівлі вже прийнятої на озброєння АСУ для Повітряних сил ЗСУ («Ореанда-ПС»), військове відомство готове виділити замість 80 відсотків авансу лише 40. Враховуючи, що вартість комплектуючих становить майже 70 відсотків вартості комплексу, це робить роботу невигідною для виконавця. Така в нас автоматизація.

Фото: ukroboronprom.com.ua

Реформа ОПК і нові технології

Під час президентства Порошенка про реформу ОПК не йшлося – відбувалось «ручне управління» галуззю. Президент Зеленський начебто оголосив проведення реформи – вона справді необхідна для зміни потенціалу оборонної промисловості, в тому числі в частині розвитку проєктів військово-технічного співробітництва (як-от створення спільного підприємства з Туреччиною для виробництва на території України БАК, що буксує з 2018 року).

Немає підстав говорити про нещирість глави держави. Однак очевидно, що проблема президента Зеленського в цій площині в тому, що він дозволив створити кілька центрів впливу на зміст і реалізацію реформи. Це призвело до протиборства певних груп людей, які по-різному бачать розвиток справ. Найгірше навіть не те, що досі державні підприємства фінансують свою штучно створену надбудову під назвою «Укроборонпром» (найбільші потоки йдуть від двох джерел – ДержККБ «Луч» та «Авіалінії Антонова», що у складі ДП «Антонов»), а те, що запуск закону 3822 створив відчутні ризики для майбутнього навіть успішних підприємств. З цього приводу до ЦДАКР звернулося близько десятка директорів підприємств «Укроборонпрому». Якщо не переказувати деталі, то застереження в усіх схоже – це побоювання, що протягом корпоратизації та реструктуризації зникнуть деякі активи підприємств, а на час трансформації вони будуть повністю паралізовані. Тож хайпові перетворення можуть виявитися хибним шляхом. Хоча не виключено, що це лише побоювання.

Фото: president.gov.ua

Загалом «жити» останніми роками стало легше, особливо про це кажуть у приватному секторі ОПК. Підприємства ОПК отримали можливість самостійного виходу на світовий ринок озброєнь, трішки – на 10% – збільшилися умови ціноутворення, повільно, але починають змінюватися відносини замовника з виконавцем. Ключовими проблемами залишаються орієнтири з боку військових щодо майбутніх закупівель, перехід на багаторічні контракти і здатність замовника адекватно авансувати роботи.

Водночас, якщо брати стратегічні питання, наприклад, створення потужних ракет, або ЗРК, або оперативно-стратегічних БАК, то державна система розвитку озброєнь, особливо за умов державно-приватного партнерства, не створена. Наприклад, прийнято рішення про ракетну програму, але її змісту не знає ніхто, в тому числі президент. Як невідомі й пріоритети переозброєння, бо немає системи їхнього визначення (можливо, крім очевидного – берегових ракетних комплексів «Нептун» і БАК «Байрактар»).

Глава Пентагону, міністр оборони США Ллойд Остін та міністр оборони України Таран під час зустрічі в Києві, 19 жовтня 2021
Фото: Міністерство оборони України
Глава Пентагону, міністр оборони США Ллойд Остін та міністр оборони України Таран під час зустрічі в Києві, 19 жовтня 2021

Позитивним моментом нарощування оборонного потенціалу став розвиток ВТС, передусім зі США та з Великобританією.

Питання особливого значення

«Справа Вагнера», або зрив операції із затримання представників російської Приватної військової компанії (ПВК) Вагнера – це чорна пляма на репутації чинної влади. Не варто вдаватися в пояснення, але ця історія сталася через ганебний витік інформації. А значить, через недолугу кадрову політику в галузі безпеки – по всій її вертикалі.

Так само непокоїть стан реформування Служби безпеки України і створення на її фундаменті дієвого контррозвідувального органу. Та й законодавче закріплення цього. Зволікання з прийняттям закону про СБУ та продовження суміщення Службою правоохоронних функцій і контррозвідувальної діяльності суттєво підриває ідею превентивних заходів і створює перешкоди реалізації висунутої ідеї всеосяжної оборони. Але головне – урівнює Зеленського в цьому питанні з його попередником.

Кадрова політика президента Зеленського у сфері безпеки також інколи виглядає дивною. Президент України є вдалим артистом великої політичної сцени, проте чи варто оточувати себе колом інших артистів? А їх на найвищих щаблях переважна більшість. Усі вони потребують аплодисментів, і тому нерідко переграють самі себе, створюючи негативне обрамлення для свого шефа. До того ж Зеленський не спромігся відійти від призначення за принципом особистої дружби та кумівства, що також уже стало негативним шлейфом його каденції.

Фото: president.gov.ua

Ще одне питання, яке начебто стоїть осторонь. Але його ніяк не хочеться випускати з фокусу уваги. Оскільки саме це питання людського сприйняття глави держави, і воно може виявитися вирішальним для колективної пам’яті, коли йтиметься про зарахування чи відмову в зарахуванні місії Зеленського. А отже, важливо звернути увагу на те, що помічають усі: Зеленський-президент став більш цинічним стосовно всього, що відбувається навколо.

«Той, хто має найвищу владу, є ворогом для всіх інших», – попереджав свого друга, римського імператора Октавіана Августа його видатний полководець Марк Агріппа. Це те, що завжди ігнорував Порошенко, і те, що стає спокусою для Зеленського. Провалу Зеленського поки що не відбулося, хоч і до історичної місії він точно недотягує. Наразі немає підстав дорівнювати одного очільника держави до іншого, але саме наступні два – два з половиною роки визначать, куди рухатиметься «образ президента Зеленського» – вверх чи вниз.

Фото: president.gov.ua

Валентин БадракВалентин Бадрак, директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram