“Уявіть себе на кораблі, який не може зрушити з місця, хоча на нього насувається страшне лихо. Команда бігає палубою, намагається щось робити, якось врятувати цей корабель. А в трюмі за круглим столом зібралися персонажі, які вирішують долю цього корабля”, – так починає розповідь про свій проєкт Костянтин Зоркін.
Зоркін народився у Харкові, закінчив Харківську академію культури, співпрацює з Харківським літературним музеєм і Харківським театром ляльок, залишився у Харкові, коли той став прифронтовим містом. Чи варто пояснювати, що корабель з його розповіді — це Харків.
“Харків — дуже далеке від моря місто. То як ще я міг його зобразити, як не у вигляді корабля?” — жартує художник.
Історію, що розгортається на палубі та в трюмі цього міста-корабля, можна побачити в мальописі Костянтина Зоркіна, який минулого року випустив харківський видавець Олександр Савчук. Тоді ж інсталяцію, яка в дереві та металі відтворює кімнату корабельного трюму (ту саму, де за столом збираються персонажі) вперше презентували в Харківському літературному музеї. Відтоді інсталяція вирушила в подорож: уже побувала у Кельні, у Львові, згодом поїде в Київ. Навколо стола, в її центрі збиралися різні люди: Павло Маков, Тімоті Снайдер, Тімоті Ґартон Еш, музиканти гурту “Пиріг і Батіг”, учасники і учасниці IV Конгресу культури. Стіл — це ландшафт Харкова з характерним рисунком двох річок, на ньому — безліч будиночків, дерев, людей. Усі вони зв’язані між собою мотузкою, яка утворює складний візерунок з вузлами та сплетіннями. Якщо зачепити одну фігурку — впадуть декілька сусідніх, якщо потягнути за мотузку — ще більше. “Тому що місто — це не будинки, дерева і люди, це те, що їх пов’язує”, — пояснює Зоркін.
Персонажі, що зібралися за цим столом у мальописі, носять маски. Маска-будинок символізує місто, птах — надію, книга — знання, череп — смерть. Маски дозволяють героям говорити чесно, висловлювати те, що вони не наважилися б сказати без маски. Учасники, що збиралися за цим столом на Конгресі, часто згадували про неприйняття правди, потребу в новому словнику, самоцензуру — через умови воєнного часу, через побоювання за власну безпеку, через острах зачепити близьких. Обсяг тем “не на часі” зростає і порушує зв’язки, які мали б поєднувати людей, що опинилися в одному трюмі. “Я розумію, що ми з деякими моїми побратимами воюємо за дуже різні України”, — каже одна учасниця розмови про жінок у війську. І додає: “Я зараз можу сказати вам десь 15 % того, що хотіла б. Є окремі люди, яким можу сказати 50 %. Але не більше”.
Під час дискусії Костянтин Зоркін обирає маску Смерті. “Відчуття близької смерті — це дуже корисне відчуття, — каже він, — воно дає розуміння, що в нас вже немає часу на рефлексії, що прийшов час діяти”. Він говорить про трансформацію, яка відбувається з ним і яку він відчуває навколо себе: “Стан, в якому зроблена ця інсталяція, вже минув. Це була парадигма “всі свої, всі хороші, в нас усе найкраще” — і цей пафос працює лише на локальному рівні, його не вдасться експортувати”. Зоркін наводить приклад з Малевичем: “Україна дуже хоче вважати Малевича своїм, щоб усі з цим погоджувалися. Але в чому його цінність для нас, крім того, що це дуже відоме у світі ім’я? Чи розуміємо ми його концепцію, що стоїть за “Чорним квадратом”, чи інтегруємо її в нашу освіту?”. Толерантність до всіх і всього погано впливає на зв’язки, які нас тримають разом, переконаний художник. Він запевняє: “Настав час радикальної критики. Себе і всього навколо”.
Образ міста-корабля народився в уяві художника з видіння. “Побачив уві сні і запам’ятав”, — каже він. Палуба корабля — це теперішнє. Вона беззахисна під уламками, які падають на неї зі смерчів-тайфунів, що насуваються з півночі. Але є трюм корабля, це і укриття, і простір, де відбувається усвідомлення теперішнього — простір можливого майбутнього. Простір радикальної критики. Зоркін зашифрував у цьому образі рідний Харків, але херсонці можуть упізнати в ньому Херсон, а одесити — Одесу. Він спрацьовує для будь-якого міста-корабля, що не може зрушити з місця між черепом і пташкою, смертю і надією. Та навіть і для цілої країни.
“На розвороті мальопису корабель стоїть повернутий носом до того мороку, що насувається на нього з півночі. Але на обкладинці він вже повернутий до нього кормою, — каже Зоркін. — І це дає мені надію”.
І нам теж, Костянтине, і нам теж.
Організаторами Конгресу «ЗВ'ЯЗОК_РОЗРИВ» є Інститут стратегії культури й ГО «Вірменська тридцять п'ять» за підтримки Львівської міської ради, Міжнародного фонду "Відродження", Фундації ЗМІN, Укрпошти, у партнерстві з Харківським ЛітМузеєм, Коаліцією дієвців культури, Радіо Хартія.
Проєкт «Території культури» виходить у партнерстві з компанією «Перша приватна броварня» і присвячений дослідженню історії та трансформації української культурної ідентичності.