Через чотири роки «Оскар» відсвяткує круглу дату — 100-ліття. Тобто вже 96 років Академія кінематографічних мистецтв і наук створює власний літопис, замахуючись на звання головного арбітра у сфері кіно, насамперед американського. Утім, незважаючи на значущість і престижність нагороди, кожен сет номінантів і переможців варто сприймати виключно як зліпок одного конкретного року, закарбований у моменті, а не як відбір у пантеон. Хоча слушно й те, що будь-яка причетність до «Оскара» автоматично записує персону чи фільм на скрижалі пам'яті різних баз, де вони лишаються назавжди. «Оскар» — це важлива рушійна сила кіноіндустрії, яка щороку дозволяє оцінювати вектор розвитку кіно й робити висновки.
Цього року Академія роздала 41 статуетку у 23 конкурсних категоріях. Як переможців відзначили 13 фільмів із 53 номінованих (38 повнометражних і 15 короткометражних). Загалом на розгляд в основних категоріях (які називають general) подали 321 повнометражний фільм, з яких 265 прийняли як претендентів у ключовій номінації «Найкращий фільм року».
Тріумфатором став «Оппенгеймер» Крістофера Нолана — лідер за кількістю номінацій цього року (їх у фільму було 13), перемогу здобув у семи: найкращий фільм, режисура, актор (Кілліан Мерфі), актор другого плану (Роберт Дауні-молодший), операторська робота, монтаж й оригінальна музика до фільму. Не факт, що ця перемога поставила крапку в давній жартівливій суперечці кінолюбителів «геній Нолан чи ні», але принаймні тепер апологети першої тези мають у запасі контраргумент, що режисер — «оскарівський» лауреат.
«Оппенгеймер» — це тригодинна драма-байопік за книжкою Кела Берда й Мартіна Дж. Шервіна «Американський Прометей», біографії Дж. Роберта Оппенгеймера. Сюжет зосереджений на його дослідженнях, роботі в лабораторії в Лос-Аламосі під час Другої світової та слуханнях, ініційованих щодо нього службою безпеки США 1954 року. «Оскарівський» тріумф «Оппенгеймера» — цікавий кейс. По-перше, незважаючи на складність й академічність, фільм став блокбастером, він зібрав понад 950 мільйонів доларів. По-друге, від 2006 року, коли перемогли скорсезівські «Відступники», усі лауреати «Оскара» в категорії «Найкращий фільм» стартували з фестивальною прем'єрою, натомість стрічка Нолана відразу вийшла в широкий (не лише національний, а й міжнародний) прокат. Мало в кого були сумніви, що саме вона отримає звання головного фільму року; питання було лише в кількості переможних категорій.
Номером два за числом нагород і номінацій стала абсурдистська трагікомедія Йоргоса Лантімоса «Бідолашні створіння». З 11 номінацій фільм переміг у чотирьох: найкраща акторка (Емма Стоун), художник-постановник, дизайн костюмів і робота гримерів і стилістів. Якщо говорити про сюрпризи церемонії, то заледве ним можна вважати саме перемогу Емми Стоун. Більшість професійних прогнозів першість віддавали Лілі Гладстоун, яка зіграла у драмі Мартіна Скорсезе «Вбивці квіткової повні» — першій корінній американці-номінантці в цій категорії. Але Стоун ішла з нею врівень. Утім сама акторка, здається, не була готова почути своє ім'я, коли розкрили конверт із переможцем. Вона розгублено вийшла на сцену, подарувавши глядачам незабутній момент розчулення: виявилося, що в актриси зламалася застібка на сукні, і цьому вона присвятила частину своєї промови.
Свій третій «Оскар» отримав класик японської анімації Хаяо Міядзакі в категорії повнометражної анімації за «Хлопчика та чаплю». Ця перемога примітна тим, що зламала статистику: найближчий конкурент «Людина-павук: Крізь Всесвіт» мав успіх на профільній премії «Енні» й нагороду Гільдії продюсерів США, що зазвичай вважають практично здобутим «Оскаром».
Також нагороду одержав Вес Андерсон: його короткометражний ігровий фільм «Чудова історія Генрі Шугара» відзначили «Оскаром» у відповідній номінації. Для Андерсона це перша «оскарівська» перемога, але, як і Міядзакі, режисер не зміг прибути на церемонію — через щільний графік нового проєкту.
Фільм Александра Пейна «Залишенці» отримав єдину статуетку — за найкращу жіночу роль другого плану для Да’Вайн Джой Рендольф, яка була безперечною фавориткою в цій категорії. Перед церемонією стрічка Пейна відзначилася скандалом через звинувачення у плагіаті (її також номінували за оригінальний сценарій). Саймон Стефенсон («Лука», «Пригоди Паддінгтона-2») стверджує, що «Залишенці» повністю скопійовані з його сценарію «Фріско», написаного 11 років тому. Чим закінчиться цей скандал — невідомо; Гільдія сценаристів повідомила Стефенсону, що не вповноважена вирішувати такі суперечки, й порекомендувала вдатися до переговорів чи звернутися до суду.
Двох нагород удостоїли фільм про Голокост «Зона інтересу» Джонатана Глейзера. Він отримав звання найкращого міжнародного фільму й нагороду в категорії найкращого звуку. Тут криється цікава деталь: за правилами «Оскара», у всіх конкурсних категоріях нагороджують людей і фільми; у бюлетенях для голосування номінантів-людей вказують лише в акторських слотах; і лише в єдиній категорії — «Найкращий міжнародний фільм» — номінуються та отримують нагороди фільм і країна, а режисер стає лише формальним володарем статуетки без юридичного статусу лауреата. Саме тому в цю категорію фільм обирає та відправляє не правовласник, а країна в особі компетентного органу (у нас це Український оскарівський комітет, у Великій Британії рішення приймає спеціальний оргкомітет Британської академії кіно і телебачення). Правду кажучи, у всіх категоріях, окрім цієї, громадянство фільму має лише формально-статистичну роль під час бюрократичної перевірки вихідних даних і далі не фігурує ніде, крім пошуково-нагородної бази Академії. Тож «Зона інтересу» виборола перший офіційний «Оскар» для Великої Британії.
Окремо варто згадати промову Глейзера, яку він присвятив ізраїльсько-палестинській війні. «Ми стоїмо тут як люди, які відкидають своє єврейство й Голокост», — сказав режисер. Він також додав, що «ізраїльська окупація та дегуманізація палестинського народу стали причиною і подій 7 жовтня, і жертв у Секторі Гази». Ефект цієї промови посилили декотрі селебриті (Біллі Айліш, Ава Дюверней, Марк Руффало, Рамі Юсеф), що з'явилися на церемонії із символом «Припинення вогню в Секторі Гази». Крім того, коли розпочалося нагородження, понад тисяча прихильників Палестини провели мітинг неподалік локації, що спричинило транспортний колапс і затори.
Єдину нагороду отримав фільм «Барбі» Грети Гервіг — напевно, усі пам'ятають літній феномен під назвою «Барбінгеймер», коли за глядача боролися «Барбі» й «Опенгеймер», котрі вийшли у прокат одночасно. «Барбі» стала переможницею касових перегонів, але залишилася аутсайдеркою «оскарівських». Грету Гервіг не номінували в режисурі, а виконавицю ролі Барбі Марго Роббі — в акторському слоті. Картину відзначили лише скромною нагородою за найкращу пісню. Та й тут не сталося дива: «Оскар» дістався не хуліганському хіту «I'm Just Ken» (Раян Гослінг феєрично виконав оду Кенові зі сцени театру «Долбі», де вручають «Оскарів», а влітку навіть дебютував у чарті Billboard Hot 100 як співак), а баладі «What Was I Made For?». Це зробило її авторів і виконавців Біллі Айліш і Фіннеаса О'Коннелла наймолодшими «двічі лауреатами».
По одній нагороді Академії отримали каннський лауреат «Анатомія падіння» Жюстін Тріє та переможець глядацького призу кінофестивалю в Торонто «Американське чтиво» Корда Джефферсона. Обидва перемогли у сценарних категоріях: перший — в оригінальному, другий — в адаптованому сценарії. Свій «Оскар» нарешті дістала франшиза про гігантського японського ящера — фільм «Ґодзілла: мінус один» Такаші Ямадзакі за найкращі візуальні ефекти.
«Оскар» у короткометражній документальній секції віддали сентиментальній «Останній ремонтній майстерні» Бена Праудфута та Кріса Баверса про ремонт музичних інструментів. У короткометражній анімаційній секції академіки традиційно проголосували не за фестивальну роботу, а більш зрозумілу й ностальгійну антивоєнну стрічку «War Is Over!» Дейва Маллінса, що її надихнули пацифістські меседжі пісні Джона Леннона та Йоко Оно «Happy Xmas (War Is Over)».
Найголовнішою подією для української аудиторії став беззаперечний тріумф фільму «20 днів у Маріуполі», який отримав «Оскар» у категорії «Найкращий повнометражний документальний фільм». Режисер Мстислав Чернов, який вийшов на сцену, присвятив премію українцям. «Це перший "Оскар" в українській історії.., — промовив він. — Мені хотілося б, щоб я ніколи не знімав цього фільму… Я хотів би обміняти цей "Оскар" на те, щоб Росія ніколи не вторгалася в Україну…». Разом із Черновим статуетками відзначили продюсерок фільму Мішель Мізнер і Рейні Аронсон-Рат. І от дивний факт — у всьому світі, включно зі США, стрічку вважають українською, і лише у прокатному посвідченні від Держкіно єдиною країною-виробником цієї стрічки зазначили США. Прокатник міг керуватися безліччю причин, маркуючи країну-виробника «за документами» — наприклад, щоб уникнути бюрократичних процедур з боку держоргану. Це стандартна практика. Але тоді не зовсім зрозуміло, чому Держкіно, яке видало прокатку на американську роботу, тепер використовує її у своєму піарі як виключно українську. Та як ми знаємо, Держкіно і здоровий глузд не сумісні.
Що ж до власне церемонії нагородження, то це був традиційний мікс консервативної роздачі відзнак, креативних рішень у репрезентації номінантів й оголошенні переможців, музичних номерів. А також слабких політичних меседжів (окрім потужної промови Мстислава Чернова) — їх не виводили на перший план, але деякі все ж мали ефект гостроти (як, наприклад, читання ведучим Джиммі Кіммелом твіту Дональда Трампа у фіналі церемонії).
Jimmy Kimmel calls out Donald Trump at the 2024 #Oscars pic.twitter.com/bAGWxUFg9P
— The Hollywood Reporter (@THR) March 11, 2024
Тож яким був цього року «Оскар» — нудним і прогнозованим дійством чи феєричним святом кіно з несподіваними переможцями? Мабуть, кожному своє. Принаймні для українців відбулося найголовніше — уперше український фільм, знятий українським режисером, виборов «Оскар», а зі сцени церемонії до мільйонної аудиторії по всьому світу пролунав упевнений голос про трагедію, спричинену російською військовою агресією, і про історію, яку неможливо змінити, і майбутнє, яке виправити можна.
