Антон Мартинов, засновник видавництва “Лабораторія”:
Президент відповів на електронну петицію «підписати закон 2309-ІХ про заборону ввезення і розповсюдження видавничої продукції «держави-агресора». Коротка відповідь — цей закон якось ускладнює нам стосунки з ЄС.
Проте в записці не пояснюється, як і що саме ускладнено. Закон був підтриманий депутатами (ніхто не голосував проти!), індустрією і громадянським суспільством. Минув рік. Закон не ветований президентом у 15-денний термін, як прописано в Конституції. Те, як ускладнюють нам усім життя тероризмом росіяни — не обговорюється.
Розбиратися в усьому неможливо, а коли у твоїй країні повномасштабна війна, є питання пріоритетніші. Тому затягування підписання можна зрозуміти. Але здається, що президенту дають неповну картинку або неправильно розставляють акценти.
Що таке російський книжковий ринок? Він не обмежується тільки РФ. Це 250 млн людей у всьому світі. Так, ця цифра зменшується останні десятиліття, але не швидко. Ринок у самій Росії — це понад $1 млрд (для порівняння: український ринок мінімум у десять разів менший). Ринок монопольний. Два його великі гравці входять у рейтинг найпотужніших видавців світу – Global 50 The World Ranking of the Publishing Industry 2020.
На 38 місці у світі — російське видавництво підручників “Просвещение” з оборотом €392 млн (2019), €438 млн (2018); “Эксмо-АСТ” займає 41 сходинку з оборотами €378 млн (2018), €339 млн (2019). Останнє володіє електронним сервісом “Литрес”. Ще раз, для порівняння: весь український ринок не перевищує €100 млн, а польський і чеський балансують у рамках €450–550 млн.
Росіяни, за даними їхньої Книжкової палати, публікують на рік понад 100–120 тис. назв книжок. Це 4–5 показники у світі за кількістю опублікованих нових тайтлів після США, Китаю, ФРН і Японії. За даними нашої Книжкової палати, в Україні публікують близько 20–25 тис. назв на рік. Із цими цифрами можна сперечатися, але це офіційна статистика з обох сторін.
Словом, росіяни дуже потужні і професійні в галузі книговидання і книгорозповсюдження. На світовому рівні. На комерційному ринку України до 2013 року вони займали 90%. Повноцінна боротьба з ними на ринкових умовах без державної політики неможлива. Їхній ресурс набагато більший, і якщо Україна залишає росіянами відкриті задні двері, вони точно їх відчинять і зайдуть.
Як результат, уже зараз ви можете бачити багато російських книг (ніби надрукованих у країнах Балтії та Казахстані) на OLX чи на ринках типу Петрівки. І це коли триває повномасштабна війна і багато хто з продавців гидує торгувати роскнижкою. За моєю інформацією, більшість українських стейкхолдерів навіть готові на поправки до закону, щойно від буде підписаний президентом, щоб не створювати прецеденту порушення Конституції України: є готовність включити місця для «хороших рускіх», якщо на це є воля, і внести правки, які потрібні ЄС.
Але мета закону залишається зрозуміла: завдяки адміністративно-господарським санкціям унеможливити видання російських авторів в Україні та переклад книжок російською мовою українськими видавцями (читай, доньками російських видавничих холдингів); паралельно це зменшить піратство.
І останнє, для тих, хто боїться утисків російської мови в Україні: в законі йдеться не про це, а про створення правил гри, коли українською буде з’являтися більше перекладів, бо держава створить межі ринку. Із пояснювальної записки до закону: «Забороняється випуск, ввезення, розповсюдження в Україні книжкових видань, що містять твори авторів – громадян Російської Федерації. Ця заборона не поширюватиметься на книги, видані в Україні до 1 січня 2023 року. Книги іншими мовами можуть видаватися і розповсюджуватися, якщо вони видані мовою оригіналу. Перекладна література має видаватися і розповсюджуватися в перекладах на українську мову або будь-яку офіційну мову Європейського Союзу чи мову корінного народу України».
Іван Малкович, поет, видавець, власник і директор видавництва “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”:
На моє переконання, це був би чи не найважливіший закон у книговидавничій сфері, щоб українська книжка в рідній державі не боролася за виживання, а утверджувалася і процвітала. Ми побачили минулого року: українське книговидання в ці непрості воєнні часи не впало тільки тому, що вперше за часів незалежності в Україну справді не завозилася російська книжка. І люди, які звикли купувати російські книжки, вперше змушені були надати перевагу українській книжці та українським перекладам. Маємо чимало захоплених свідчень від читачів, які вперше (на 32 році незалежності!) почали відкривати для себе українську книжку. Я відчув дуже великий ентузіазм щодо цього. Тому цей закон надзвичайно важливий!
Юлія Орлова, генеральна директорка видавництва “Vіvat”:
Хотілося б нагадати слова, сказані паном Зеленським під час вручення Національної премії імені Т. Шевченка у 2020 році. Тоді президент процитував вислів, що приписують Вінстону Черчиллю. Коли під час Другої світової війни один міністр запропонував британському прем’єру збільшити видатки на оборону за рахунок фінансування культури, Черчилль відповів: “А за що ми тоді воюємо?"
“Шановні українці, ми воюємо за нашу державу, за нашу культуру. Бо культура – це і є держава, це і є наш народ”, — сказав президент. На мою думку, збереження та розвиток української культури навіть під час війни (особливо під час війни) — наше першочергове завдання. Тому дуже очікую, що, попри все, закон буде підписаний і це відбудеться найближчим часом.
Названий закон, зокрема, перекриває можливості ввезення видань антиукраїнського змісту. Наразі ми знаємо, що російська книга продовжує наповнювати ринок. Засилля російської книги загрожує нашій боротьбі за українську ідентичність, а ми маємо перемагати ворога на інформаційному та культурному полі. Проте, на жаль, без рішучих дій держави це неможливо.
Тамара Горіха Зерня, письменниця, перекладачка:
Ця історія погано виглядає, звідки не підступись. Відмова від підписання цього закону стала дуже символічною і резонансною, і цей резонанс перебив іншу символіку, закладену під час прийняття цього документа.
Як пам’ятаєте, рік тому наш парламент відхилив внутрішні розбіжності і на єдиному пориві, на піднесенні прийняв ряд важливих актів, покликаних посилити позиції України у протистоянні агресору. Наприклад, заборонив діяльність проросійських партій в Україні.
Водночас ряд цих документів досі лишаються не підписаними президентом. Рішення, які мали б прийматися миттєво і які пройшли парламентську складову в «турборежимі», уже рік гальмуються і залишаються у підвішеному стані. Ідеться не тільки про книги, а також про організацію мобілізації, конфіскацію російських активів, питання виплат і відпусток пораненим… Пристойного і переконливого пояснення такої затримки нема і не може бути. Тим більше, зважаючи на великий розголос довкола книжкового закону, зважаючи на петицію, яка за тиждень набрала 25 тисяч голосів попри технічні збої на сайті, ми бачимо, що президент заходить у відкритий конфлікт з патріотичною частиною суспільства, з авторами і видавцями.