Євген Глібовицький
Засновник аналітичного центру pro.mova
УКФ є стратегічною інституцією нової України, бо впливає на ключові параметри її успіху: взаємодію суспільства і держави. У посттоталітарному суспільстві УКФ поєднує розосереджені незалежні ініціативи поза контролем держави з концентрованими державою ресурсами так, що держава не контролює результату. УКФ напряму впливає на спроможність найконкурентнішого чинника нової України – людський капітал. УКФ посилює нову суб’єктність, включаючи її в публічні відносини, і таким чином стає новітнім інструментом підзвітності держави суспільству. УКФ, який виник як секторальне рішення, вже став моделлю для щонайменше ще однієї сфери — молодіжної політики, де формується подібний фонд. Про досвід УКФ як про приклад також говорять у медійному секторі, секторі національних спільнот тощо.
Але весь цей важливий набір контекстів не знайшов відображення у пропонованій Стратегії УКФ. Вступна частина оминає цілі сектори значущих контекстів. Попри нагадування про сталість, довгого переліку стейкхолдерів, зміст стратегії ніде не розкриває того, як будуватимуться відносини з цими стейкхолдерами, крім одного, який рівніший за інших: Стратегія дуже виразно наголошує на потребі саме державного лідерства з метою визначення пріоритетів у сфері культури. Ще можна було б зрозуміти, якби це виходило від МКІП, але ж не від УКФ! Ба більше, після всіх досліджень, опитувань та аналітики розбіжності між різними стейкхолдерами автори Стратегії розглядають як комунікаційну (sic!) проблему. Якщо таку Стратегію ухвалити, то подібні критичні помилки в засновках матимуть значний вплив на спроможність та ефективність інституції в реальному житті.
Документ пропонує перелік цінностей УКФ, не пояснюючи, чому серед усіх можливих варіантів обрані саме такі, а не інші. Перелік подано списком, без тлумачення, що робить неможливим використання цінностей як етичного мірила чи мірила управлінських рішень у відносинах всередині УКФ чи відносинах УКФ зі стейкхолдерами. За таких обставин перелік цінностей стає декларативним і порожнім, він перестає бути дороговказом і втрачає свою силу в моменти невизначеності і сумніву, коли цінності мають ставати корсетом, що тримає організацію вкупі. Поруч із цінностями пропонується довжелезний витяг із профільного закону з «принципами», а далі ще й «засадами» діяльності УКФ. Ці переліки різнокатегорійні, вони дублюють один одного, вони ставлять чинники різної ваги в один список і лише доповнюють змістовну заплутаність та розгубленість. Далі, новопропонована місія УКФ сформульована незґрабно, що ускладнюватиме просту відповідь на конкретні чи символічні питання різних сторін «навіщо це все?», але головне – у місію закладено розуміння УКФ як вузькосекторальної інституції, нехтуючи фактично пов’язаністю культури і всього набору чинників суспільної трансформації, яку проходить українське суспільство.
У Стратегії достатньо ляпів на кшталт «виробництва україномовного патріотичного аудіовізуального продукту та його представлення за кордоном» (sic!), що відтворює або поспіх, або непріоритетність, формальність Стратегії як дороговоказного документа для УКФ. Проблема якості формулювань присутня наскрізно у майже всіх стратегічних цілях і їхніх складових. Але де-не-де помітні серйозні змістовні прогалини. Однією зі стратегічних цілей УКФ є «інституційна розбудова та розвиток УКФ». У її деталізації немає визнання необхідності зміни структури УКФ для того, щоб наглядові органи не робили роботу за виконавчі чи експертні, представляли ширше коло суспільних стейкхолдерів і унеможливлювали стан захопленої інституції, якою УКФ є з моменту скандального формування наглядової ради та обрання нового керівництва Фонду. Легітимність інституції підважена вже тривалий час, попри війну, вона далі видима всім зацікавленим сторонам, і це ніяк не відображено у Стратегії!
Пропонована Стратегія УКФ є недостатньо проробленим документом. Критичні прогалини йдуть по всьому документу – від пропущених частин контексту до сліпоти відносно структурних проблем самого Фонду. Цінності, місія, стратегічні цілі виписані заплутано і нечітко. Якщо дивитися на документ професійно, то він не дає відповіді працівникам, стейкхолдерам УКФ щодо траєкторії розвитку інституції. Такий рівень підготовки відображає в кращому разі управлінську неспроможність організації, у гіршому є планом подальшої маргіналізації незалежних голосів із суспільства, тут – у сфері культури, що, на жаль, вкладається в ширше поле чинної гуманітарної політики, на кажучи вже про бюджетні чи корупційні ризики.
Однозначно, документ такої якості не може бути затвердженим. Якщо для УКФ важливо отримати результат, легітимність якого буде визнаватись усередині сектору культури і в суміжних сферах, то важливо перейти в учасницький формат роботи над стратегією, що означає глибоку включеність стейкхолдерів і прозору процедуру обговорення та схвалення.
Наталія Кривда
докторка філософських наук, професорка КНУТШ
Вікторія Колеснікова
кандидатка історичних наук, директорка бібліотеки Інституту археології НАНУ
Антон Корвін-Піотровський
старший науковий співробітник ДП НДП “Охоронна археологічна служба України”
Позитивними наразі є два моменти: УКФ над Стратегією працює, УКФ оприлюднив її для громадського обговорення. Дякуємо.
Загальні зауваги: будь-яка стратегія має фіксувати стан того, де ми є і до чого хочемо прийти в результаті виконання стратегічних завдань. Перша позиція присутня в тексті лише частково – описово подана оцінка стану справ у сфері культури, але повністю відсутній аналіз (за SWOT чи іншими принципами) діяльності самого УКФ. Відсутні цифри, показники, статистичні дані. Формулювання бажаної точки розвитку у перспективі трьох років (до 2025 року) відсутнє. Власне, незрозуміло, до чого має призвести виконання стратегії. Стратегія не має чітко сформульованої мети ні на короткострокову, ні на середньострокову, ні на довгострокову (наскільки це можливо в умовах воєнного стану) перспективу.
Досить контроверсійними виглядають тези про «виживання» та задача стати «оператором відновлення». Стратегія може мати різноспрямовані ціннісні напрямки існування/розвитку, але тоді під кожен формується окремий пул цілей і задач з окремими індикаторами і термінами виконання, чого ми не побачили.
До важливого віднесемо також відсутність чітко сформульованих світоглядних, ціннісних основ розвитку діяльності Фонду, серед цінностей зазначено лише інституційні. Напевно, було б правильно визначитися також і з загальними ціннісними орієнтаціями.
У вступі йдеться про те, що мета існування УКФ – забезпечити сталий розвиток української культури в напрямках, визначених державною політикою розвитку культури. Однак дуже бракує розуміння — які ж саме напрямки розвитку культури держава вважає сьогодні пріоритетними. Нагадаємо, у нас досі немає стратегії розвитку культури, потужна і опрацьована експертами і громадянським суспільством Стратегія 2025 була свого часу проігнорована.
У розділі “Оцінка стану справ у сфері культури та креативних індустрій в Україні” хоча й зазначено, що аналіз спирається на дослідження, опитування та анкетування, однак текст має описовий характер, він умоглядний, без чітких даних статистики, характеристик. Проблеми чітко не структуровані.
Фраза «подолати багато викликів і вирішити низку питань» не дуже допомагає зрозуміти суть. Щоправда, є формулювання, яке можна вважати однією з проблем, що їх потрібно вирішувати ближчим часом. Зазначено, що «існує гостра потреба у розробці єдиної державної стратегії відновлення та розвитку української культури», але подальший опис не дозволяє зрозуміти, яким чином цей документ суголосний/ дає відповіді / дозволяє вирішити цю проблему.
У тексті також згадана «нова конкурсна модель» і її подальша розробка — позиція дискусійна і насправді потребує якісного прописування та обговорення, адже це основний інструмент ефективного виконання Фондом своєї суспільної задачі. Модель має довершуватися — після обговорення з експертами і аналітиками.
Далі у Стратегії перераховано принципи і засади діяльності УКФ, тобто ті речі, які є в законі про УКФ та основних установчих документах. Наразі було б достатньо дати посилання на ці документи і не перенавантажувати текст.
У розділі “Стратегічне бачення та місія УКФ” мало б бути сформульоване стратегічне бачення розвитку УКФ на період до 2025 року (про що йшлося на початку). Однак натомість тут фактично дещо іншими словами повторюється місія УКФ. При цьому місія УКФ, сформульована в документі, відрізняється від тієї, яка наразі присутня на сайті установи. Можливо, це нове формулювання місії організації, яке пропонується під оновлену Стратегію. Однак формулювання громіздке, незрозуміле, через кому перераховано речі різного порядку, навіть з редакційної точки зору воно виглядає некоректним. Тобто повторюємо: мета та стратегічне бачення в документі не сформульовані.
Під несформульовану мету документ пропонує 4 стратегічні цілі. Дві з них (Актуалізація об’єднавчого потенціалу культури у захисті та формуванні цілісної національної ідентичності; Посилення авторитетності культури як соціального інституту та утвердження її активної ролі в процесі відновлення та розвитку України) сформульовані занадто загально, не є конкретними, не є вимірюваними і не мають вказаного терміну виконання. Незрозуміло, як визначені оперативні цілі та завдання мають призвести до досягнення цих цілей. Наразі кожна з них «тягне» на стратегічну мету, але аж ніяк не на ціль.
У стратегічній цілі №3 (Інституційна розбудова та розвиток УКФ) на рівні оперативних цілей та завдань бракує конкретики в тому, як УКФ збирається підвищувати експертизу (жодного слова про сертифікацію експертів) та удосконалювати систему експертного оцінювання. Повторимо. Це одна з ключових задач, на нашу думку, адже від цих складових напряму залежить рівень відібраних і реалізованих за державні кошти проєктів.
Стратегічній цілі №4 (Просування української культури в міжнародний культурний простір) на рівні оперативних цілей і завдань бракує дій із синергії з іншими інституціями, які мають суголосні завдання, зокрема Українським інститутом. На наш погляд, варто обговорити і чітко розмежувати зони відповідальності, напрями роботи між ключовими гравцями, аби уникнути дублювання чи, навпаки, прогалин у роботі.
Індикатори досягнення стратегічних цілей чомусь винесені в окремий розділ, який відділяється кількома сторінками тексту про основні напрямки підтримки сфери культури та креативних індустрій через конкурсні програми УКФ (до чого у Стратегії перелік поточних напрямків, теж незрозуміло). Але це не заважає побачити, що жоден індикатор не має кількісних показників! Це суперечить навіть вимогам до проєктів УКФ, де кількісні показники є одним з необхідних компонентів.
Висновок: УКФ у своїй Стратегії (через відсутність чітко визначених державних пріоритетів відновлення та розвитку української культури в сучасній ситуації чи з інших причин) не дає чіткого визначення, на що вона спрямована. У документі не сформульована стратегічна мета. Відповідно розмитість/відсутність цього формулювання позначається на всіх інших складових документа, передусім стратегічних цілях і завданнях.
Визначення місії також виглядає, на наш погляд, некоректним. Немає аналітики, текст виглядає умоглядним. У документі відсутній аналіз діяльності УКФ як інституції. Документ не має чіткої, зрозумілої структури, містить багато зайвої (або повторюваної) інформації.
Отже, Стратегія не може бути ухвалена в поданому вигляді, вона потребує переосмислення та ґрунтовного перепрацювання. Звертаємо увагу, що обговорення Стратегії має відбуватися на різних майданчиках – в експертному, професійному, мистецькому середовищі, адже акторами і стейкхолдерами процесів і результатів є все суспільство.