Якщо до 2022 року статистику оприявнення сучасної драми і вдома, і за кордоном можна було компактно описати в межах одного цілком читабельного тексту, то зараз це нереально. Повномасштабна війна відкрила світу українську сучасну драматургію, а українським драматургам — вікно можливостей, яке вони використали максимально ефективно. Драматурги стали тими агентами культурної дипломатії, з текстів яких – з перших уст – люди в різних куточках світу дізнавалися про почуття та долі українців.
Очевидно, що інформації про війну в Україні в медіапросторі Європи і США не бракує. Але інформація, упакована в художню форму, забарвлена емоціями та позбавлена дистильованості офіційних інформаційних джерел — це зовсім інший рівень довіри, емпатії та глибини розуміння процесів. Цим інструментом пізнання світу вже давно користується британський театр Royal Court; скористався ним і київський Театр драматургів. Театр, який не встиг офіційно відкритися, але вже здобув міжнародну репутацію.
Театр драматургів — від команди до спільноти
Концепція організації Театру драматургів — горизонтальна взаємодія. Але попри те, що формально засновниками проєкту є 20 авторів, які ділять на паритетних засадах між собою право приймати програмні рішення щодо діяльності театру, безсумнівним лідером, ватажком і художнім керівником цього анархічно-демократичного об’єднання є драматург Максим Курочкін. Команда готувала своє офіційне відкриття на 12 березня 2022-го. Свою мету окреслила як “вивести на сцену нові тексти і таким чином протиставити класичному канону українського театру сучасний матеріал”.
У плани розвитку проєкту свої корективи внесла війна. Більша частина творчої команди знайшла тимчасовий притулок за кордоном, інші поринули у волонтерство, а хтось, як лідер Максим Курочкін — став до зброї. І хоча масштабні плани активного обживання фізичного простору театру в маленькому напівпідвальному приміщенні в серці київського Подолу довелося поставити на паузу, діяльність Театру драматургів набула іншого виміру. Аудиторією, з якою довелося мати справу, виявилася не київська театральна спільнота, а весь світ. І так сталося, що саме драматурги були одними з перших, хто зміг організувати свій простір і час в умовах відчуття апокаліпсису для того, щоб артикулювати перші вербальні меседжі у площині мистецтва для західних аудиторій.
Важливу роль у становленні Театру драматургів im Еxil відіграла безпрецедентна підтримка європейської театральної спільноти та оперативно впроваджені резидентські програми. Одна з таких відкрилася в Schaubühne Lindenfels, де протягом 2022 року відбулася серія перформативних читань українських авторів, а у 2023 році для Театру драматургів виділили частину приміщення. Тут автори Театру зможуть продовжити свою роботу та проводити репетиції нових проєктів. *Ця співпраця стала можливою завдяки кураторству драматургині Юлії Гончар, яку після масового вторгнення запросив на резиденцію Саксонський культурний фонд у Дрездені. Партнерами театру стали також незалежний новий музичний театр з Кельну Paradeiser Productions і театр Theater im Depot з Дортмунду.
Утім фізичний простір Театру драматургів у Києві теж не стоїть порожнім. Після “воєнно-польового” відкриття в червні 2022 року приміщення стало улюбленою локацією для гостьових ініціатив — читань, дискусій тощо. Водночас Театр генерує власні роботи. Як, наприклад, кураторський проєкт Наталки Ворожбит “Без них” - альманах коротких п’єс, створений у партнерстві з віденським Бургтеатром. Проєкт представили одночасно у Києві та Відні в гібридному форматі: читки транслювалися онлайн на київській та віденській сценах і супроводжуватись дискусією.
* Ще одним важливим міжнародним проєктом за партнерства Театру драматургів став “Невишневий сад” Людмили Тимошенко: аудіовізуальну інсталяцію KEIN KIRSCHGARTEN відкрили 20 листопада 2022 року у холі театру Шаушпіль Штутгарт (Schauspiel Stuttgart). Цей проєкт було підтримала Академія Шльос Солітюд (Schloss Solitude). *П’ятнадцять історій, які написали драматурги Театру Драматургів а виконали його актори, німецькомовні відвідувачі могли почути у навушниках. П’ятнадцять ілюстрацій київської художниці Анни Щербини візуалізували ці історії. Проєкт розповідав про те, що від початку повномасштабного вторгнення українці асоціюють слова “тополь” і “бук” не з деревами, а з ракетно-зенітними комплексами. Росіяни називають смертельну зброю іменами дерев і відправляють їх знищувати людей, будинки і… дерева. З’ясувалося, існує 15 видів зброї, які носять назви дерев: каштан, платан, жасмін, яблоня, кедр, груша, тополь, береза, ясень, верба, шипшина, акація, бук, пальма і дуб. Драматурги Павло Ар’є, Тетяна Киценко, Юля Гончар, Ірина Гарець, Оксана Гриценко, Ігор Білиць, Лєна Лягушонкова, Катерина Пенькова, Люда Тимошенко, Андрій Бондаренко, Анастасія Косодій, Наталія Блок, Олена Гапеєва, Ольга Мацюпа та Оксана Савченко взяли собі по одній з назв і написали історію, пов’язану з цим деревом та війною.
Але найважливішим, з огляду на таймінг реалізації, став проєкт “Про війну: українські драматурги розповідають про життя під час повномасштабного вторгнення Росії”, реалізований в перші місяці вторгнення. Він став свого роду вивільненням голосів через мистецьке висловлення, виходом зі стану шоку та заціпеніння, в якому перебувало наше суспільство в той час.
Читання текстів українських драматургів відбулися в театрі «Royal Court» ( Лондон), «Gorki Theater» (Берлін), «Münchner Kammerspiele» (Мюнхен). Війна перетворила локальний колектив на глобальну спільноту, завдяки якій українські голоси, що розповідають про війну, чути по всьому світу. Але цього всього не було б чи було б в інших масштабах, якби не проєкт "Worldwide Ukrainian Play Readings".
Worldwide Ukrainian Play Readings як глобальна мережа
Проєкт "Worldwide Ukrainian Play Readings" ініційований американським театральним критиком і перекладачем Джоном Фрідманом, який у партнерстві з американським театральним продюсером Філіпом Арно та його Center for International Theater Development організував більш ніж 300 перформативних читань у 29 країнах світу і за 11 місяців зібрав більш ніж 250 000 доларів на гуманітарні та військові потреби України. Найбільший відсоток із цих зборів йшов від читань текстів Наталки Ворожбит — 60 000 доларів. Практика проведення перформативних читань з політичним забарвленням і гуманітарною місією реалізується Джоном Фрідманом ще з часів жорстоких придушень громадянських протестів у Білорусі у 2020-2021 роках. У той час Джон у партнерстві з білоруським драматургом Олександром Курейчиком започаткував World Wide Reading for Bialorus: у роботі було два тексти Олександра Курейчика, перекладені різними мовами світу, які читали протягом двох років.
Утім українські читання — це дещо абсолютно інше за масштабами, адже в читаннях на підтримку України взяли участь тексти більше ніж 50 авторів. Статистика цього проєкту має неймовірні для історії української драматургії цифри — ще ніколи нашу драму так багато не перекладали і не читали. Окремо треба зауважити, що на початку повномасштабного вторгнення більшість перекладачів по всьому світові працювали на волонтерських засадах. Це демонструє акт безпрецедентної глобальної солідарності театральної спільноти, згуртованої перед лицем варварського злочину проти людства, який чинить РФ.
Так, з перших днів війни до перекладів текстів включилися Джон Фарандон у Лондоні, Лідія Нагель у Німеччині, Ралука Радулеску в Румунії, Роман Маліті у Словаччині. Загалом протягом 11 місяців у рамках проєкту "Worldwide Ukrainian Play Readings" українську драму переклали 14 мовами світу, серед яких: болгарська, кантонська, чеська, англійська, фінська, французька, німецька, грецька, угорська, польська, румунська, російська, словацька, шведська. При цьому читання відбулися у 29 країнах, це: Австралія, Австрія, Білорусь, Болгарія, Канада, Чеська Республіка, Англія, Естонія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Греція, Гонконг, Угорщина, Ірландія, Ізраїль, Італія, Латвія, Литва, Молдова, Польща, Румунія, Словаччина, США, Тайвань, Швеція, Швейцарія, Шотландія, Україна. При цьому безсумнівними лідерами процесу є США — 67 подій, Німеччина — 44 події і Англія — 38 подій. На четвертому місці – Румунія, де було проведено 25 драматургічних читань на підтримку України.
Ще один аспект проєкту – кілька драматургів, які були відомі лише у вузькому колі своєї професійної ніші і, відверто кажучи, не надто затребувані на батьківщині, протягом цього року стали всесвітньо відомими авторами. Так, тексти Андрія Бондаренка прочитали 82 рази, Олени Астасьєвої — 62, близько 40 подій мали (кожна з авторок) Наталя Ворожбит, Людмила Тимошенко, Ірина Гарець, Наталя Блок та Оксана Савченко.
Ukrainian Drama Translation як системне рішення
У процесі читань "Worldwide Ukrainian Play Readings" накопичилася база перекладів української драми, яка лягла в основу створення цифрової бібліотеки Ukrainian Drama Translation. Фонди бібліотеки весь час поповнюють — на цей момент там більш ніж 140 текстів, перекладених на 9 мов. Бібліотека є корисним інструментом для пошуку та акумуляції перекладів сучасної та, в майбутньому, класичної драми. За задумом, вона має допомогти світовим режисерам і продюсерам знаходити якісні переклади українських п’єс і контакти правовласників, щоб робити постановки в різних куточках світу.
На сайті можна сформувати запит за жанром, періодом написання, темою, розміром тексту чи кількістю персонажів. Якість перекладів перед внесенням у базу оцінює професійна експертна рада. Бібліотеку започаткував Український інститут у партнерстві з Worldwide Readings Project і Birkbeck Center for Contemporary Theater, координаційними партнерами є платформа UKRDRAMAHUB та ініціатива "Театральні вікна".
Драматургічні збірки друком
Важливим підсумком шаленого марафону "Worldwide Ukrainian Play Readings" і надзусиль людей, долучених до його реалізації, стала публікація у видавництві "Laertes Press" грубезної книжки англійських перекладів драматургічних текстів про війну, створених українцями протягом минулого року: “A Dictionary of Emotions in a Time of War: 20 Short Works by Ukrainian Playrights”.
Ще одним результатом проведення читань стало видання бельгійським літературним журналом L’Arbre-à-Palabres антології українських текстів, як сучасних, так і класичних, нідерландською та французькою мовами. Редактором видання виступив Дірк Слюйс, дизайнером — Крістоф Брунель. Кураторкою та перекладачкою проєкту стала Анастасія Віттс — активна учасниця проєкту "Worldwide Ukrainian Play Readings". У Франції окремим виданням вийшла п’єса “Погані дороги” Наталки Ворожбит у перекладі Ірини Дмитришин.
Не відставали й українці. Уже у квітні цього року команда Parade-fest ініціювала опенкол, щоб відібрати тексти, написані в перші дні війни, для збірки сучасної драматургії "Антологія24". До неї увійшли п’єси, есеї, щоденникові записи, польові нотатки, віршовані нариси, створені як досвідченими драматургами, так і авторами-початківцями. Разом ці тексти складають мапу подій першого місяця повномасштабного вторгнення. Тексти перекладені англійською, польською та частково іншими мовами для проведення читань, а також, можливо, постановок у театрах світу. “Жанрових обмежень майже не було — нам важливо було отримати найсвіжіший відбиток подій, такий, яким він є прямо зараз. Строкатий, нерівний, але абсолютно правдивий та несамовитий. Бо ж мова, спосіб висловлювання на тему війни, народжується просто зараз. І ми прагнемо не лише спостерігати за цим процесом зсередини, а зробити його свідками (і за можливості співучасниками) інших жителів світу”, — коментує кураторка проєкту Вероніка Склярова. З текстами можна ознайомитись на сайті Parade-fest.
Антологія комічних п'єс "АЖІОТАЖ" від відділу драматургічних проєктів Центру Леся Курбаса демонструє досить несподіваний для часу формат, але очікуваний від Центру Курбаса перелік авторів. До неї увійшли п’єси Анни Багряної, Ярослава Верещака, Олександра Вітра, Тетяни Іващенко, Юлії Максименко, Олега Миколайчука-Низовця, Неди Нежданої, Надії Симчич, Валентина Тарасова, Наталі Уварової.
Ще кілька збірок вже у процесі упорядкування та готуються до виходу друком 2023 року. Найбільш очікуваною є антологія, над якою працює дослідниця східноєвропейського театру американського походження Моллі Флінн — книга вийде друком у видавництві "Birkbeck University of London" та обіцяє стати найбільш ґрунтовною збіркою драматургічних текстів останніх років. Два видання драматургічних перекладів, створених у результаті програми “transmission.ua: drama on the move”, планує до видання Український інститут у Польщі та Німеччині.
Міжнародне визнання
Напевно, найвагомішим професійним визнанням року для української драматургії стало присудження European Drama Award від Schauspiel Stuttgart Лєні Лягушонковій. Вручення найбільшої драматургічної премії Європи та нагородження лауреатів відбулося восени в Штутгарті; Лєна отримала премію в номінації молодих драматургів. Крім того, дві українські п’єси (“П’ять пісень Полісся” Людмили Тимошенко та “Я норм” Ніни Захоженко) увійшли в шортліст міжнародної драматургічної премії “Аврора”, яку щорічно вручають у польському Бидгощі. А п’єса Неди Нежданої «Кицька на спогад про темінь» увійшла у трійку фіналісток у номінації «Найкраща нова п’єса» Offwestend Theatre Awards OFFIES 2023 у Великобританії.
Конкурси/фестивалі
Попри непрості обставини, майже всі нечисленні драматургічні конкурси в Україні продовжили свою діяльність. Так, найстаріший в Україні драматургічний фестиваль Тиждень актуальної п’єси, курований режисером Андрієм Маєм, відбувся у Львові в листопаді; шортліст сформували тексти, які торкаються теми війни в Україні. Але крім добре відомих театральній спільноті фестивалів, з’явилися також нові формати. *Наприклад, ініційований Національною спілкою театральних діячів та інспірований Worldwide Ukrainian Play Readings формат читань англійською мовою "Україна. Війна. Тексти" який впровадив у травні 2022 року ProEnglish Theatre у партнерстві з Національною спілкою театральних діячів України.
Ще один приклад — Всеукраїнський фестиваль «Марафон сучасної драми», започаткований НСТДУ в рамках програмного розвитку напряму драматургічних лабораторій, які раніше закінчувалися проведенням читань. До участі запрошували будь-які театральні колективи – державні і незалежні, професійні і аматорські. Головне – це готовність зробити перформативне читання тексту, який дістався внаслідок жеребкування, та зробити обговорення, аби театр зміг почути власного глядача. П’єси обирали в партнерстві з UKRDRAMAHUB, і тут було обмеження тільки темою війни. Основний акцент зробили на п’єсах, написаних у попередні роки, у тому числі і в рамках Лабораторії драматургії НСТДУ. Узяти участь зголосилися 36 театрів, більшість читань уже реалізовано, останні відбудуться в лютому 2023 року. Одним з результатів Марафону є прем’єра вистави «Ультіма Туле» за п’єсою Андрія Бондаренка в Київському камерному театрі «Колесо», що пройшла 28 січня. Сама п’єса була написана в рамках ІІІ Лабораторії драматургії НСТДУ.
Драматургічний конкурс Липневий мед, започаткований театральною менеджеркою та драматургинею Іриною Гарець у рамках діяльності драматургічної платформи UKRDRAMAHUB, відбувся цього року в партнерстві з програмою Українського інституту "transmission.ua:drama on the move" — відібрані за найвищим рейтингом три тексти “Заощаджуйте світло” Поліни Положенцевої, “Ніч накриє ранок” Оксани Савченко та “Комаха” Олени Кудаєвої переклали польською мовою та включили до програм промоції Українського інституту.
Абсолютно новою та досі неформатною ініціативою став Конкурс драматургічного перекладу імені Ірини Стешенко. Проєкт з’явився завдяки ініціативі" Ukrainian Drama Network" і Лабораторії театрального перекладу Львівського національного університету ім. І. Франка. Кураторкою виступила Анна Галас. Метою проведення конкурсу є заохочення перекладачів до створення перекладів української класичної драматургії, а також промоція перекладених творів у міжнародному контексті. Цьогоріч Конкурс драматургічного перекладу ім. Стешенко відбувся вперше, однак замислений він як щорічний конкурс, що сприятиме популяризації української класичної драматургії у світі. П’єсою, з якою працювали перекладачі цього року, була «Украдене щастя» Івана Франка, мова перекладу — англійська.
Ukrainian Drama Network — спроба професійного мережування
У листопаді стартував ініційований театральним менеджером і драматургом Дмитром Терновим і драматургинею Іриною Гарець проєкт Ukrainian Drama Network. Його ідея полягає в поєднанні роздрібнених ініціатив, що працюють із сучасною українською драматургією; створенні дієвих механізмів для просування сучасної п’єси на сцену; налагодженні сталої комунікації між авторами і театрами; поєднанні різних ланок просування п’єси в Україні і за кордоном — від публікації та поширення інформації до перекладу та виходу в зовнішній світ. Проєкт з’явився у партнерстві з платформою Укрдрамахаб і Театром драматургів. Партнером його міжнародних компонентів став Український інститут.
У рамках цього проєкту відбулася реорганізація електронної платформи UKRDRAMAHUB, розширення бібліотеки перекладів української драми "Ukrainian Drama Translation", запуск нового драматургічного конкуру з фокусом на переклади класичної драматургії, проведення офлайн-фестивалю читань у приміщенні Театру драматургів і круглого столу за участі стейкхолдерів галузі. Для читань відібрали 12 ще не втілених на сцені текстів, які високо оцінили на 8 конкурсах у 2021 та 2022 роках. За словами організаторів, цей проєкт має за мету створити сталу професійну мережу, яка лобіювала б інтереси галузі у стосунках з державою та закордонними партнерами.
***
Безумовно, весь цей неймовірний прорив у світовий драматургічний дискурс є результатом величезного кредиту довіри, який надали нашим авторам. Хочеться сподіватися, що цей потік викшталтує нову якість та силу української сучасної драматургії, яка увійде в контекст світової не лише в результаті гуманітарної кризи, як голос пригноблених, але й на паритетних засадах полемічного діалогу європейської культурної спільноти.
Оновлення 04.02.2023 10:00: на вимогу авторки, додали інформацію, позначену зірочкою (*).