Український сезон у Франції: Вояж в Україну
За оцінкою Українського інституту (УІ) – державної структури, що займається культурною дипломатією (зокрема, організовує цю програму), Сезон України у Франції стане найбільш масштабною культурною програмою від часу встановлення дипоматичних стосунків між двома країнами. “Ще півтора роки тому здавалося, що це неможливо,” – говорить директор УІ Володимир Шейко. – Це безпрецедентна увага до України, і приємно, що вона вже визначена не лише війною.”
Утім мова, якою послуговуються представники обох країн для опису програми, великою мірою мілітарна. На пресконференції, яка пройшла в Міністерстві Європи та закордонних справ Франції, постійно звучали метафори “культурний фронт”, “боротьба на ниві культури”, “зброя духу”, “далекобійна культура”; зрештою, гаслом програми організатори обрали вислів La culture contre-attaque! (Культура дає відсіч!) – тож, очевидно, воєнний вимір все ще залишається основним selling pointдля української культури за кордоном.
“Ми нічого не знаємо про українську культурну ідентичність, але розуміємо, що вона – під атакою Росії, під загрозою зникнення. Це для нас неприпустимо, і ми хочемо дізнатися більше,” – таким був узагальнений меседж виступів французьких політиків. Директорка Французького інституту (співорганизатор програми) Єва Нгуень Бін визначила декілька напрямків співпраці: слухати, що Україна хоче сказати про себе; дізнатися, чому в України можна навчитися; створити зв’язки, які продовжуватимуть працювати після завершення Сезону.
З цією метою організатори пропонують французам здійснити “Вояж в Україну” – саме таку назву отримав Український сезон. Поки реальні подорожі небезпечні, радять обмежитись відвідуванням різноманітних заходів програми. Хоча, слід зазначити, самі політики візитів в Україну не уникають: наприклад, міністр закордонних справ Жан-Ноель Барро став першим іноземним міністром, який після 2022-го побував у Сумах, за 20 км від лінії фронту. Він також відвідав Харків і був захоплений інтенсивністю тамтешнього культурного життя. “У Харкові часто говорять російською, але думають там українською, і будуть захищати свою культуру до останнього подиху. А ми маємо підтримувати цей дух боротьби”, – каже Барро.
Відкриття сезону: Театр де ла Віль
Відкриття Сезону України у Франції відбувалося в Театрі де ла Віль і складалося з двох частин: виступи політиків та дискусійно-концертна програма. Театр де ла Віль має репутацію місця політичної ангажованості та ризикованих висловлювань. Саме в його стінах у 2010-х розгорнувся найгучніший театральний скандал Франції ХХІ ст, коли ультраправі католицькі групи закидували яйцями та смердючими бомбами відвідувачів вистави Кастелуччі, що пропонувала, м’яко кажучи, неортодоксальний образ Христа. Під час відкриття Сезону бомби були присутні лише у відеороліку про Україну, але без скандалу теж не обійшлося.
Подію вирішила використати на свою користь міністерка культури Франції Рашида Даті. “Мене не хотіли пускати, але я все одно виступлю” – почала вона свою промову, яку зал зустрів незадоволеними вигуками “бууу”. Власне, в самій промові нічого неочікуваного не було, а сутність скандалу полягала в тому, що Даті, за якою тягнеться корупційний шлейф і яку підтримують праві, протистоятиме на майбутніх міських виборах теперішній меркині Анн Ідальго та її лівоцентристській команді. Ідальго виступала на українському заході, тож і Даті захотіла там з’явитися – усупереч протоколу (Україну і Францію на події представляли по одному міністру, – Жан-Ноель Барро та Андрій Сибіга, – а отже поява на сцені другої французької міністерки порушило дипломатичний баланс). Ця невелика курйозна деталь свідчить про високу значущість події: французькі топ-політики вважають публіку, яка зібралася на ній, достатньо важливою, аби провадити для неї власне політичне шоу.
Анн Ідальго розповіла, що з 2022 року відвідала Київ вже п’ять разів і на власні очі бачила жахи, які творить Росія. Вона нагадала, що всі ці роки Париж приймав українських біженців, надсилав в українські міста генератори, а тепер зацікавлений у тому, аби допомогти французам відкрити для себе культуру України. Після неї виступила перша леді Олена Зеленська: вона прозвітувала, що 15 французьких музеїв запроваджують український супровід (у вигляді аудіогідів, буклетів або цифрових додатків), а також, що 12 французьких університетів долучились до меморандуму про участь в мережі українських студій.
Дискусійно-концертну частину, яку модерували літературознавиця й амбасадорка української культури у Франції Тетяна Огаркова та керівник одного з відділів медіаплатформи ARTE Фабріс Пюшо, відкрив ефектний виступ скрипальки Богдани Півненко у супроводі скомканого відеороліку від Суспільного, в який спробували втиснути все: від кадрів зруйнованих українських міст до стробоскопічного мерехтіння десятків картин українських художників. Далі виступив бандурист Володимир Войт з авторським саундскейпом про очікування весни в лютому 2022-го – традиційний український інструмент, що в багатьох асоціюється з вишиванками і гопаком, несподівано виявився виразником цілком сучасної музики та способом осмислення актуальних подій. До Войта долучився письменник Андрій Курков, який прочитав “Лист темряви” із запитанням, чи приїдуть в Україну гості з Франції, коли завершиться війна і зникне темрява – фізична і метафорична – в яку занурює нашу країну Росія. Пізніше на нього відповіла зі сцени акторка Жюльєт Бінош – “Звичайно, я приїду!”. Вона також прочитала французький переклад поезії Ірини Цілик, яку обрала сама: щемку лірику про буденне життя під час війни; цей виступ розчулив багатьох глядачів до сліз.
Та найбільш емоційно публіка реагувала на відеовключення Ярини Чорногуз та Артема Чапая: їх військова форма разом із щирими словами про літературу як спосіб для солдата зберегти в собі людяність, про захоплення прикладом французьких письменників, які свого часу долучилися до сил оборони – це поєднання змусило зал аплодував стоячи декілька хвилин поспіль. До слова, зал на 900 місць був переповнений, люди подекуди сиділи у проходах. Завершив програму динамічний і яскравий виступ гурту Dakh Daughters, який французи вже добре знають і люблять.
Культура дає відсіч: 4 місяці, 20 міст, 50 подій
Що ж містить програма Сезону України у Франції, який отримав таке ефектне відкриття? «Вояж в Україну» триватиме з грудня 2025 до кінця березня 2026 року і охопить 20 французьких міст, зокрема Париж, Марсель, Лілль, Рені, Мец, Ліон, Тулузу, Нант, Кан та Страсбург. Такий масштаб став можливий завдяки значному фінансовому внеску французької сторони, який складає 2/3 від загального обсягу (УІ надає близько 200 тис євро, Французький інститут – 300 тис від МЗС Франції та 150 тис від Мінкульту Франції; крім того, УІ залучив близько 50 тис євро спонсорської підтримки від французького бізнесу). До програми Сезону увійшло близько п’ятдесяти подій: кінопокази, театральні заходи, музичні концерти, виставки, літературні зустрічі та дискусії. Розповімо про деякі з них.
Харків і Лілль
Лілль – місто-побратим Харкова з 1978 року. В межах Сезону у Ліллі пройде літературний вечір харківських поетів Сергія Жадана та Юлії Ілюхи. В Лілльській опері відбудеться концерт харківських піаністів Ігоря Седюка та Олега Копелюка. Палац мистецтв прийме знамениту картину Рєпіна “Запорожці пишуть листа турецькому султанові” з Харківського художнього музею, навколо якої відбудеться дискусія про імперське присвласнення Росією української культури. На двох вокзалах Лілля пройде виставка Харківської школи фотографії. Також запланований показ фільму “Мілітантропос”, концерт гурту ДахаБраха, виступ хореографки і танцівниці Ольги Духовної.
Буча і Дюнкерк
Міста-мученики (так вони названі у програмі) проведуть зустріч підлітків з Бучі, які займаються картографуванням злочинів Росії, із молоддю Дюнкерка, що опікується вивченням історії евакуації та пов’язаної з нею трагедії. До зустрічі також долучаться історики і дослідники обох країн. Учасники порівняють способи спонтанної меморіалізації трагічних подій та поговорять про механізми формування колективної пам’яті.
Кіно: Довженко, Васянович, документальні фільми
У французькій Синематеці (один з найбільших кіноархівів світу і важливий паризький культурний центр) пройде 9-денна ретроспектива фільмів Олександра Довженка, де покажуть 17 фільмів найважливішого українського режисера. “Це буде найбільша закордонна ретроспектива Довженка, а можливо і найбільша взагалі, – каже креативна директорка Довженко Центру Олена Гончарук. – Вона дозволить простежити трансформацію режисера з вільного творця на майстра пропаганди, який, попри радянський тиск, зберігав українську ідентичність. Розмова про Довженка – це розмова про світову, а не лише про українську спадщину.”
Національний центр кіно Франції (CNC) покаже фільм Валентина Васяновича “За перемогу!”, що осмислює майбутнє, з яким Україна може стикнутися після завершення війни: депопуляція, розірвані родини, популістичний уряд. Режисер зміг зняти цю стрічку завдяки фінансуванню від Європейського фонду солідарності з українським кіно, яким керує CNC.
Українське документальне кіно показиватимуть на фестивалі FIPADOC в Біаріцці та у культурному центрі Forum des images у Парижі – “2000 метрів до Андріївки” Мстислава Чернова, “З любов’ю з фронту” Алси Коваленко, “Куба та Аляска” Єгора Трояновського, “Королеви Радості” Ольги Гібелінди та ін. Останній, присвячений історії трьох дрег-квін, що воюють за Україну, покажуть також на фестивалі Everybody, який досліджує роль тіла у сучасних спільнотах. “Це один із фільмів, які підтримала медіаплатформа ARTE, – пояснює Ольга Гібелінда. – Вона дала змогу дванадцятьом командам українських кінематографістів розповісти свої історії.”
Музика: Сильвестров і Dakh Daughters
Ще одна пара міст-побратимів – Київ і Тулуза – святкуватимуть цьогоріч 50 років цього статусу. У Тулузькому капітолії (центральна адміністративна будівля) відбудеться концерт найвідомішого за кордоном українського композитора Валентина Сильвестрова. Його музику також гратимуть на фестивалі у Сен-Дені разом з творами Лесі Дичко, Ганни Гаврилець, Вікторії Польової. А у паризькому Театрі дю Рон-Пуан відбудеться концерт Dakh Daughters “Лупайте цю скалу”.
Театр: “Жираф Монс”
Восени 2025-го у Франції відбулися покази вистави Харківського театру ляльок ім. Афанасьєва “Жираф Монс”. Ця вистава базується на відомій харківській міській легенді про жирафа, який під час німецької окупації подружився з лікарем і після бомбардування зоопарку прийшов до нього в дім, але був застрелений нацистським офіцером. У варіанті режисерки Оксани Дмітрієвої ця історія, утім, має щасливий фінал. Покази мали такий успіх, що виставу запросили на повторний тур: в рамках Українського сезону її покажуть у шести французьких містах.
Візуальне мистецтво: Грищенко, Кадан, Кахідзе
У музеї Грімальді в Кань-сюр-Мер пройде виставка українського художника, чиє життя було міцно пов’язане з цим французьким містом. Олекса Грищенко (у Франції його називають Алексіс) належав до славнозвісної Паризької школи, яка формувала обличчя європейського модернізму першої половини ХХ століття. У Кань-сюр-Мер він прожив більше 30 років, тож велика частина його доробку натхненна краєвидами Французької Рив'єри.
У паризькій галереї Poggi триває персональна виставка Нікіти Кадана – художника, якого журнал Artreview днями вніс до списку 100 найвпливовіших діячів мистецтва. У цьому проєкті Кадан досліджує тему крихкості людського тіла та розуму під час війни та стійкості життя серед руїн. А Художній музей Нанта проведе перформанс Алевтини Кахідзе – художниці, чиї “рисунки про війну” увійшли до списку TOP-10 2025 журналу Artforum. Кахідзе запропонує подумати про екологічний вимір війни в Україні.
***
“Обширна програма Сезону України у Франції є лише початком культурної співпраці наших держав, і я запрошую діячів культури обох країн пропонувати свої проєкти та долучатися до її продовження”, – сказав міністр закордонних справ Франції Жан-Ноель Барро. Будемо сподіватися, що прогнози політика справдяться, новостворені культурні зв'язки виявляться сталими, і те, що поки здається неможливим, стане зрештою реальністю. Наприклад, українські режисери не виглядатимуть екзотично в журі Каннського кінофестивалю. Або, коли українська акторка виграє “Сезар” за роль другого плану, у хроніках обговорюватимуть те, чому вона не прийшла на afterparty. Або українська вистава отримає погану рецензію в Le Monde як звичайний учасник сезону.
Або, принаймні, про українську культуру почнуть говорити поза “режимом підтримки” без позначки “спеціальний фокус” – просто тому, що вона цінна і цікава. Рівна серед рівних.
