На початку квітня колишня дружина Вакуленка Ірина Новіцька повідомила, що письменник удруге перебуває в полоні окупантів. Уперше письменника забрали з дому недалеко від Ізюма та вивезли в невідомому напрямку разом з неповнолітнім сином Віталієм, який має розлад аутичного спектру. Тоді їх відпустили. Але згодом прийшли знову.
Віталій нині в безпеці – у родичів. Про місцезнаходження і стан Володимира досі нічого невідомо. Офіційного підтвердження чи спростування чуток про загибель наразі немає. На думку Ірини, письменником могли цікавитися через активну громадську позицію: Володимир брав активну участь у Майдані та волонтерив від початку 2015 року. Тим часом мережею продовжує ширитися хештег #SaveVakulenko, під яким небайдужі діляться інформацією про Володимира.
Свій експериментальний стиль у літературі сам Вакуленко називає «контрлітературою» – поєднанням постмодернізму та неокласицизму з елементами абсурду. У 2000-х письменник входив до ізюмського літоб’єднання «Крем’янець», був членом костянтинівського літоб’єднання «Прометей». Має відзнаки літературної премії ім. Олеся Ульяненка, всеукраїнського конкурсу ім. Леся Мартовича, міжнародного конкурсу «Коронація слова», а також був нагороджений «Срібним тризубом» до 20-річчя Незалежності України за літературні досягнення.
Письменниця та документаторка воєнних злочинів Вікторія Амеліна нещодавно відвідала батьків письменника. Вікторія розповідає: письменник передчував, що за ним прийдуть, і за день до викрадення закопав у саду свої останні записи – близько 30 щільно заповнених сторінок щоденника.
“Володимир – передусім добрий дитячий письменник, який завжди готовий був їхати до дітей у прифронтові міста і села. Його дорослу поезію і прозу я відкриваю для себе лише тепер, коли відкопала в саду під вишенькою його воєнний щоденник і отримала від батька Володимира книжку його поезій”, – говорить Амеліна.
Історія з викраденням Володимира повертає нас у 30-ті роки минулого століття. Сталінські репресії та масове винищення української інтелігенції сягнуло тоді 30 000 жертв. Серед них – славнозвісне покоління “Розстріляного відродження”. Більшість смертей приховувалися радянською владою десятиліттями. Найбільше постраждалих – серед талановитих людей віком 35-50 років.
2022 року російська агресія знову спрямована на винищення української культури, усіма можливими засобами та в усіх напрямах. Лише на Київщині від російського вторгнення постраждали більш ніж 80 об’єктів культурної спадщини – це культові споруди, меморіали, заклади культури. Обурюють і обсяги вивезених і розкрадених музейних колекцій та інших культурних цінностей. Експерти з міжнародного права Ярослава Савченко та Тимур Короткий у статті для LB.ua розповідають, що вони зіставні з діями нацистської Німеччини на окупованих територіях і знищенням цінностей Ісламською державою.
Рахунок життів талановитих та амбітних українських акторів, митців, музикантів, письменників і науковців, на жаль, уже йде на сотні. Життів тих, хто за звичних умов міг би розвивати і створювати. Число втрат постійно зростає. Український ПЕН на своєму сайті створив сторінку зі списком діячів культури, життя яких забрала війна. Стаття регулярно оновлюється.
Цього тижня на Донецькому напрямку фронту ми втратили історика Вʼячеслава Зайцева. Він очолював сектор "Кам'янська Січ" Національного заповідника “Хортиця”, завідував архівом і бібліотекою заповідника. Колеги відзначають його надзвичайну ерудицію та закоханість у музейну справу, розповідають про плани гідроархеологічних досліджень козацьких старожитностей.
Нещодавно стало відомо, що в Донецькій області загинув Олександр Шаповал – соліст балету Національної опери, заслужений артист України і викладач Київського державного фахового хореографічного коледжу, який пішов на фронт добровольцем. “Він був видатним артистом, кожна наша партія була наповнена таким життям… тому що він один з небагатьох, хто жив сценою… А тепер його танець став вічним”, – написала у своїй соцмережі прима-балерина Катерина Кухар, поділившись світлинами зі спільних виступів.
У серпні не стало музиканта й активіста Романа Барвінка-Скрипаля, який, за словами посестри Олени Білозерської, міг би професійно заробляти на життя музикою, але ще 2016 року долучився до війська. До цього на війні також загинув батько Романа.
А станом на 16 вересня, за даними НСЖУ, жертвами російської агресії стали 39 медійників – як серед тих, хто виконував військовий обов’язок, так і серед цивільного населення.
Дедалі більше стає зрозуміло, що завдяки ЗСУ масштаби винищення української культури не досягнуть розмірів сталінських репресій. Ми працюватимемо над поверненням викрадених пам’яток і відновленням знищених будівель. Та кожне талановите життя, яке ми зараз втрачаємо, – це ненаписані книжки, нестворені картини, незняті фільми. Це те, що не надається до реставрації та повернення. Ми всі ще довго будемо оговтуватися від цього удару по культурі.
Хочеться вірити, що розквіт обов’язково настане і що прізвище Вакуленка ми не побачимо у списку загиблих. Адже досі є надія, що Володимир перебуває в полоні, вивезений на непідконтрольні території та все ж зможе повернутися. А поки що Харківський літературний музей працює над розшифровкою та оцифруванням його щоденника. У вільному доступі є лише уривок з нього, де Володимир написав: «Все буде Україна! Я вірю в перемогу».
