«Кілька годин літало туди-сюди»
Прохолодний вересневий недільний ранок. Тільки-но проминули кілька тижнів дощів, виглянуло сонце – і до зраненого снарядами храму потягнулися місцеві жителі:
– О, ви молодці – на велосипедах.
– Так по селах усі зараз молодці, все вміємо.
– Як картопля цього року? Вродила?
– Добра! Отакезна! – показує розмір картопляних бульб літня жіночка. – Зі своєю морквою будемо, і з буряком, і з капустою. Матимемо взимку що попоїсти.
Той день, коли сторічна сільська церква - пам’ятка архітектури початку ХХ століття згоріла усередині й зазнала серйозних пошкоджень ззовні, місцеві жителі описують коротко: «Кілька годин рвалися снаряди. Туди-сюди літало».
Це було 22 березня, згадує місцевий фермер і депутат обласної ради Григорій Ткаченко. Добігала кінця російська окупація. У храмі, який окупанти пристосували під штаб, шпиталь і де складували снаряди, почалася детонація боєприпасів.
– Російські війська окупували село 9 березня, – розповідає Ткаченко. – Перед цим кілька днів тривали жорсткі бої. Нас захищали підрозділи 58 окремої мотопіхотної бригади та 1 танкової бригади (Сіверської). Але все одно сили були нерівними – окупанти зайшли в село і були тут, аж поки наприкінці березня їх не вибили Збройні сили України разом з територіальною обороною. Маю дані, що наші спалили понад 30 одиниць ворожої техніки, знищили близько двохсот чоловік особового складу противника.
Храм – безпосередній свідок російської навали на Чернігівщину – встояв. Не повторив долі зруйнованих ущент церков, капличок, інших релігійних споруд повсюди, де була окупація. Півтораметрові завтовшки стіни здебільшого вціліли, хоча зрозуміло, що відновлення потребуватиме не лише значного фінансового ресурсу, а й залучення професійних реставраторів, оскільки церква є пам’яткою храмової кам’яної архітектури.
Про перебування в Лукашівці незваних гостей і досі, через пів року після звільнення, нагадують ящики з-під російських осколково-фугасних снарядів на церковному подвір’ї. Там само – пакети від російських сухпаїв. Будівлю храму окупанти перетворили на воєнний об’єкт. І – на катівню. Коли в село повернулись українські військові, то поблизу церкви побачили тіла вбитих місцевих, усередині церкви теж лежали закатовані жителі села. «Противник складав міни в приміщенні церкви вздовж стін. Церковні дзвони зняли, але не встигли забрати із собою», – розповідав у сюжеті Військового телебачення у квітні командувач ОК «Північ» генерал-майор Віктор Ніколюк. Це він очолював оборону Чернігова. Лукашівка розташована на південних підступах до обласного центру, а за 20 хвилин їзди від неї – село Ягідне. Те саме, де російські окупанти утримували понад 300 мешканців у невеликому підвалі школи.
Церковне життя відроджується
Першу службу у Вознесенській церкві після її переходу до Православної церкви України відправили на свято Іллі, 2 серпня, розповідає нинішній настоятель храму отець Сергій:
– На свята до нас приходять десь 50-60 вірян. На Спаса взагалі було повне подвір’я. Якось згуртувалися ми з переходом до ПЦУ, більше стали відчувати себе українцями. Хоча досі важко згадувати про окупацію, потихеньку відроджуємось. Є віра. Є надія. Люди міняються. А пастир має бути завжди поруч.
Загалом від початку повномасштабного вторгнення РФ понад 600 релігійних громад в Україні змінили підпорядкування й перейшли до ПЦУ. Такі дні наводяться в заяві від 27 липня Священного синоду Православної церкви України. «Це право не може бути обмежене чи скасоване під приводом воєнного стану, адже сама війна Росії проти України однією з ключових причин має поширення ідеології «русского міра». Структури Московського патріархату десятиліттями сприяли поширенню цієї ідеології в Україні, тож вони несуть частину моральної відповідальності за наслідки своїх дій», – наголошено в заяві.
Також нещодавно Державна служба України з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС) оприлюднила рекомендації та роз’яснення порядку дій у разі зміни релігійною громадою своєї підлеглості в канонічних та організаційних питаннях. У документі покроково пояснено, як скликати та проводити загальні збори громади, як оформити рішення та які документи подавати на реєстрацію нової редакції статуту.
Хто документує воєнні злочини проти релігійних споруд
Російські воєнні злочини проти релігійних споруд фіксують у рамках проєкту «Релігія у вогні». Представники громадської організації «Майстерня академічного релігієзнавства» і Фонду підтримки фундаментальних досліджень за сприяння Коаліції «Україна. П'ята ранку» поки що об'їжджають Чернігівщину та Київщину. Документатори вважають, що дані ЮНЕСКО про 81 культову (релігійну) споруду, пошкоджену від початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну, – неповні, що вони лише частково відображають реальну ситуацію. Знищених повністю або постраждалих частково релігійних об’єктів, у тому числі пам’яток національного та регіонального значення, – в 3-4 рази більше, впевнені вони.
До проєкту «Релігія у вогні» долучилися фахівці з міжнародного гуманітарного права, які на основі документальних свідчень кожен випадок аналізують окремо. Взагалі, незалежно від наявності або відсутності статусу пам’ятки історії чи архітектури, релігійна споруда за замовчуванням є захищеним об’єктом з погляду МГП. Про заборону атакувати місця відправлення культу (як і інші культурні цінності) йдеться в ключових джерелах міжнародного гуманітарного права, а також у національних законодавствах ряду держав, заявах ЮНЕСКО, Міжнародної федерації Червоного Хреста та Червоного Півмісяця, інших міжнародних організацій.
У випадку із церквою Вознесіння Господнього, що в Лукашівці, незаконне перетворення російською армією її будівлі та території навколо на військовий об’єкт може кваліфікуватися як порушення законів та звичаїв війни відповідно до статті 438 КК України.