Сучасний світ, щойно він торкнувся дзену, як одразу ж перетворив цю давню і дуже глибоку традицію на своєрідний культурний бренд, свого часу доволі модний, а також на ще одну психокомпенсаторну практику для "духовного зростання", по суті на інтелектуальну розвагу з претензією на витончене бунтарство. Між тим дзен не має жодного стосунку ні до культури як такої, оскільки не є її продуктом, як і все корінне буддійське вчення; ні до психіки, оскільки прямо нею не займається; ні до духовного зростання, оскільки не оперує подібними категоріями взагалі.
Вважається, що дзен досить серйозно вплинув на усю модерну західну, відтак й світову культуру, ніби як починаючи від психотерапевтичних практик, і закінчуючи кіно, літературою та й взагалі мистецтвом. Але це не так. Навіть Карл Густав Юнг, судячи з відповідних його робіт і зауважень на тему, не зміг наблизитися до розуміння суті дгарми, що вже й казати про бітників, гіппі і решта суб-контркультурної публіки. Між тим як дзен являє собою, напевно, найрафінованішу, найвитонченішу і водночас найменш соціально й культурно обумовлену форму буддійського вчення. І найпростішу, аж до повної "небінарності" передачі від учителя до учня. Дзен – це пряма передача дгарми від серця до серця в якій реальним учителем, не менш важливим і дієвим за живого майстра, може бути раптова тиша, свіжий подих вітру, тихий сплеск хвилі, і навіть неочікуваний удар по голові бамбуковим дрином. Жодна інша традиція не акцентує цього так ясно як дзенська, і саме у японському виконанні.
Нині, на початку 21 століття, наш не такий вже й затишний, але досі модерний світ перебуває в тому прикрому стані, який робить ваше проникнення в дзен і у решту звільняючих традицій майже неможливим. Ще років з 50 тому перепон для цього було значно менше, але нині ми живемо в реальності, де єдиною "справжньою" сутністю є грибниця Інтернету, а ми, люди, є усього лише її короткими сигналами, які не здатні зазирнути всередину себе і знайти там простір індивідуальної свободи, перш за все свободи від обумовленості часом. Простір нашої ненародженої присутності тут і зараз, а відтак й особистого безсмертя в прямому смислі цього слова.
Втім принаймні один реальний, майже непомітний, та все ж таки прямий вплив дзену на західний світ особисто мною зафіксовано – діоцезії Католицької церкви в Японії благословляють своїх вірян на дзадзен як на гідну уваги альтернативу молитовним практиками. На дзадзен, який на їхню думку так само наближає людину до Бога, якщо вже прямо використовувати християнський словник. А дзадзен, ця воістину унікальна практика яку ми вимушені називати медитацією, і яка насправді є антипрактикою і антимедитацією – це основа і фундамент усієї дзенської традиції. Власне він і є дзеном як таким, а все інше є лише додатковими роз'ясненнями того, що пояснити неможливо.
Тому, якщо ви дійсно заповзялися пережити смисл написаного в цій книзі, варто спробувати на смак й згаданий на її сторінках дзадзен. Інакше усе прочитане залишиться для вас просто екзотичною поетикою, самобутньою культурною бздурою, інтелектуальним панком, або естетськими милицями для змученої психіки. Між тим в ваших руках не просто книга про складний японський "прикол", а квиток в один кінець – квиток прямо в особисте безсмертя. Хіба ж це не цікаво? Тим пак вперше в історії саме українською мовою. Сутнісні речі потребують сутнісної передачі рідною мовою, і ось нарешті це сталося.