На початку війни широкого розголосу набула новина про те, що Metropolitan opera попросила вас замінити Анну Нетребко, яка роками підтримувала режим Володимира Путіна. З тих пір пройшло вже 4 місяці — розкажіть, де ви зараз знаходитеся і чим займаєтеся?
Зараз я знаходжуся у місті Верона, в Італії, співаю тут головну роль у опері “Аїда” Джузеппе Верді. Це мій дебют у Вероні, на літньому фестивалі Arena di Verona. Раніше я ніколи тут не співала, хоча мене й запрошували декілька років поспіль, та якось виходило, що у цей час я щоразу була вже зайнята. Але в цьому році мені нарешті пощастило, що я тут, у Вероні, співатиму “Аїду”.
Це чудово, адже фестиваль у Вероні — один із найбільших оперних фестивалів світу, і щороку тут збираються найкращі виконавці, правильно?
Я не знаю, як собі думають організатори, які мене запросили (посміхається). Та я щаслива, що маю змогу і нагоду нарешті тут заспівати.
Розкажіть, як ви зустріли початок великого вторгнення.
Я була у Неаполі, весь лютий я співала там, знову ж таки, “Аїду”. 26 лютого була моя остання “Аїда” — я хотіла її скасувати, бо на нашу країну вже декілька днів летіли бомби. Але такий контракт, який був у мене, важко переглянути, тож мені таки довелося заспівати цю останню виставу. Це було дуже… дуже складно та емоційно, були сльози. Потім я вже не мала змоги полетіти до Києва, тож полетіла до Варшави. Тепер я живу там і звідти літаю на свої виступи.
Ви і до війни багато працювали за кордоном, але як тепер змінився характер цієї роботи? Адже зараз це вже також і політична історія, а не лише творча.
Metropolitan opera, як і Сполучені Штати Америки, одразу показали свою позицію щодо нашої країни. Коли мене запросили замість Анни Нетребко на “Турандот”, я виходила з українським прапором на прем’єрі і на HD-трансляції. Там був присутній наш представник в ООН Сергій Кислиця, багато амбасадорів інших країн, це було неймовірно. Була гордість за свою країну. Я щаслива, що в мене була нагода вийти на таку сцену із прапором, адже це — безпрецедентний випадок, раніше цього ніхто не робив на сцені Metropolitan opera.
Справді, таке часто трапляється на рок-концертах, але для світу оперної музики — це незвично. Як ви на це наважились?
Справа в тому, що саме це запрошення надійшло мені особисто від Пітера Гелба, який зателефонував на мій особистий український номер. Коли я почула “It’s Peter speaking”, це було дуже неочікувано.
Пітер Гелб — це очільник Metropolitan opera.
Так, він — директор, а зазвичай такі пропозиції приходять через агента. Тож коли директор телефонує особисто — це щось безпрецедентне. Але знаєте, в мене є улюблені ролі, і є не дуже улюблені. “Турандот” — це не улюблена, і тому я спочатку відмовилась, сказала, що вже не співаю цю роль. Але він мені пояснив, що зараз це не просто роль, а велика акція за мир, що половина сезону, до кінця літа, буде присвячена Україні.
Наскільки я розумію, спочатку дирекція запропонувала Анні Нетребко визначитися з її громадянською позицією: чи вона проти війни, чи вона за путінський режим. Ну і, очевидно, якщо надійшло запрошення мені, значить Анна вибрала те, що вона вибрала.
Як, за вашими спостереженнями, змінилося сприйняття України після початку повномасштабного вторгнення?
З березня в мене було дуже багато благодійних концертів — на підтримку ЗСУ, для біженців, на різні потреби. Зараз у світі є тенденція, що пропутінських співачок, музикантів, диригентів заміняють на українських артистів. Наприклад, 12 березня в мене відбувся великий концерт у Латвії, де я заспівала замість Хібли Герзмава — вона також живе у Москві та підтримує режим Путіна. І зараз, до речі, Пітер Гелб запропонував мені вже замість неї співати партію “Тоски у наступному сезоні Metropolitan opera.
Але мені здається, що рух Cancel Russia зараз сповільнився. Якщо на початку артистів, які підтримували путінський режим, активно звільняли, то зараз їх потроху повертають. Як ви бачите це зсередини?
Знаєте, я не відслідковую кар’єри своїх, так би мовити, колег. Але так, ходять чутки, що Анну Нетребко вже запрошують десь у Європі, теж саме говорять про Валерія Гергієва. Тверду позицію має Америка, а от в Європі її нема.
Чим ви це пояснюєте? Чому, наприклад, Lа Scala відкриває сезон “Борисом Годуновим”? Це через побоювання втратити гроші? Через запит публіки?
На мій погляд, це і те, й інше, і ще третє й четверте. Не будемо забувати, що перед цим два ковідні роки театри скасовували постановки, тож тепер вже не хочуть нічого скасовувати.
Але якщо поглянути на Польщу, то у Варшаві скасували “Бориса Годунова” у цьому сезоні. Ще є балтійські країни, які теж займають тверду позицію: вони відмовились від усього російського, як і наш театр. Національна опера зараз зняла весь російський репертуар — і балетний, і оперний. “Цар Салтан”, “Євгеній Онєгін”, “Іоланта” — все це скасували. Але деякі країни не готові на це піти — це Франція, Німеччина, Італія та багато інших.
Як ви особисто ставитеся до цього скасування?
Як співачка я вважаю, що твори Чайковського геніальні. Я багато їх співала — Іоланту з “Іоланти”, Тетяну з “Євгенія Онєгіна”, Лізу з “Пікової дами”. Так само геніальні його балети “Лускунчик”, “Лебедине озеро”, “Спляча красуня”. Але ж зараз, коли йде повномасштабне вторгнення і гинуть люди, по-іншому й не може бути. Це стосовно нашої країни. А в інших країнах є свої складні стосунки з Російською Федерацією.
Наші диригенти Оксана Линів, Кирило Карабиць продовжують виконувати Чайковського, Шостаковича, Стравінського. Як наразі із цим бути, яке ваше ставлення до цього?
Я вважаю, що громадянам України не варто цього робити. Є багато іншої музики — італійської, німецької, французької, — яку можна виконувати з таким самим успіхом. Я би утримувалася від виконання російської музики.
Зараз йде обговорення щодо перейменування Київської консерваторії, в якій ви навчалися. Пропонується, зокрема, замінити ім’я Чайковського на Лятошинського. Наскільки це доречно і логічно?
Я думаю, що це цілком логічно і доречно, це також протест проти імперськості, проти вторгнення РФ. Хай там скільки в нас говорять про українське коріння Чайковського, але для всього світу він — представник російської музики.
Яким чином можна популяризувати українську музику, зокрема сучасних українських виконавців та композиторів, серед широкої публіки?
Ось якраз зараз, за запрошенням нашого посольства у Німеччині, ми готуємо на жовтень великий симфонічний концерт, де будуть виконуватися суто твори української класики. Вже є таке замовлення. Це і буде популяризація нашої музики, яку дуже мало знають. Там буде прекрасний маестро Василь Якович Василенко, диригент Президентського оркестру, буде сам Президентський оркестр, із солістів буду я, Дмитро Попов, йдуть перемовини щодо того, щоб був Андрій Бондаренко, можливо, Володимир Тишков — наш молодий бас, можливо ще хтось інший. Такі заходи треба й далі робити у Європі, тому що там дуже мало знають українську культуру, наших композиторів, нашу класику.
Чому це так? Люди слухають те, до чого вони звикли? Це занадто екзотично? Можливо, є якісь інші причини?
Я переконана в тому, що це — наслідок зовнішньої політики нашої країни. Щоб нашу культуру знали, до її популяризації мають підключатися усі наші амбасадори в різних країнах, мають організовувати концерти наших музикантів, мають самі ходити на них. Культура має бути зброєю. Це зовнішня політика, я в цьому переконана.
Як підтримувати інтерес до України у світі, якщо війна затягнеться?
Моя думка така, що не треба нашим спортсменам, представникам культури та мистецтва скасовувати свої виступи, тому що їх і так небагато. В той час як у РФ навпаки, дуже багато представників на світових аренах. А в нас, навпаки, і спортсмени, і музиканти самоусуваються. Натомість, ми маємо з гордістю виходити на арену — чи то спортивну, чи то мистецьку, — і представляти свою країну. І це також свого роду боротьба. За себе скажу, що я завжди горда нести українську вокальну школу у великих театрах, тому я завжди радію таким запрошенням. Моя думка — треба подовжувати це робити, не дивлячись ні на що.