Фільм оповідає історію трьох друзів: Г’ю (Джордж Маккей), Пауля (Янніс Нівенер) і Лени (Лів Ліза Фріс). На вулиці ще тільки 1932 рік, і вони святкують випуск з Оксфорду. Та вже зараз над ними тривожно нависає тінь майбутніх змін. Пауль намагається переконати друзів, що з Гітлером на Німеччину чекає нове та, безперечно, світле майбутнє. Згодом його політичні переконання стануть причиною довготривалої сварки між хлопцями.
Через шість років Г’ю починає працювати секретарем в офісі британського прем’єра Невілла Чемберлена (Джеремі Айронс), а Пауль, радикально змінивши свої переконання, вступає в таємний рух опору й паралельно працює німецьким дипломатом. У цей час Гітлер (Ульріх Маттес) збирається мобілізувати війська й почати наступ на тодішню Чехословаччину. Чемберлен прагне будь-якою ціною уникнути війни й летить до Мюнхена підписувати угоду про передачу Судетської області Третьому Рейху. Прем’єр щиро вірить, що на цьому спроба розширення німецьких земель завершиться.
Випадково до рук Пауля потрапляють секретні папери про подальші наміри фюрера захопити Європу. Дипломат робить усе для того, щоб приїхати до Мюнхена та з допомогою старого друга Г’ю відмовити Чемберлена від підписання угоди.
Режисер стрічки Крістіан Швохов може бути відомим глядачам завдяки епізодам третього сезону серіалу “Корона”. Як і в “Мюнхені”, у своїх попередніх стрічках (“Я — Карл”, “Вулиця Борнхольмер”, “Башта”, “Урок німецької”) він оповідає історії звичайних людей, що змінюються на тлі історичних подій або непередбачуваних обставин.
У «Мюнхені» Крістіану Швохову вдалося створити напругу, що тримається впродовж майже цілої стрічки. Приховування та перевезення секретних документів, таємна зустріч друзів у барі, наповненому німецькими офіцерами, відчайдушне намагання Пауля вбити Гітлера. Здавалось би, що змусити глядача хвилюватися буде складно, адже перебіг історії усім відомий і події легко передбачити. Але режисерові це вдається саме тому, що він ставить акценти на, здавалося б, випадкових і безсилих людях, які, втім, відчувають свою причетність і відчайдушно прагнуть щось змінити. Відчуття тривоги підсилює також операторська робота Франка Ламма, що вміло вводить глядачів у історію і змушує співпереживати.
Як не дивно, головний магніт фільму ― це простий і зрозумілий сюжет. Г’ю ― трішки розгублений оксфордський інтелектуал. Пауль ― запальний хлопець, що втрачає свою фанатичну любов до фюрера через усвідомлення скоєних ним жахів. Спрацьовує й загадка зникнення Лени, що тривожно нависає над подіями фільму. Глядачеві дають нагоду вгадувати події, але стрічка від цього зовсім не постраждає. Навпаки ― знання допомагає глибше співпереживати.
Особливе зацікавлення викликає зображення історичних персонажів. Образ Гітлера постає дещо карикатурним. Незважаючи на це, Ульріху Маттесу вдалося наповнити кадри напругою й безкомпромісністю. Джеремі Айронс також блискуче справляється з неоднозначною постаттю британського прем’єра. Історики часто звинувачують Чемберлена в підписанні Мюнхенської угоди й у неспроможності належно оцінити серйозність коричневої загрози. Натомість у стрічці глядач побачить інтелігентного чоловіка, зі своїми страхами та сподіваннями, що понад усе хотів миру для своїх громадян. Такий доволі людяний та емпатичний підхід до Чемберлена пропонує іншу перспективу розуміння його постаті.
Стрічка ставить питання: яким було значення Мюнхенської конференції? Чи було це недалекоглядне рішення політика-популіста? Відтермінування війни дало можливість підготуватись до неї? Що вплинуло на подальший перебіг історії? Може здатися, що фільм намагається виправдовувати, та це не так. «Мюнхен» лише хоче оживити, зрозуміти та надати простір для рефлексій. Як і належить хорошому історичному кіно.
Деякі думки, озвучені у фільмі, особливо актуальні сьогодні. Головні герої запитують, чи потрібна людству надія? Чи не перетворюється вона часом у бажання перекласти відповідальність на інших і перейти в режим очікування? Пауль і Г’ю звинувачують її, нарікають на стимуляцію бездіяльності, яка на порозі війни видається неприпустимою. Стрічка оповідає нам історію людської безпорадності, але водночас невпинної та щирої жаги змінювати майбутнє.
«Мюнхен» ― вчасне та якісне кіно. Можливо, йому не вдасться здивувати сильною динамікою та непередбачуваним сюжетом, але воно має всі шанси захопити своїм прагненням оживити історію, згадати про всі відчайдушні спроби відвернути війну. Воно ще раз нагадує, що поруч з великими подіями завжди стоять звичайні люди, які бояться, борються, кохають і помиляються.