Борис Джонсон легко почав наше спілкування, з вишуканими британськими манерами й надзвичайним шармом. Він одразу зауважив, що вже був у Софійському соборі, але попросив нагадати йому історію та розповісти про пам’ятку. Екскурсії можуть проходити в різному форматі, буває, що це монологічне мовлення гіда, але цього разу це був діалог.
Прем’єр-міністр Британії відразу запитав, як проходило богослужіння в Софії: грецькою чи латиною? Це питання засвідчило його глибоку обізнаність, те, що він здобув класичну освіту в кращих світових вишах. Разом з Володимиром Зеленським Борис Джонсон зайшов до Софійського собору, оглянув у нартексі макети давнього і сучасного вигляду храму. Звідти ми перейшли в центральну частину: слухаючи розповідь про унікальні мозаїки Софії Київської, які збереглися з першої третини XI ст., прем’єр відзначив, що купол із зображенням Христа Пантократора нагадує йому оздоблення куполів у італійських храмах.
Найвідоміша мозаїка Софійського собору – це Божа мати Оранта. Над нею є цитата про нерушиму стіну, яка не похитнеться і вистоїть. Коли я сказала, що напис зроблено грецькою мовою, він відповів, що зрозумів це. Мені навіть здалося, що він прочитав напис ще до того, як я навела його переклад.
Борис Джонсон звернув увагу на живопис склепінь центральної нави, які відкрили нещодавно, під час реставраційних робіт 2020-2021 років. У радянський час акцент переважно робили на значенні Софійського собору як історичної пам’ятки. Радянські реставратори відкрили давні фрески, які були зафарбовані раніше, а композиції XVIII та XIX століть, які здалися їм надто яскравими, зафарбували, затонували шаром фарби нейтральних, зеленувато-бежевих кольорів. Сучасні спеціалісти плідно використали непростий карантинний час і провели реставраційні роботи в Софійському соборі: встановили риштування і змили тонування радянського періоду. Зараз на склепіннях собору сяє живопис XVIII та XIX століть: зображення вселенських соборів, апостолів, Святої Трійці на золотому тлі.
Із досвіду проведення екскурсій протягом останнього року впевнено скажу, що побоювання радянських реставраторів не виправдалися: яскравий живопис не відволікає відвідувачів від давніх фресок і мозаїк. Сказати правду, його майже ніколи не помічають, якщо цілеспрямовано на нього не вказати. Але Борис Джонсон одразу помітив цей раніше прихований живопис. Малоймовірно, що він запам’ятав з минулих відвідин Софійського собору у 2008 році, що цей живопис залишався закритим, хоча все може бути. Утім, швидше за все, він просто дуже уважний.
Неяскраві, бліді зображення на стінах – оригінальні фрески Софійського собору, виконані в XI ст. по мокрому тиньку мінеральною фарбою – були пошкоджені під час ремонтів і не зовсім кваліфікованих реставрацій наступних епох. Проте збереглося понад 3000 квадратних метрів давніх фрескових зображень. Серед них – 250 постатей святих.
Про мову ми знову заговорили поруч з хрещатим стовпом центральної нави, де в нижній частині зображення святого Пантелеймона збереглися з XI ст. десятки давніх графіті. Взагалі, станом на сьогодні в Софійському соборі знайдено понад сім тисяч давніх написів і малюнків. Я показала Борису Джонсону автограф, що приписують Анні Ярославні, і графіті, яке розповідає про смерть Ярослава Мудрого. Борис Джонсон запитав, якою мовою виконано графіті про смерть князя, і звернув увагу на напис грецькою мовою трохи вище від цього графіті.
У центральній наві частково зберігається портрет княжої родини. Первинно це була велика композиція на чотирьох стінах, що зображала князя, який тримає в руках модель храму, його дружину і дітей. Біля Золотих воріт зараз є пам’ятник Ярославу Мудрому, який тримає в руках макет Софійського собору. На створення цього пам’ятника скульптора Івана Кавалерідзе надихнула замальовка з Софії, зроблена ще в часи, коли портрет княжої родини був повністю збережений. Дослідники по-різному тлумачать композицію: хтось вважає, що тут зображена родина Ярослава Мудрого, інші кажуть про родину Володимира Великого. За однією з версій, у південній частині композиції зображено дітей Володимира: першим зі свічкою в руках іде Ярослав Мудрий, потім Борис, дружина Бориса та Гліб. Прем’єр-міністр попросив ще раз показати йому, де зображений син князя з його іменем: видно, що несподівано побачити тезку йому було приємно.
Наступне графіті, яке ми роздивилися, цікаве насамперед тим, що написане англійською мовою. Воно розташоване в незвичайному місці: не на стінах собору, а на кришці мармурового саркофага, в якому було поховано Ярослава Мудрого. Мармур – це відносно м’який матеріал, тому авторові було порівняно легко видряпати напис. Це графіті складається з двох слів: власного і родового імен автора (Robert Willer, Роберт Віллер). Також у цьому написі є велика і виразна літера W. Швидше за все, автор спершу видряпав W, скорочення його родового імені, але потім вирішив дописати його повністю вище. Борис Джонсон побачив і прочитав W і напис. Графіті датують кінцем VI – кінцем ХVII ст. Прем’єр виявив глибоке зацікавлення цим написом: він знав, що найманці з Британії та Шотландії служили у військах багатьох європейських правителів, відчувалося, що ця тема йому знайома і близька.
Від саркофага Ярослава Мудрого ми перейшли до сучасної голограми, що відтворює зовнішній вигляд князя. Голограма – подарунок мецената, вона з’явилася в соборі торік і відповідає сучасним уявленням про зовнішній вигляд князя Ярослава. Доньки Ярослава Мудрого – Анна, Єлизавета й Анастасія – стали королевами Франції, Угорщини та Норвегії. Сучасні дослідники також наводять свідчення зв’язків між правителями України-Руси й Великої Британії. Приблизно у 1028 році, після данського завоювання Англії, двоє неповнолітніх синів короля Англії Едмунда Залізнобокого знайшли прихисток при дворі великого князя Ярослава Мудрого.
Тривалий час принци жили й виховувалися в Києві. Один з них, спадкоємець англійського престолу Едвард, відомий як «Едвард Вигнанець», близько 1040 року одружився з київською князівною Агатою (Агафією). Щодо її походження існують різні гіпотези, але можливо, вона була дочкою або сестрою Ярослава Мудрого. Згодом Едвард з родиною повернувся до Англії, мав стати королем, але помер за кілька днів до коронації. Сина Едварда та Агати, Едгара Етелінга, проголосили королем, але він не був коронований і визнаний. Донька Едварда й Агати – Маргарита – стала королевою Шотландії й матір’ю трьох шотландських королів.
Анна Ярославна стала королевою Франції у 1051 році, коли вийшла заміж за французького короля Генріха І Капета. Старший син Генріха та Анни – Філіп – у 1060 році став королем. Його нащадки правили Францією впродовж століть. Нащадки Гуто – молодшого сина Анни та Генріха – стали правителями Шотландії та Англії.
Борис Джонсон подякував, залишив автограф у книзі для почесних гостей і запевнив, що відвідати Софійський собор – це була для нього велика честь.
