Фриланс — це про комунікацію. Зрештою все наше життя — це про комунікацію. Що краще навчитеся спілкуватися з людьми, то більше матимете бонусів: грошей, допомоги, зв’язків, друзів і клієнтів.
Ви - те, як ви комунікуєте
«Я інтроверт, піду у фриланс: сидітиму за ноутбуком сам, і ніхто мене не чіпатиме». Десь таким є очікування багатьох людей, які звільняються з офісів і йдуть працювати на себе. А потім сюрприз: спілкування у фрилансі виявляється чи не більше, ніж в офісі. Так, у вас немає корпоративів, натомість є нескінченне листування із замовниками, зуми, походи на каву й багато-багато переговорів про гроші, умови роботи, правки та пошук клієнтів.
У фрилансі комунікація відіграє чи не важливішу роль, аніж у звичайній роботі. Наприклад, на початку пандемії COVID-19 та в перші місяці повномасштабної війни, коли завдань було мінімум, їх отримували ті, у кого найтепліші стосунки із замовником.
«До 24 лютого в нас було по 20 нативних реклам на місяць, у березні 2022-го лишилося максимум три. Вибір важкий, але я віддавала їх авторам, з якими до цього мала найменше проблем у роботі та з якими найтісніше спілкувалася», — розповіла мені одна з редакторок.
«Після 24 лютого завдань стало суттєво менше, і я давала їх тим, з ким у мене налагодився тепліший контакт, аніж звичайні робочі зв’язки. Це люди, яким я писала: “Як ти?”»,— згадує інша редакторка.
«Є “зіркові автори”, які прекрасно пишуть на потрібну мені тему. Але я не співпрацюватиму з ними, бо вони “колючі” та неприємні в спілкуванні. Не люблю таких», — каже третя.
Це працює також у зворотному напрямі. У часи, коли вирішувала скоротити роботу до мінімуму, я залишала собі тільки тих замовників, з якими найприємніше співпрацювати.
Усе було б значно простіше, якби можна було скласти золотий список правил, як треба комунікувати — і щоб це закривало питання приємної комунікації раз і на завжди. Але річ у тому, що манера спілкування — це те, що йде зсередини. Якщо почитати листування умовно «приємної у спілкуванні» людини та умовно «не надто приємної» — ви не побачите разючої різниці. Річ у відтінках, формулюваннях, напівтонах. З кимось почуваєшся комфортно й вільно переходиш на «ти» з перших рядків. Когось хочеться забанити, бо відчуваєш разючу нещирість.
А ще правила комунікації можуть змінюватися. Наприклад, після 24 лютого існує неписане правило (принаймні в моїй професійній бульбашці) — спілкуватися українською. Знаю багатьох фрилансерів, які тепер не починають співпрацю з новими замовниками, якщо ті написали російською. Знаю і таких редакторів та піарників, які не працюватимуть з авторами, які російською відповіли на їхню пропозицію співпраці. Ще 2021-го на це мало хто звертав увагу.
У цьому розділі я зібрала базові правила комунікації на фрилансі. Але треба розуміти, що вони не зроблять з поганої людини хорошу, а з неприємної — приємну. Втім комунікація — це також навичка, яку можна розвивати. А ще бувають помилки, яких можна не припускатися, якщо звертати на це увагу.
Правило номер один: говорити
Є люди, які економлять слова. Можливо, у них така кількість листування, що слів на всіх просто не вистачає. Можливо, піклуються про амортизацію клавіатури. Або вони не бачать потреби зайвий раз послуговуватися словами. Ви точно таких знаєте. Такі фрилансери мовчки жбурляють замовникові лінк з текстом без жодного «привіт». Такі замовники можуть промовчати, коли надсилаєш їм виконану роботу — без жодного «дякую».
Класичний приклад двох протилежних людей у комунікації: відкритої та мовчазної — це ми з моїм чоловіком Едуардом. Одного разу в нього спитали: «Чи можна ще замовити вашу книжку?». Перший наклад на той момент уже закінчився, тому він відповів: «Ні». Я на його місці відповіла б так: «На жаль, у мене вже немає. Але можна пошукати в книгарнях. Або ж у лютому чекайте на другий наклад, його вже друкують. А ще згодом має бути електронна версія». Здавалося б, ми дали ту саму відповідь на одне запитання, проте оцініть, який різний ефект.
Так от, «економісти слів», як на мене — один з найважчих типів людей у робочому спілкуванні. Їхня небагатослівність призводить, у найкращому разі, до того, що ви не отримуєте емоційного задоволення від співпраці. У найгіршому — до серйозних непорозумінь.
А ось ще один приклад, коли в комунікації щось пішло не так через недомовки. Редакторка «Вікенду» Світлана Максимець згадує: якось її автор улаштував справжній скандал через те, що його текст вийшов без одного абзацу. Він заходився писати Світлані в особисті дуже неприємні штуки. Редакторці довелося відволіктися від зустрічі, на якій вона була, щоб розібратися в ситуації. Виявилося, що абзац випадково «випав» під час верстання.
Як з’ясували потім, автор давно визвірявся на те, як Світлана править його тексти. Але мовчав і терпів: зниклий абзац став останньою краплею.
«Я завжди готова обговорювати свої виправлення й кожну свою правку можу пояснити. Це нормально: питати в редактора, чому він змінив текст саме так. Але не робіть це зі скандалом, налаштовуйтеся на співпрацю, а не приходьте відразу зі списом та агресією. Відстоювати свої правки — це нормально. Я можу визнати, що не мала рації. А ще відчуватиму, що людина вболіває за свій текст. Такий автор для мене ще цінніший, аніж той, якому байдуже, що буде далі з його матеріалом», — говорить Світлана
Редакторка Людмила Колб — еталонний приклад людини, яка не шкодує слів. Співпрацювати з такою замовницею — саме задоволення. Вона не приховує мінуси кожного завдання, завжди дає фідбек, проговорює кожну деталь. Докладно пояснить, для чого потрібен текст, специфіку клієнта і коли буде гонорар. Такої самої відкритості та чесності чекає від виконавця: просить тримати в курсі всіх проблем з текстом і питати, якщо щось не розумієте до кінця.
«У співпраці фрилансера та замовника все так само, як в особистих стосунках. Інколи ти собі щось надумав, відчуваєш холодок, але боїшся спитати. А причина може бути зовсім не в тобі. Потрібно спілкуватися й говорити про все прямо», — говорить Людмила.
Інколи автори (особливо якщо вони початківці) бояться ставити запитання своїм замовникам. Але це працює навпаки: якщо ви зовсім нічого не уточнюєте — маєте вигляд непрофесіонала, який не піклується про якість своєї роботи.
«У моїх очах людина, яка щось уточнює, поводиться професійно. Я бачу, що вона зацікавлена якнайкраще виконати роботу й зрозуміти, чого від неї хочуть. Більше насторожує, коли нічого не уточнюють — тоді більший шанс отримати поганий текст», — говорить Світлана Максимець.
Людмила Колб додає: у спілкуванні з її замовниками в неї теж буває страх щось запитати. Наприклад, коли відчуває, що щось пішло не так і нею можуть бути незадоволені. «Інколи я щось пишу, надсилаю і навіть перевертаю телефон, бо мені страшно прочитати відповідь. Але примушую себе питати, щоб прояснити ситуацію і позбавитися недомовок та домислювання», — говорить вона.
Яна Проценко з AIN.UA каже, що за питаннями, які ставить їй автор, відразу зрозуміло, який у нього досвід і скільки ґуль він устиг набити. Часто запитання редакторові випливають з попередніх факапів людини. Наприклад, коли декілька разів безкоштовно перекладеш власний текст, більше не забуваєш питати про мову.
До того ж Яна говорить: їй важливо відчувати, що між нею і автором є довіра та відкритість. Що автор, стикнувшись із якоюсь проблемою, вчасно про неї розповість — поки буде час усе виправити, а не тоді, коли ситуація зайде в глухий кут.
«Буває, що автор не зі своєї провини витратив на текст більше часу, ніж очікував, але боїться попросити доплату й мовчки ображається. Я завжди за те, щоб він попросив доплатити. Ми краще доплатимо, аніж втратимо хорошого автора, не розуміючи, чому це сталося», — зауважує Яна.
Найгучніше мовчання — тоді, коли все дійшло до тієї межі, де якась зі сторін хоче розірвати співпрацю. Спочатку тобі починають давати менше текстів. Потім ще менше. А потім зникають зовсім. Погана новина: про справжню причину ви, ймовірно, не дізнаєтеся. Таке неписане корпоративне правило: етика замість відвертості.
Але це працює в обидві сторони. Коли виконавці йдуть від своїх замовників, вони теж не говорять щиро, що не так. «Зазвичай, коли співпраця не склалася, це саме собою відчувають обидві сторони», — сказала мені одна з редакторок.
Якщо фрилансер помічає, що йому починають давати дедалі менше завдань, він може спитати сам про причини, радить редакторка Людмила Колб. Тоді не мучитиметеся здогадами та не вигадуватимете зайвих проблем. Бо причини можуть бути й не пов’язаними з якістю роботи фрилансера.
«У мене таке було: я працювала з компанією як редакторка й відчула, що від моїх послуг збираються відмовитися. Спитала прямо: щось у моїй роботі не так? Відповіли, що зі мною все ок, це пов’язано із ситуацією в компанії. У мене як камінь з душі впав», — згадує Людмила Колб.
Вона говорить: фрилансерові можуть не пояснювати причини розриву співпраці, якщо він сам про це не спитає. І водночас якщо завдань стає дедалі менше, а автор не нагадує про себе — замовник висновує, що тому не дуже й хотілося співпрацювати. «Коли людина дуже хоче писати — вона дасть знати й нагадає про себе», — сказала мені одна з редакторок.
Отар додає: не соромтеся також питати, коли вийде текст. Редактор може відкласти його собі «про запас» або для тематичного випуску. А автор перевірятиме сайт по десять разів на день, устигне засмутитися, що матеріал так і не вийде, та накрутити себе — що текст не сподобався.