Вікторія Середа, Христя Біляковська «Я тебе… війна»
Немає вдалого чи невдалого моменту для кохання. Людина зустрічає свою людину і хоче бути з нею будь-де: в палаті Центру хірургії, на відстані з передової до Луцька, на фронті під обстрілами, у підвалі бару, в полоні. Тоді війна стає безсилою, бо якою б страшною, гучною, смертоносною вона не була, не в змозі відібрати сенс життя, подарований коханням. І навіть якщо один із двох залишає цей світ, інший продовжує бути й боротися за двох.
«Ми не хотіли, щоби мрія про велику родину загинула разом із Віталієм. Він віддав найцінніше, що мав, заради майбутнього України, і я зроблю все можливе, щоб у цьому майбутньому жили його діти. Я певна, що це будуть такі самі патріоти, як і Віталій, які любитимуть нашу країну і працюватимуть на її добробут» (історія Наталії та Віталія Киркачів-Антоненків).
До збірки «Я тебе… війна» увійшли 25 історій про кохання під час великої війни. Про кохання, яке немає вікових, гендерних, соціальних обмежень. Про кохання вчасне і рятівне, яке продовжується у спільних дітях, справах та мріях. Ці історії повернуть вам віру в дива, навчать відчувати і проживати щастя на повну, де б ви не були. Бо якщо ви знайшли свою людину, бути щасливим – як ніколи на часі.
Другий наклад книги очікуємо у лютому.
Євгенія Подобна «Її війна»
Велика війна зачепила кожного з нас. Зараз ми вчимося жити по-новому: вбивати ворогів і народжувати дітей, оплакувати загиблих і плакати від щастя на власному весіллі, змінювати цивільний одяг на військову форму і хід історії, підтримувати тих, хто втратив найрідніших і своє ментальне здоров’я у відносній нормі.
Героїні цієї збірки – жінки: журналістки, медикині, волонтерки, військові, переселенки, які знають, що таке полон, біль, розпач, смерть. Але їм не потрібна людська жалість, бо водночас вони знають, що таке любов, віра, вдячність, доброта. Вони достатньо сильні для того, щоб визнати свою слабкість. Вони достатньо сильні для того, щоб йти далі і надихати нас своїм прикладом.
«Усе життя почувалася вічною підліткою із комплексами неповноцінності. Переживала, що недостатньо хороша, нічого не варта. Війна змусила мене подорослішати. Почуваюся ціліснішою й сильнішою через цей досвід. Якби не повномасштабка, я проіснувала б решту свого життя по інерції, з відчуттям, що проживаю все якось не так. Коли проходиш усі кола пекла, на кожному етапі згораєш і перероджуєшся з новими усвідомленнями».
Другий наклад книги «Її війна» очікуємо з друку найближчим часом, тому стежте за нашими анонсами.
Олена Максименко «Пряма мова. Хроніки захисту»
Вівєя ненавидить війну і дуже любить життя. Тому вона вивозить поранених із найгарячіших точок у складі добровольчого батальйону Госпітальєри. Отець Ігор міг служити в соборі, але служить на фронті, де став для бійців і слухачем, і порадником, і психологом. Він любить свою роботу і використовує кожну можливість для того, щоб зробити щось для наближення перемоги як капелан. Лука, поранений легіонер із Хорватії, який протистоїть росії на боці України, попросив корінного канадця, воїна-легіонера Остіна передати його сестрі, що він її любить. Хлопця вчасно евакуювали, він вижив і зміг сказати їй це сам.
Вівєя, отець Ігор, Лука, Остін та інші реальні герої цієї книги опинилися на війні, в епіцентрі жаху. Вони мають різні професії, політичні погляди, світогляд, гендер, віросповідання. Але попри все люблять – життя, справедливість, людей. І ця любов дає їм сили бути там, де вони є. Вірити, мріяти, день за днем рухатися вперед. Вони герої, які, однак, не вважають себе героями.
До цієї збірки увійшло 12 історій, які авторка записала на фронтових дорогах і бездоріжжях. На мою думку, ми і наші діти мають знати імена людей, які своїми спинами закривають нас від куль ворога.
«Я тебе… війна», «Її віна», «Пряма мова. Хроніки захисту» – три різні збірки про різних людей. Але водночас вони мають дві спільні точки – любов і кохання. Любов до своєї країни, яка неодмінно має перемогти. Любов до українців, які не мали знати цієї війни. Любов до дітей, які занадто рано подорослішали. Любов до життя, яке ми навіть під час війни повинні проживати сповна. І кохання… Кохання до людини, яка готова бути поряд в горі і в радості, на відстані війни чи поцілунку.