Чому реформи буксують? Бо освіта не та, щоб їм сприяти

Актуальним у контексті питання успіху реформ є розуміння сутнісної відмінності європейських стандартів організації життя з такими, що від пострадянського спадку.

Фото: Liga.net

За перших держава організовує суспільну сферу так, щоб для всіх були рівні та прозорі умови діяльності. Аж до можливості будь-кому бути присутнім на будь-якому засіданні виборного органу будь-якого рівня, вже не кажучи про журналістів.

У нашій же та більшості сусідніх пострадянських країн досі діє система пільгової вибірковості щодо умов діяльності та й взагалі – існування і суб’єктів, і об’єктів суспільно-економічних стосунків.

Ось простий приклад, у здавалось би простій з політико-економічної точки зору ситуації. Зазвичай у ході дружнього обміну між школярами французький мер приймає усіх наших школярів у купі з нашими та французькими колегами-педагогами.

Натомість наш мер дає вказівку пропустити на зустріч до нього лише нашого директора та п’ятьох представників французької сторони. Треба було бачити вираз обличчя французьких ліцеїстів та їхніх вчителів від такого «запрошення».

Натомість з нашого боку мало хто й помітив незручність ситуації. Бо ж окрім характерної нам «поваги» до носіїв посад, привілеїв та пільг про інші стандарти людського співтовариства так само як і володіння іноземною, щоб почути зміст перешіптувань серед гостей, більшість просто й гадки не має.

Саме ці відмінності у суспільно-культурному та психологічному базисі взаємовідносин між громадянами й призводять до разючої різниці у цифрових вимірах якості життя громад цих двох світів. При чому далеко не нашу користь щодо рівня життя лікарів, педагогів та інших працівників базового рівня будь-якої сфери.

Натомість маємо вражаючий для цивілізованого світу своєю неадекватністю відрив від середнього показника розміру статків у нашої владної верхівки усіх рівнів.

ЦИФРИ

Ось, перше, що кожен в епоху Інтернету може взяти до уваги, якщо є бажання та не затуманена розсудливість: «Серед тих, хто в Європі заробляє найбільше, то перше місце за цим показником займають лікарі та педагоги. Так, зарплата лікарів, анестезіологів, діагностів знаходиться в діапазоні 7-15 тисяч євро на місяць. Доктори наук і професори отримують від 5 до 7 тисяч євро, вчителі середніх шкіл - в районі 2,5 тисяч євро. На цьому ж рівні знаходиться заробітна плата програмістів - від 2,5 тисяч євро і більше. Працівники нафтової і газової промисловості в середньому в Європі отримують 5 тисяч євро, однак зарплата працівників норвезьких шельфових платформ може доходити і до 15 тисяч євро на рік».

Який рівень зарплат у наших працівників бюджетної сфери не знає лише лінивий.

Що найбільш пригнічує так це те, що технологічні та методологічні зміни у суспільстві, спроможні матеріально покращити та фізично полегшити життя мільйонів не є по-справжньому бажаними для всіх наших представників владно-політичної верхівки та супутньому їй обслуговуючому персоналу.

З нашого владного рівня досі лише презентується талановито оформлена риторична картинка скритно прихованої мети – заблокувати поширення ідеї рівних умов та відкритості суспільно-економічної діяльності на теренах України.

РИТОРИКА

Під девізом збереження робочих місць на застарілих енергетично, економічно та організаційно підприємствах і виробничих дільницях, освітніх та лікарняних закладах, силових та контролюючих підсистемах теперішнього українського суспільства ховається дещо інша правда життя.

Так, африканські країни ще 30-40 років тому вже випускали холодильники лише системи «no-froste», а наші керманичі сих пір намагаються зберегти виробництво старого за сутністю холодильника «НОРД» аргументуючи це тим, що на пострадянському просторі його ще купують.

При цьому поруч з кожним працівником цього та подібного йому застарілого виробництва чи сільського господарства живе ще як мінімум дві дитини, дружина та старенькі батьки, які очікують від свого годувальника сучасних вітчизняних товарів, машин, техніки, продуктів, щоб не переплачувати посередникам за все імпортне, яке легко зробити й самим.

ПИТАННЯ

Невже всі 2,5 мільйона працівників промислового чи 0,5 мільйона сільськогосподарського держсектора так вже й хочуть залишатись представниками застарілих технологій?

Невже лише за останньої умови можна зберегти шанси на роботу? А як бути з бажанням мінімум 40 мільйонів інших українців, котрі прагнуть жити в умовах хоча б подібних тих, що має півмільярда географічно близьких нам жителів Європи?

Невже не зрозуміло, що відповідь пролягає не у площині турботи про робочі місця для годувальників сімей?

Невже не очевидно, що справжні цілі новітніх власників виробництва, отриманого від радянського спадку, - це вичавити максимум зі старих робочих місць попри тихий голос совісті про почуття міри та аморальності жити по-барському на тлі бідного населення?

ВЗАЄМИНИ

Візьмімо іншу площину – взаємини між працівниками силових структур та населенням.

У нас досі працівник дорожньої поліції не уявляє початок своєї розмови з порушником правил дорожнього руху без його документів у своїх руках. Так колись було і у соціалістичній Угорщині, як розповідав знайомий французький колега: «страж» дорожнього порядку вже нікого не зупиняв, а все вичікував хабар від іноземця. Але ж французи хабарів не дають – довелося відпускати просто так. Після цього француз подорожуючи «соціалістичною» країною далі вже не передавав свої документи у чужі руки, хай навіть ті були у формі.

У цивілізованих країнах не вимагають, а лише просять показати документи. Більше того, частіше просто підійшовши скажуть: «Мс’є, тут паркуватись заборонено, переїдьте, будь-ласка в інше місце» - самому випадало з таким стикатися. На фоні нашого: «Ваші документи!» це не забувається.

Зрозуміло, що зараз явище збереження подібних пострадянських «порядків» по-особливому загострює очікування українців на поширення європейських стандартів організації суспільного життя в Україні. І не колись там, і навіть не завтра, а вже вчора.

ОСВІТА

Якби у свій час наша освіта була дійсно процесом просвітлення, то більшість українців змогли б побачити ще у роботах Карла Маркса наступну принципово важливу для забезпечення розвитку своїх суспільно-економічних відносин, істину: «… більшовизм зробив усе, щоб дискредитувати Маркса. На противагу цьому соціал-демократія, за всієї наявності в низці питань принципових різночитань, змогла взяти у Маркса найбільш раціональне, прийнятне для умов сучасного розвитку» (С. Джонс) – з бесіди з Анатолієм Гальчинським у ДТ.

З власного досвіду педагогічної роботи з іноземними ліцеїстами та тамтешніми закордонними колегами знаю, що західна система освіти є спрямованою на організацію такої навчально-культурної діяльності, за якої кожен вчитель шукає у своїх учнях кращі їхні сторони, щоб саме опираючись на них опрацьовувати програмний матеріал, визначений національним освітнім стандартом. У стінах самого закладу, під час уроків за розкладом, а не завдяки домашнім завданням, котрі наші учні мають виконувати з репетиторами, батьками чи шпаргалками від комерційних видавництв. Західна система освіти вчить не тому що як називається, а тому як що робиться. По-іншому, це називається - розвивальна продуктивна модель освіти. Тому-то й не дивно, що подібним творчо-продуктивним чином веде себе у дорослому житті й більшість населення країн західного світу. Нобелівські лауреати зокрема.

Натомість наша радянська традиція та теперішнє її продовження націлені на те, щоб весь час виправляти слабкі місця особи чим не стільки їй допомагають, як лише її виснажують. Такі ж стосунки й у більшості наших сімей, таку ж спрямованість реалізує і більшість наших адміністрацій щодо вчителів, вчителі щодо школярів, університетські викладачі щодо студентів, виконавців силових структур щодо населення. По нашому стандарту саме «він/вона» знає що для мене добре, а що - зашкодить.

Тому-то у задекларованих реформах й «маємо що маємо», бо з виконавцями-носіями таких, як у наших випускників шкіл/університетів/коледжів, ментальних навиків будь-яка теоретично гарна версія реформи у підсумку даватиме лише пшик.

Вихід на шлях успіху у тім, щоб звернути увагу на те, що у людства є принципово інші ніж наші архаїчні пострадянські стандарти організації суспільного життя та випробувані часом способи їх реалізації як приклад для осмисленого наслідування. Не за «буквою» алгоритму дій, а за дотриманням духу реформаційних змін. Заради кращої якості життя мільйонів. Освіти зокрема.

Володимир Бєлий Володимир Бєлий , Заступник директора з навчально-виховної роботи Херсонського фізико-технічного ліцею при ХНТУ та ДНУ
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter