У цьому сенсі спортсмени взагалі впливають на країну. Бо вони можуть транслювати ідеї про «адін народ», а можуть волонтерити і допомагати бійцям. Можуть просто мовчати про справу форми футбольної Збірної, а можуть сказати суспільству, що «Слава Україні! Героям Слава!» - це не просто слова на футболці, а й те, що у їхньому серці. Незалежно від виду спорту та зірковості.
Проте не секрет, що зв’язки нашого спорту зі світом російського спорту лишаються міцними, а для декого майже сакральними. Спорт великою мірою русифікований, мова українського професійного спорту здебільшого російська. Також відомо, що керівники спортивних федерацій (часто - вони ж і спонсори) мають різні погляди на Україну, її місію та патріотизм. Так само як і атлети. Однак розголос та натхнення у суспільстві, спричинені рішенням УАФ щодо форми Збірної, ще раз довели: український спорт(теоретично) може бути поза політикою, але він не може бути поза Україною. І принциповий вибір України на користь власного шляху, власної ідентичності, наше ціннісне протистояння з Росією дедалі більше позначатимуться і на спорті.
Тільки і держава має звернути на це увагу. Треба фінансувати не тільки федерації чи відомчі товариства, не лише державні та комунальні ДЮСШ, але навіть і приватні спортклуби, приватні спортшколи, приватних тренерів, обов’язково звертаючи при цьому увагу і на світоглядний аспект становлення спортсмена. Безумовно, діючи при цьому демократично та по-сучасному.
Словом, країна має допомагати спорту та поважати його. Поважати людей спорту. І тоді слова «Слава Україні! Героям Слава!» стануть глибшими, ріднішими, важливішими для усіх атлетів. Навіть, якщо у когось вони на формі будуть відсутні.