Зрештою Президент України в інтерв'ю британському виданню The Economist зазначив, що наша країна на другом році війни потребує переходу на воєнну економіку. Фактично це означає, що всі видатки державного бюджету будуть спрямовуватись на потреби війни.
Вважається, що в Україні однією з найуспішніших працюючих реформ стала реформа децентралізації, запущена у 2014 році. Основною її суттю було те, що місцева влада поступово отримувала все більше повноважень разом із можливістю спрямовувати за власним рішенням бюджети громад на потреби і цілі свого соціально-економічного розвитку.
Окрім явного поліпшення спроможностей громад вирішувати питання благоустрою, ремонту і обслуговування міської інфраструктури, реформа децентралізації позначилася широким спектром кейсів про кримінальні справи посадових осіб місцевого самоврядування, імпічменти мерів і, навіть, судовими рішеннями про відсторонення міських голів.
Самі по собі конфлікти є невід'ємним супутником прогресу. Більш того, аргументовані та виваженні конфлікти сприяють інноваційному розвитку.
Тому пояснення причини змагання між державною владою та місцевим самоврядуванням не зовсім коректно спрощувати до особистісної боротьби за контроль над фінансовими ресурсами.
У своїй фундаментальній праці “Політичний порядок і політичний занепад” професор Стенфордського університету Френсіса Фукуяма вказує на те, що саме децентралізація виступає дієвим інструментом деолігархізації суспільства, який використовували країни на шляху успішного розвитку. Натомість концентрація усіх фінансових державних ресурсів у одній точці невідворотньо призводить до олігархізації суспільства.
Власне, саме цей шлях України пройшла за часів Президента Л. Кучми.
Намагання вилучити кошти з місцевих бюджетів є далеко не першою спробою. Наприклад, до широкомасштабного вторгнення була ініціатива забрати паливний акциз. Згодом дійшли компромісу і лишили громадам так званий “пістолетний акциз” від роздрібного продажу палива на АЗС.
Звісно, що в умовах війни скорочення місцевих бюджетів та концентрація фінансів на потребах оборонного сектора є логічною. Хвилює інше. Важливо щоб заходи, продиктовані вимогами війни, не стали у майбутньому прикриттям для процесу згортання децентралізації та боротьби із політично не лояльними очільниками громад.
Майже від самого початку широкомасштабного вторгнення в Україні та на різноманітних міжнародних дискусійних майданчиках стартувало обговорення майбутніх планів відновлення і відбудови України. Проте із поля зору випала проблема різкої асиметричності цього процесу. Очевидно, що регіони, які знаходяться в зоні бойових дій або розташовані у безпосередній близькості до лінії фронту, позбавлені інвестиційної привабливості і зазнають різкого економічного скорочення у порівнянні із містами, від яких фронт далеко і які з радістю прийняли у себе релокований бізнес і його податки.
YouControl зробив для Forbes дослідження економічної карти України через рік великої війни, відповідно до якого на території миколаївської області розташовані 11 компаній із українського списку топ-1000. У 2022 р. чистий дохід цих компаній становив 47,2 млрд грн із переважаючою тенденцією зменшення відносно 2021 р. Для порівняння, у вінницькій області розташовується 30 компаній із доходом 104,2 млрд грн, у черкаській - 30 компаній із доходом 136,1 млрд грн, у Волинській - 24 компанії із доходом 154,7 млрд грн, у львівській - 55 компаній із доходом 274,0 млрд грн, у одеській - 42 компанії із доходом 201,3 млрд грн.
Крім того, за даними того ж Forbes скорочення кількості вакансій на сайті Work.ua у Миколаївській області у березні 2023 р. до лютого 2022 р. склало 46%. Натомість у Вінницькій області фіксується приріст на 6%, у Львівській - на 10%, у Івано-Франківській - на 28%, у Закарпатській - 64%. Одеська та Черкаська області, як і ми зазнали скорочення.
Отже очевидними є тектонічні структурні зміни в економіці регіонів країни і, на жаль Миколаїв серед тих міст, які через війну переживають значний економічний спад і втрачають свою привабливість.
Професор Гарвардської школи права Джеральд Фруг використовує поняття відкритого міста як такого, що дає змогу кожному мешканцю та гостю відчувати свою належність до нього.
Найочевиднішою характерстикою відкритого міста виступає публічний простір, де знайомі люди зустрічаються один з одним. Такі локації створюють відчуття відкритого міста.
У якийсь момент від початку широкомасштабного вторгнення для Миколаєва питання публічних просторів зникло з порядку денного. Мешканці міста переймалися питаннями води, ліквідацією обстрілів, їжі та роботи. У той період були організовані евакуаційні маршрути, точки видачі води та гуманітарної допомоги. Миколаїв почав закриватися.
Успіхи ЗСУ повернули людей, а з ними і життя у наше місто, проте не перервали процес його закриття. Для того щоб у Миколаєві хоча б зупинити негативну тенденцію, необхідно підтримувати місто у належному стані. Мова, навіть, не йде про створення громадських просторів, ми говоримо про необхідність фінансування водо- і теплопостачання, роботу шкіл та лікарень, служб міського соціального захисту, вивіз сміття, прибирання вулиць та латання ям на дорогах. Без цих опцій місто не є містом, воно стає закритим.