У ефірі програми «Година зі Сонею Кошкіною» на «Радіо Україна», що мовить з Праги мене запитали про довоєнну толерантність до росіян у Миколаєві. Ми не будемо заперечувати той факт, що до широкомасштабного вторгнення у нашому місті підкреслювали широкі історичні, культурні, економічні та родинні зв'язки з Росією. У сесійній залі міської ради висіли портрети імперських генерал-губернаторів, на набережній біля міськвиконкому та у самій будівлі стояли статуї Фалеєву, як першому упорядникові міста. Крім цього, десь були, а десь лишаються пам'ятники Потьомкіну, Пушкіну, комунарівцям, комсомольцям та російським адміралам. У сквері Доброти на перетині вулиць Адміральської, Набережної та Інженерної стояла пам'ятна табличка, на якій сповіщали, що центральний творчий витвір скверу подарував Миколаєву мер Москви Ю.Лужков на знак дружби між братніми народами. Із початком війни табличку прибрали. Уздовж стіни Миколаївського судно будівного заводу, навколо будівель заводоуправління та міськвиконкому, чисто у кремлівсько-сталінському стилі височіли ялинки. Особисто для мене це асоціація з Кремлем. За совєтських часів московські ялинки висаджували скрізь, біля кожної державної установи.
Обстріли Миколаєва змінили ставлення до Росії та росіян. Дехто із миколаївців утвердився у своїх думках про підступність росіян, а певна частина зазнала відвертого шоку від відсутності толерантності до мирного населення, на яку відверто розраховували. Протверезіння прийшло з першими ракетами, запущеними росіянами по житлових будинках. У миколаївців присутній гіркий присмак зради від родичів та друзів, які в кращому випадку мовчки споглядають як путінська армія обстрілює будинки, квартири, школи, лікарні та університети. Більше шокують ті, які свого часу переїхали працювати та жити в Росію, і тепер розказують про велич «руського миру» та необхідність звільнення Миколаєва від націоналістів-бандерівців.
Слава ЗСУ! Коли наші збройні сили відкинули ворога на лівий берег Дніпра та звільнили Херсон, Миколаїв, то усі, хто залишався у місті весь цей час, зітхнули, але без полегшення. Усвідомлюємо, яка сумна і важка доля тепер дісталася сусідньому Херсону та Херсонщині. Місто пережило окупацію. Росіяни в рамках свого чергового жесту «доброї волі» буквально розграбували місто. У Херсоні не залишилося жодної одиниці комунальної техніки. Вкрали все: швидкі, пожежні машини, автобуси громадського транспорту і навіть сміттєвози. Тепер російська армія буквально стирає місто та присілки щоденними артилерійськими та ракетними обстрілами. У Миколаєві ми відчуваємо свій обов'язок допомогти херсонцям. У перші ж дні після звільнення до Херсону поїхали гуманітарні вантажі, а мером Миколаєва Олександром Сєнкевичем було проініційовано створення евакуаційного маршруту Херсон - Миколаїв.
Наразі у Миколаєві ми фіксуємо до 23 тисяч вимушено-переміщених осіб. На вулицях та у магазинах міста помітно стало більше людей із інших населених пунктів. Знаю із досвіду власної родини, що це переважно жінки з дітьми та люди поважного віку, які потребують уваги, допомоги та підтримки. У новому для них місті вони стикаються з цілою низкою проблем побутового та організаційного характеру. Часом потрібні фахова консультація або допомога спеціаліста, тому з перших днів широкомасштабного вторгнення в адміністрації Центрального району ми започаткували прийом для ВПО.
Важливе питання релокації бізнесу. Мова не тільки про великі заводи та підприємства, а в першу чергу – про дрібний і середній бізнес. Україна переживає процес вимушеної прискореної урбанізації. Руйнування великої кількості сіл, містечок та значні площі мінувань на півдні та сході нашої країни змушують людей шукати прихистку у містах відносного спокою.
Миколаїв поки що переведено із зони активних бойових дій до зони можливих бойових дій. У місті поступово відновлюється життя. Наше завдання як міської влади не тільки забезпечувати вимушено переміщених осіб гуманітарною допомогою, а із максимальною ефективністю залучити підприємницьку ініціативу у відновлення економічної активності Миколаєва. Адже поновлення роботи або відкриття навіть маленької кав'ярні або перукарні забезпечує створення щонайменше одного-двох робочих місць.
Потрібно продумати та впровадити заходи сприяння з відновлення, започаткування та ведення бізнесу у Миколаєві. Проаналізувати, у яких саме моментах місцева влада могла б бути корисна підприємцеві для відкриття власної справи. Так би мовити, обчислити для Миколаєва індекс Doing Business (простоти ведення бізнесу – обчислюється для країн). Прорахувати, скільки часу в середньому потрібно підприємцеві для відкриття невеликої кав'ярні, перукарні, барбершопу, магазинчика у комунальному приміщенні чи на міській земельній ділянці. Проаналізувати, де і як ми можемо пришвидшити процеси оформлення дозвільної документації та сприяти процедурі підключення до комунікацій.
Існує думка, що для зростання міста потрібні великі містоутворюючі підприємства. Проте, розвиток міста – це люди. Місто не починається із фабрики чи заводу. Для того, щоб у цьому переконатися, проаналізуйте історію найстаріших міст Європи. Прийдете до висновку, що вони не були засновані для функціонування якоїсь мануфактури. Скоріше навпаки, фабрики та заводи з'явилися у вже існуючих містах і, звісно, приводили до збільшення міського населення. В історичному плані доля міст, зведених для забезпечення функціонування якогось конкретного виробництва, сумна і невідворотно пов'язана з періодом економічного занепаду. Міста-довгожителі – це економічно самодостатні спільноти, економіка яких функціонує за рахунок розвитку торгівлі, дрібного та середнього виробництва.
Мені імпонує висновок шведського вченого К'єлля Нордстрема, що економіка майбутнього – це економіка міст. У книзі гарвардського професора Майкла Вулкока «Будівництво спроможності держави» обстоюється думка, що для побудови спроможності, потрібно концентруватися радше на вирішенні проблем, ніж на імпортуванні готових рішень. Спроможність міста – це консолідація та матеріалізація успішних практик. Тобто спроможність породжується успіхом, який досягається шляхом розв'язання нагальних проблем, з якими стикається громада. Однак в умовах війни спроможності до відновлення у реальному часі протистоїть щоденний стрес.
Війна завдає величезного стресу для соціально-економічного розвитку України та Миколаєва зокрема. Еміграція до 8 млн українців за кордон є сумною цифрою з точки зору темпів економічного відновлення. У найспекотнішу фазу обстрілів Миколаєва ми фіксували, що в місті залишилася десь третина населення. Тому безперечно хорошою новиною є те, що сьогодні миколаївці почали повертатися додому, переконані в тому, що Європу треба не шукати за кордоном, а побудувати у власному місті.