ГлавнаяБлогиБлог Миколи Голомші

Влада і суспільство: синергія партнерства чи антагонізм ворогів?

Світ невпинно здійснює модернізації та реформи в поступальному русі вперед. Опираючись при цьому на об’єктивні дані та результативність різномасштабних експериментальних моделей, які тестуються як в стабільному середовищі (економіка з її законами), так і в несталому (суспільство з мінливою громадською думкою та емоційними станами). Насправді ці два середовища на певному етапі цивілізаційного розвитку злилися і вже достатній час функціонують як одне ціле. Нове явище отримало назву «поведінкова економіка». За її дослідження ще у 2017 році американському вченому-економісту Річарду Талеру була присуджена Нобелівська премія.

Фото: Макс Требухов

Поведінкова економіка може слугувати відправною точкою при проведенні кардинальних реформ і в нашій країні. Та для такого розвитку ситуації, як на мене, існує низка перепон. Найпершою є відсутність серйозних досліджень щодо економічного стану держави і суспільно-громадянського потенціалу (сегментованого відповідно до рівнів управління). Тому досить часто ініціювання різних реформ в країні базується на персональному баченні перспектив окремими персонами, наділеними владними повноваженнями, або інтуїтивному розумінні певними реформаторськими командами необхідності перетворень. Лише інколи ці наміри співпадають із загальносвітовими трендами і регіонально-державними суспільними запитами. Тоді ми отримуємо позитивний результат. В інших випадках маємо серію постійних експериментів, які приводять до лихоманки в окремих сегментах економіки і розчарування у суспільстві.

Ще 2011 року в Україні мав проводитися перепис населення (попередній пройшов 2001 року). Та з незрозумілих причин він переносився чотири (!) рази. Нарешті дата проведення перепису визначена 2020 роком.

Втрачене десятиріччя – так можна назвати відсутність перепису населення. Бо ці дані дають не лише суху статистику кількості населення. Вони визначають якість суспільства, його потреби, сподівання і, за великим рахунком, нагальний перелік першочергових трансформаційних змін і реформ.

Візьмемо, приміром, багаторічну реформу децентралізації в Україні. Її мета – створення ефективного місцевого самоврядування і територіальної організації влади, які б синергетично формували повноцінні середовища життя, де надання високоякісних та доступних публічних послуг, становлення інститутів прямого народовладдя, узгодження інтересів держави, громад та територіальних громад було б органічним процесом.

Загалом, тобто в дипломатичному дискурсі, ця реформа отримала схвальні відгуки партнерів з ЄС. Та для нас (суспільства) залишається питань не менше, ніж їх було до початку реформи. Чому не було проведено детальне вивчення всіх аспектів такого кроку? Не оприлюднена повномасштабна програма децентралізації із детальним розписом послідовності реформ і кінцевою результативністю? Не проведений багаторівневий експеримент кількох моделей первинних утворень, відомих нині як ОТГ (об’єднані територіальні громади)? Зрештою (хоча це відправна точка) не внесені відповідні зміни до Основного закону країни – Конституції?

Поспіх у любій справі, а особливо в загальнонаціональній, нерідко обертається зайвими затратами на повторну роботу. В цьому випадку (реформа децентралізації) поспіх призводить не лише до дезорганізаційних процесів в системі управління різного рівня та державно-суспільного напруження. Найбільшим негативом є дисбаланс стабільності і впевненості у суспільстві та втрата довіри громад до влади.

Питання, зокрема, адміністративно-територіального устрою є очевидно найпринциповішим не лише у зазначеній реформі, а й взагалі у житті країни. Бо це питання межі – або ми і надалі залишатимемося в оновлених управлінсько-регламентних обладунках російсько-радянської імперії, або ж почнемо творити справжню Україну на глибинних історично-ментальних традиціях української державності.

Українська влада за весь недовгий з позиції історії, але болюче відчутний для конкретної людини час так і не спромоглася усвідомити того, що зараз інформація від категорії інформування перейшла в категорію економічного змісту і суспільного настрою. Тому будь-які дії, тим паче глобальні національні реформи повинні базуватися на інформаційно наповнених змістах, сенсах-мотиваціях, аргументаціях та довгих акцентах для постійного втримання суспільної уваги.

Психологічний бар’єр традиційних відносин на рівні суспільство-влада завжди перебував в зоні негативу. Це пояснюється як історичністю цих відносин (влада завжди була чужа, «спущена» з Москви), так і бажанням (навіть не завжди усвідомленим) зберегти стару бюрократичну систему управління вже за нових часів. Задачею влади було і є вийти із цього стану негативу і перейти в позитив взаємин із суспільством, зробивши його своїм союзником. Тоді будь-які (навіть не зовсім вдалі) реформи отримали б підтримку громадян і синергію їхнього соціумного потенціалу. До того ж, така підтримка це не лише основа успішного поступального руху вперед. В нинішніх умовах безперервних різномасштабних та версійно-креативних гібридно-месіанських агресій з боку путінського режиму це потужна сила спротиву.

В нинішніх умовах трансформаційного перезавантаження держави і суспільства необхідно врахувати допущені помилки та унеможливити їх у майбутньому. Для цього варто усвідомити істину: основа будь-якого перспективного руху – це чітке і зрозуміле (без двозначних тлумачень) законодавство, доступне у застосуванні і побудоване на демократичних принципах. А також включена владою в процес модернізаційних перетворень синергія суспільства.

Чи зробимо ми (влада і суспільство) ці необхідні висновки, побачимо вже найближчим часом. Та без цього ми приречені і надалі борсатися у тенетах невизначеності, безпорадності і відчаю.

Микола Голомша Микола Голомша , Голова політичної партії "Патріот"
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter