Отож, відомо, що бюджет Києва на 2015 рік заплановано з обсягом доходів у 22,2 млрд. гривень та обсягом видатків у 20,3 млрд. Доходна частина бюджету формується здебільшого за рахунок податків. Цьогоріч очікується надходження останніх у розмірі 12 млрд. 177 млн. гривень.
Податків кияни сплачують декілька. Це і податок на майно (планується, що у 2015-му він дозволить отримати 2,5 млрд. грн.), і єдиний податок (1,3 млрд.), і земельний податок (770,4 млн. з підприємств і 41 млн. з фізичних осіб плюс орендна плата – відповідно: 1,5 млрд. і 26,4 млн.)
Є також акцизний збір з реалізації підакцизних виробів (алкоголь, пиво, тютюн, паливо), він очікується у розмірі 796 млн. гривень; є транспортний податок, екологічний тощо. До речі, після оподаткування власників авто з об’ємом двигуна у 3 тис. куб. см, «молодшого» за п’ять років, у скарбницю міста мають надійти додаткові 72 мільйони. Нібито й непогано, але для такого міста, як Києва, це – краплина в морі.
Є, нарешті, і «король податків», який приносить у казну половину усіх зборів. Це податок на доходи фізичних осіб. Цьогоріч він дорівнюватиме 6,6 млрд. гривень, що на 200 млн. більше, ніж торік. На жаль, цим податком Київ змушений ділитися з державою. Донедавна відрахування сягали 50%. Нині ж столиця віддаватиме 60% і лише 40% лишатиме собі. Спочатку навіть йшлося про 75% і 25%, але від такого пограбування відмовилися і зупинилися на тій пропорції, яка вказана вище.
Зайве казати, що стара схема, за якою Київ однією рукою віддає частину доходів державі, а іншою – приймає подачку, щоб бодай якось дотягнути до кінця року, залишилася в силі. У 2015-му субвенції від держави очікуються в усіх бюджетних царинах: медичній, освітній, житлово-комунальній, транспортній тощо. Між тим, якщо я не помиляюсь, під «децентралізацією» традиційно розуміють передачу на місця інструментів та важелів впливу зокрема, й фінансових.
Києву як найбільшому місту України та столиці держави не тільки не дають більшої самостійності, навпаки – його «суверенітет» обмежують навіть порівняно з іншими містами України. Той таки податок на доходи фізичних осіб, як вже було сказано, у випадку Києва становить 60%, а не 50%, як в цілому по Україні. Роль центрального уряду у скеруванні грошових потоків не тільки не мінімізована, вона – навпаки – посилена. Децентралізація як така не відбулася – тепер це вже доведений факт.
Попередньому міністру фінансів (мова про Шлапака) достатньо було прикрикнути (кажу про це фігурально) на київського мера Кличка, і питання щодо повернення Києву боргів держави було знято з порядку денного. Міністерство фінансів вказало міській владі на неекономність та на нераціональність господарювання (що само по собі є справедливим, ніде правди діти!), і столиця залишилася без виплат. Ось вам і місцеве самоврядування в усій його красі та національній специфіці.
Однак питання, чому в країні не відбувається децентралізація, – не до Кличка. Пану градоначальнику – інша претензія: чому з тіні не виведено джерела прибутків, які могли б озолотити столицю? За словами заступника голови КМДА Ігоря Ніконова, окрім податків, Київ розраховує на прибуток від реклами та паркувального сервісу. В цих двох царинах давно слід навести лад, однак невже це й усе, що може запропонувати кількамільйонне місто?
Почнемо з ринку землі. Оцінка земельних ресурсів Києва не проведена, а відтак усталеної ціни на землю не існує. Як не існує і порядку в цьому питанні. Той, хто ближчий до влади, користується преференціями, сплачуючи у деяких випадках лише 64 копійки за метр квадратний. Той, хто далі, платить стільки, скільки забажає чиновник, поставлений курувати ринок землі. Діють не правила – діють «договорняки».
Хоча, даючи лад у цій сфері, важливо не додавити бізнес. Київ живе завдяки середньому та малому бізнесу, і, встановлюючи справедливі відрахування, не слід забувати про те, що сьогоднішнє послаблення податкового зашморгу окупиться завтра прибутками, які ті самі бізнесмени принесуть до міської казни. Детінізація ведення бізнесу не означає драконівське оподаткування. Правила мусять бути справедливими. І – однаковими для всіх.
Тепер стосовно напівлегальних МАФів. Цього року пайовий прибуток від МАФів очікується у розмірі 59 млн. гривень. Про такий копійчаний прибуток не хочеться навіть говорити, адже маленькі потворні МАФи – це насправді серйозна сила і вагома грошова маса, саме тому з їхнім нашестям так тяжко боротися: у цих хатинок на курячих ніжках є дуже впливовий дах, ба навіть не один. До речі, цікава цифра: станом на 1 грудня 2014-го з МАФів було зібрано лише 16,7 млн. гривень. Більше вижати з них не вдалося.
Також з тіні досі не виведено схеми, за якими здійснюється оренда. Як я вже казав, очікування від оренди підприємств, становить 1,5 млрд. гривень, а мало б становити – за найскромнішими підрахунками – 1,9 млрд. За даними фахівців, 60% ринку оренди приносить в казну менше 3% від усіх доходів. Іншими словами, більша половина орендарів примудряється платити настільки мізерну оренду, що взагалі не зрозуміло, за якими тарифами з цими підприємствами укладали договори.
Буває натомість оренда взагалі без договорів – ще один спосіб обікрасти місто, з яким ніхто й не думає боротися. А ще в Києві є щонайменше 2 тисячі земельних наділів, які не оформлені належним чином і до господарів яких немає можливості підібратися, стягнувши з них платню.
А тепер – найбільш вражаюча цифра. Доходи від комунальних підприємств планується зібрати на рівні… 40 мільйонів гривень. Отож, купка МАФів, що торгують шаурмою та чіпсами, здатна дати майже на третину більше грошей, аніж декілька бюджетоутворюючих комунальних підприємств, серед яких, наприклад, аеропорт «Жуляни»! А на десерт – останній вражаючий мікродохід: прибутки від паркувального сервісу у 2015-му оцінюються у 30 мільйонів гривень, тоді як могли б складати 360 мільйонів, але це за умови виведення з тіні усіх нелегальних чи напівлегальних паркувальних місць.
Лепта столичної влади у економію полягає в скороченні видатків на чиновницький апарат у розмірі 10%. Тобто в підсумку функціонування органів влади обійдеться платникам податків у 574 млн. гривень. Це більше ніж доходи від МАФів, комунальних підприємств та паркування разом узяті. Все таки з цифрами в бюджеті Києва щось явно не так: або одні надто завищені, або інші надто занижені. Або і те, і друге одночасно.
Насправді ж вся сіль – ось у чому. Цьогорічний бюджет Києва ніби під копірку списаний з минулорічного. Плюс-мінус пара мільйонів, які не роблять погоду. Ніхто не проаналізував, чому під час виконання минулорічного бюджету у влади ледь-ледь зійшовся «дебет з кредитом», та й то – на папері. Ніхто не замислився над тим, де є приховані резерви, які можна було б використовувати на повну, а де – корупційні схеми, які слід рішуче поламати. «Жити по-новому» в Києві означає жити по добре забутому старому, яке, здається таке ж вічне, як і система, що його породила.