Крім того, маємо враховувати і довоєнні прорахунки як в економічному розвитку так і політиці. Ключовими з них виступають:
Продуктивність української економіки. В періоді після 2015 р. темпи реального ВВП України не перевищували 4% на рік. За весь міжвоєнний період 2016-2021 рр. українська економіка за рівнем реального ВВП так і не вийшла на показники 2013 року (ВВП 2021 року становив лише 94% від ВВП 2013 року). Стагнація промислової діяльності була основною причиною слабких темпів реального ВВП. Середні темпи приросту промислового виробництва у 2016-2021 рр. становили лише 0,8% на рік.
Одна з ключових причин низьких темпів зростання у міжвоєнний період - жорстка монетарна та фіскальна політика. Державний бюджет переважно зводився з первинним профіцитом, а реальна ключова процентна ставка в окремі періоди досягала 10% річних. Однак, зниження рівня інфляції та зниження рівня дефіциту державного бюджету не стали стимулом для широкого залучення внутрішніх та зовнішніх інвестицій.
Україна є найслабшою економікою в регіоні. Протягом 2016-2021 рр. реальний ВВП України зростав значно повільніше, ніж у сусідніх країнах. Станом на початок 2022 р. ВВП України за паритетом купівельної спроможності (ПКС) у розрахунку на душу населення був вдвічі нижчими середнього рівня країн Східної Європи з ринками, що формуються (13 тис. дол проти 27 тис.дол. відповідно). З початком війни цей розрив рівня доходів став вже трикратним (оцінки МВФ).
Переважна частина доходів українців витрачається на споживання. Починаючи з 2016 р. майже 90% грошових доходів українців витрачалося на придбання товарів та послуг. В структурі споживчих витрат близько 50% займають продукти харчування та напої, 14% - житлово-комунальні платежі, 6% - витрати на медицину. Тобто витрати першої необхідності (харчування, медицина та проживання) складають понад 70% (!) споживчих витрат населення. Для порівняння в країнах ЄС зазначені види витрат становлять лише 40% загальних витрат, а витрати на продукти харчування – лише 17%.
Низький рівень внутрішніх заощаджень – основна причина інвестиційної стагнації економіки. За останні 15 років рівень валового нагромадження основного капіталу скоротився з 25% ВВП до 12% ВВП, що суттєво нижче рівня країн з ринками, що формуються (25-30% ВВП). В 2022 р. реальні інвестиції впали на 34% порівняно з 2021 роком.
Напередодні воєнного вторгнення РФ економіка України знаходилась в затяжній стагнації. Причинами цієї стагнації були як зовнішні фактори (агресивна політика РФ, ковід-криза 2020-2021 років), так і надміру рестрикційна державна макроекономічна політика. В результаті рівень внутрішніх заощаджень та рівень інвестування впали до історично рекордних показників.
Перетворення національних заощаджень в дієве джерело економічного розвитку стане можливим за умови дієвого розвороту економічної політики (монетарної, фіскальної, структурної) на цілі відновлення країни. Зміни потрібно фокусувати на заходах інтенсифікації інвестицій та підвищення ефективності використання наявних фінансових, трудових та виробничих ресурсів. Країна потребує:
- Посилення фіскальних стимулів для інвестиційної бізнес-діяльності.
- Адекватної економічним умовам монетарної політики.
- Посилення фінансового посередництва з боку банківської системи.
- Дієвої системи гарантій та страхування ризиків.
- Інтенсифікації залучення коштів міжнародних організацій та корпоративних інвесторів в довгострокові інвестиційні проекти повоєнного відновлення та створенні робочих місць.
Підвищення продуктивності економіки та конкурентоспроможності реального сектора формуватиме передумови для накопичення внутрішніх заощаджень та їх ефективного перерозподілу на цілі подальшого інвестиційного розвитку країни.
Наша стратегічна мета - перетворити Україну на сильну європейську країну з потужною промисловістю, розвиненим малим і середнім бізнесом, з економікою, що генерує значну частину доданої вартості та приваблює трудові ресурси і фінансовий капітал. Головне – не дати перетворити себе а сировинний придаток і продукувача дешевої робочої сили.
Однак, війна та пов’язані з нею економічні проблеми створюють суттєві перешкоди для досягнення поставленої цілі – в країні суттєво скоротилася економічна активність, підвищились ризики для макроекономічної стабільності.
Дві головні проблеми нинішньої економіки країни:
- Низька продуктивність економіки. Внаслідок війни країна значною мірою втратила свій виробничий потенціал, втрачено мільйони робочих місць, ускладнились логістичні маршрути для бізнесу, підвищилась собівартість, спостерігається дефіцит трудових ресурсів із-за їх відтоку на потреби фронту та міграції закордон. Як результат -виробництво реального ВВП скоротилося на 30% порівняно з довоєнним рівнем, розширився негативний розрив між потенційним та фактичним ВВП.
- Високі ризики для валютної стабільності економіки. Платіжний баланс країни зводиться з суттєвим дефіцитом, який покривається лише завдяки неринковій міжнародній допомозі. Без врахування міжнародної допомоги дефіцит становить 13 млрд. дол. за І півріччя 2023 р., а загалом з початку війни – майже 50 млрд.дол. Основна причина дефіциту - негативне торгівельного сальдо, яке в І півріччі поточного року сягнуло 17 млрд.дол. Імпорт порівняно з довоєнним періодом збільшився на 22%, тоді як експорт – скоротився на 25%. Імпортозалежність економіки перевищує 50% ВВП, що на 10 відс.п. більше за довоєнні показники.
Обидві проблеми є взаємопов’язаними: падіння продуктивності реального сектора знижує пропозицію товарів власного виробництва на внутрішньому ринку, що підвищує потреби економіки в імпорті та призводить до валютних ризиків.
Тому в нинішніх умовах не існує іншої альтернативи, ніж відроджувати національний виробничий потенціал, стимулювати інвестиції у створення робочих місць.
Війна генерує ризики, які неможливо компенсувати ринковими стимулами. Не існує такої ринкової рентабельності, що могла б зацікавити бізнес інвестувати кошти у виробництво, що може бути зруйноване війною. Без державних стимулів трудові, виробничі та фінансові ресурси будуть поступово покидати економічну територію воюючої країни.
Всі ми маємо розуміти, що довоєнні пропорції розвитку і розміщення продуктивних сил порушені і в окремих випадках - відновленню не підлягають. Має бути визначена нова Стратегія просторового розвитку держави, яка б враховувала нові територіальні розклади щодо ринку праці, природних ресурсів, інших складових продуктивних сил. Нова Стратегія розвитку - це Стратегія формування потужних економічних кластерів (інноваційно–промислових, аграрних, рекреаційних тощо), які збалансовано зміцнюють регіони і вибудовують цілісну систему економічних зв’язків країни. Сильні регіони - сильний Центр.
Стратегія економічного розвитку – це стратегія продуктивного перерозподілу наявних в країні ресурсів та міжнародної допомоги на цілі відновлення та нарощування виробничого потенціалу країни, створення робочих місць.
1. Всі маємо розуміти, що найближчі 10-15 років ми будемо знаходитися в зоні підвищеного військового ризику і турбулентності. Переведення економіки на військові рейки ключове завдання найближчого часу. Державне оборонне замовлення має стати основою розвитку.
2. Тактика дій повинна включати набір відповідних інструментів різних напрямів економічної політики для того, щоб зробити цей процес перерозподілу максимально ефективним.
Що може бути покладено в основу такої стратегії:
- Підвищення перерозподільчої ролі держави, посилення акумуляції внутрішніх ресурсів економіки через механізм державних фінансів для їх алокації на пріоритетних напрямах. Точкова підтримка бізнес-активності, збалансування загального рівня оподаткування.
- Усунення суперечностей між різними напрямами економічної політики в процесі досягнення єдиної цілі економічного відновлення. Монетарна, фіскальна, структурна політики повинні бути максимально синхронізовані;
- Здешевлення вартості позичкового ресурсу в економіці. Вартість кредитного ресурсу повинна бути адекватно співставною з очікуваною рентабельністю майбутніх бізнес-проектів.
- Агресивна політика залучення інвестицій. Компенсації від держави для критеріальних інвесторів в рахунок майбутніх податкових платежів. Нові адекватно оплачувані робочі місця – основа внутрішнього попиту.
- Пріоритетність підтримки інвестицій у виробництво продукції з високою часткою доданої вартості, у локалізацію виробничого процесу та проекти імпортозаміщення. Такі виробництва посилюють мультиплікаційний ефект від інвестицій та знижують ризики валютної нестабільності у довгостроковій перспективі.
- Розвиток та планування територій з врахуванням наявних природних та трудових ресурсів в регіонах. Підвищення контролю за використанням коштів місцевими органами на цілі економічного відновлення.
- Розширення доступу українських виробників до зовнішніх торгівельних ринків. Пільговий доступ до потужних ринків розвинених країн дозволить посилити привабливість інвестицій українські підприємства. Режим безмитної торгівлі з ЄС закінчується в червні 2024 року і потребує оновлення та розширення.
- Запуск державної системи гарантування страхування інвестицій від воєнних ризиків, яка включає фінансування від міжнародних донорів та перестрахування від глобальних страхових компаній.
- Інвестиції в освіту, підготовку та перепідготовку кадрів. Потрібно програмувати майбутню зміну поколінь відповідно до інвестиційних пріоритетів країни. Багатьом ветеранам війни знадобиться перекваліфікація, щоб знайти роботу. Країні потрібні професійні кадри з лідерськими якостями на ключових посадах державного управління.
- Об’єктивна комунікація прогресу в реформах для міжнародних партнерів. Успіхи України в реалізації реформ часто недооцінюють на міжнародній арені. Україна вже провела ряд ринкових реформ, однак нові інститути потребують нових кваліфікованих кадрів, чому заважає війна. Україні потрібен об’єктивний імідж країни-реформатора для широкого залучення іноземного капіталу.
Державні ресурси є обмеженими, що підвищує актуальність точкової політики для їх використання на пріоритетних напрямках відновлення. Міжнародна допомога здатна значною мірою компенсувати фінансові потреби країни у відновленні, однак її надходження є неринковим і залежить від доброї волі наших партнерів. Також вагомий ресурс для фінансування відновлення зберігає національна банківська система, однак висока вартість кредитних коштів унеможливлює їх широке використання в інвестиційному процесі.
Проведення політики цілеспрямованого створення робочих місць є критично важливим для збереження трудового потенціалу нації та доходів громадян. В економічній практиці часто акцентують увагу на боротьбі з інфляцією для збереження доходів громадян. Однак, це не так в умовах кардинальних структурних шоків. Відсутність адекватно оплачуваного робочого місяця б’є по гаманцях громадян значно відчутніше, ніж ріст цін в магазинах. Тому проблема безробіття є більш первинною та фундаментальною, ніж проблема інфляції в умовах, що склалися.
З досвіду післявоєнної відбудови Боснії та Герцеговини відомо, що ігнорування проблеми цілеспрямованого створення робочих місць призводить до довгострокової стагнації виробничої активності, виникнення хронічного безробіття. В цій країні рівень безробіття у 30-40% робочої сили зберігався десятиріччями після закінчення війни і навіть досі залишається одним з найвищих в Європі (17% у 2023 р.).
Україна не повинна перетворитися на постачальника трудових ресурсів іншим країнам чи на суцільний торгівельний базар імпортних товарів.
Відсутність адекватної політики розвитку свого часу завадила Україні відновитися у міжвоєнний період 2016-2019 років. Тоді проводилась надзвичайно жорстка фіскальна та монетарна політика (з процентними ставками понад 10% річних у реальному вимірі та консолідацією державних видатків). В результаті рівень інвестування впав до рекордно низьких показників, активізувалась трудова міграція закордон, виникла "деіндустріалізація". Країна збільшила своє відставання від країн — географічних сусідів. Не варто повторювати ті ж самі помилки в умовах воєнної економіки.
Держава має широкий арсенал інструментів політики, здатних стимулювати створення нових робочих місць та генерування мультиплікативного ефекту в економіці:
- спеціальні економічні зони чи режими оподаткування для специфічних видів діяльності чи регіонів;
- гранти для стартапів та інновацій;
- гарантування ризиків;
- податкові субсидії на величину інвестиційних витрат;
- податкові преференції інвестиційному імпорту;
- державні інвестиції у нові робочі місця в пріоритетних видах діяльності;
- державно-приватне партнерство, насамперед в сфері інфраструктури;
- державні гарантії за кредитами та компенсація кредитних процентних ставок;
- державне замовлення на закупівлю товарів та послуг;
- націоналізація системно важливого бізнесу, якому загрожує банкрутство;
- стимулювання імпортозаміщення та локалізації виробництва;
- стимулювання конверсії виробництва;
- розв’язання проблемних питань логістики та транспортної інфраструктури;
- розв’язання проблемних питань енергопостачання.
Окрему увагу слід звернути на податкові стимули. Україні потрібне збалансування загального рівня оподаткування, стандартизація системи ставок оподаткування з врахуванням існуючих практик в ЄС, точкове підтримання інвестицій в пріоритетні сфери.
Відновлення та модернізація промислових об’єктів – важливий пріоритет національної економічної політики. Великі промислові підприємства не тільки пропонують значну кількість робочих місць, але й генерують попит на супутні послуги, що живить підприємницьку ініціативу малого бізнесу на суміжних територіях.
Розвиток ВПК і технологій подвійного призначення має бути одним з пріоритетів промислової політики. Воєнна допомога партнерів не буде тривати постійно, Україні потрібно мати власні виробничі потужності для більшої незалежності у забезпеченні озброєнням. Особливо варто зосередитись на сфері ракетної техніки та переносних ракетних комплексів, безпілотній авіації, виробництві боєприпасів.
Активна промислова політика повинна супроводжуватися інноваційною модернізацією виробництва. Виключно ринкові стимули не діють у високоризикових сферах, тим більше в умовах постійної воєнної загрози.
Цікавий досвід ефективної державної інноваційної політики має Ізраїль, де з середини 80-х років діє венчурна індустрія на основі співпраці армії та держави. Завдяки державній програмі "Йозма" ізраїльські бізнесмени мають змогу компенсувати до 50% коштів на реалізацію технологічних інновацій. Ресурси для таких інновацій залучаються зі всього світу. Ізраїльська армія відіграла роль кузні кадрів для технологічної сфери, а держава створила систему фондів венчурного фінансування інноваційних стартапів.
Україна є країною, багатою природними ресурсами, на основі яких можна розвивати кластери глибокої переробки сировини. За даними НАН України, найбільш перспективними галузями для цього є:
- виробництво елементів ядерного паливного циклу шляхом переробки уранієвої та цирконієвої сировини;
- титанове виробництво;
- літієве виробництво;
- алюмінієве виробництво;
- чорна металургія;
- важке енергомашинобудування;
- нафтохімічний комплекс з виробництва органічних та неорганічних продуктів;
- фармацевтична промисловість та виробництво медичної техніки.
Енергетична безпека української економіки є питанням оборонної ваги і має розв’язуватися за активної участі держави. Актуальні напрями тут — збільшення видобутку власної вуглецевої сировини, будівництво підприємств з переробки вуглеводнів, розвиток логістичної інфраструктури постачання енергоносіїв.
Питання розвитку транспортних коридорів завжди було актуальним питанням для України. Війна кардинально змінила транспортну карту національної зовнішньої торгівлі. Транспортна інфраструктура потребує перебудови з врахуванням потреб оборони, потоків критичного імпорту та ринків реалізації експорту. Спрощення процедур проходження прикордонно-митного контролю (в т.ч. завдяки взаємним міжурядовим угодам, як наприклад між Україною та Польщею) також можна віднести до заходів, що сприяють збільшенню товарно-транспортних операцій.
Аграрний сектор України має значний потенціал для розвитку, насамперед у частині створення переробних потужностей для сільськогосподарської сировини. Дане питання актуалізувалося після руйнування росією об’єктів портової інфраструктури та зерносховищ. Перспективним інноваційним напрямком в аграрній сфері також є сфера аграрної селекції та генетики.
Інституційна зрілість – важливий компонент успішної ринкової економіки. Верховенство права, мінімізація корупції та сильна демократія розширюють можливості широкомасштабного залучення приватних внутрішніх та зовнішніх інвестицій. Тому інституційні реформи в системі державного управління слід продовжувати. Однак варто зрозуміти, що їх значимість в ослабленій війною економіці є вторинною по відношенню до прямих державних стимулів.
Заходи зі зміцнення платіжного балансу – важливий компонент збереження макроекономічної стабільності та усунення ризиків валютної кризи. Без надходження міжнародної допомоги валютні резерви країни були б повністю вичерпані ще в листопаді 2022 року. Основні причини погіршення стану платіжного балансу: збільшення потреб економіки в імпорті, зниження виробництва експортної продукції, обмеження морських торгівельних шляхів експорту, звуження ринків збуту, витрати біженців закордоном, закриття зовнішніх ринків капіталу для українських емітентів, вкладення коштів банків у закордонні боргові цінні папери та на рахунки в іноземних банках.
Заходи зі зміцнення платіжного балансу можна розділити на 2 категорії: адміністративні та структурні. Адміністративні заходи включають посилення обмежень та контролю за рухом капіталів, операціями з іноземною валютою, поверненням експортної виручки, а також постійна робота з партнерами щодо надання Україні міжнародної фінансової допомоги. Структурні заходи включають інструменти стимулювання процесів імпортозаміщення і локалізації виробництва, а також державні ініціативи щодо розвитку логістики та транспортних шляхів для експорту. Такі заходи дозволяють посилити фундаментальну стійкість економіки до валютних шоків і мають середньостроковий ефект.
Режим фіксованого чи керованого гнучкого обмінного курсу та валютні обмеження варто зберігати на період до відновлення ринкового балансування попиту та пропозиції на іноземну валюту в країні. Фіксація обмінного курсу позитивно впливає на передбачуваність бізнес-діяльності, сприяє інвестиційному імпорту, полегшує інтеграційні процеси до ЄС. Завчасне повернення до гнучкого курсоутворення в умовах відсутності стабільних ринкових надходжень валюти загрожуватиме виникненням валютної паніки. Режим фіксованого обмінного курсу є сумісним з незалежною процентною політикою та режимом інфляційного таргетування за умови збереження певних обмежень на рух капіталів.
Чого не потрібно робити під час війни – так це надмірно концентруватися на проблемі інфляції. Під час структурних зламів основний чинник інфляції – інфляція витрат. Як тільки вичерпується дія цього чинника - інфляція стрімко згасає сама собою. Економіка, що перебуває в стані пригніченого попиту не здатна генерувати інфляційні спіралі. Свідчення згасання інфляції зараз спостерігаються повсюдно в країнах світу. Тому застосування надміру жорстких параметрів монетарної політики (зокрема умов додатної реальної дохідності гривневих активів) є малоефективним. В Україні інфляція знизилась до 11,2% в річному вимірі, тоді як минулорічні прогнози НБУ передбачали інфляцію у 25%.
Відомий економіст, нобелівський лауреат Т. Сарджент, ще в 1981 році довів, що підвищення процентних ставок в умовах падіння реального ВВП не дає антиінфляційного ефекту, якщо при цьому баланс державного бюджету зберігається дефіцитним. Висновок економіста в тому, що за дефіцитного державного бюджету підвищення процентних ставок може дати антиінфляційний ефект лише тоді, коли темпи реального ВВП перевищуватимуть рівень реальних процентних ставок.
Збереження умов додатних реальних процентних ставок може створити проблеми для економічного відновлення та боргової стійкості державних фінансів. Якщо очікувана інвестиційна рентабельність бізнес-проектів буде нижчою вартості позичкового капіталу – то активного залучення кредитних ресурсів банків на цілі відновлення не відбудеться. Також і Уряд не зможе активно підтримувати процес економічного відновлення, якщо вартість державних позик перевищуватиме темпи росту ВВП, від яких залежать податкові доходи.
Переоціненими є і ефекти жорсткої процентної політики для посилення валютної стабільності. Банківська система України поки що нездатна забезпечувати ефективну монетарну трансмісію для передачі імпульсів ключової ставки до фінансових ринків. Більше того, як уже вказувалось, основну частину дефіциту платіжного балансу України складає негативне торгівельне сальдо. Для зниження дефіциту торгівельного сальдо потрібно залучати інвестиції у виробництво. Натомість, жорсткі монетарні умови стримують надходження позикових коштів та пайового капіталу в інвестиційні проекти.
Постійні експерименти НБУ з обліковою ставкою крім шкоди економіці більше нічого не приносять не дивлячись на досить дорогу їх пропаганду.
Підсумовуючи викладене. Стратегія структурної перебудови економіки України повинна базуватися на активній цілеспрямованій державній політиці посилення обороноздатності країни та створення робочих місць.
Оборонна стратегія, що базується на нових підходах розвитку і розміщення продуктивних сил та інноваціях – потреба реального часу.
Перерозподільчу роль держави в економіці слід посилювати для забезпечення можливості ефективної концентрації потрібних ресурсів на пріоритетних напрямах.
Запуск нових виробництв дозволить ефективно замикати грошову масу в новій доданій вартості та генерувати супутні податкові надходження, що особливо важливо в умовах високого фіскального дефіциту та збільшення емісійних коштів в економіці.
Для підтримки відновлення важливо запустити процес банківського кредитування економіки. Зниження базової вартості позичкового ресурсу та спеціальні програми підтримки кредитування сприятимуть як покращенню фінансового посередництва, так і відновленню роботи монетарної трансмісії.
Вагомим ресурсом відновлення є міжнародна підтримка. Очікується, що її надання буде відбуватися як у вигляді прямої фінансової допомоги, такі і у вигляді пільгового доступу до товарних ринків країн-партнерів. Інтеграція України до ЄС та продовження структурних реформ будуть сприяти надходженню приватного іноземного капіталу в країну.
Підвищення продуктивного обігу грошей в економіці та збільшення конкурентоспроможних виробництв дозволить уникнути ризиків валютної кризи чи інфляційних спіралей.
Створення робочих місць також буде стимулом для повернення в Україну людей, які були вимушені покинути Україну внаслідок бойових дій. Звільнені в запас військовослужбовці потребуватимуть пристойного працевлаштування. Державні програми перекваліфікації допомагатимуть зворотній інтеграції воїнів до мирного та продуктивного життя в тилу. Тому адекватно оплачувані робочі місця не тільки зберігатимуть трудовий потенціал нації, але й убезпечуватимуть суспільство від соціальної напруги.