Поточний стан справ Майдану
Справи Майдану це загальна назва — яка об’єднує кримінальні провадження щодо злочинів проти учасників Революції Гідності, починаючи з листопада 2013 року. Таких проваджень понад 300.
Умовно, їх можна розділити по епізодах — подіях чи періодах Революції Гідності, коли влада скоювала злочини проти учасників протесту. Це:
розгін Майдану 30 листопада 2013 року;
події на Банковій 1 грудня 2013 року;
штурм в ніч з 10 на 11 грудня;
позбавлення водійських прав за поїздку до Межигір'я 29 грудня;
прийняття диктаторських законів 16 січня;
подальші події на вулиці Грушевського з 19 січня;
перші вбивства у січні;
побиття та затримання протестувальників за межами Майдану;
розгони, побиття та затримання в регіонах;
й найтрагічніші події під час мирної ходи до Верховної Ради 18 лютого, штурм майдану в ніч з 18 на 19 лютого;
розстріл на Інститутській 20 лютого 2014 року;
вбивство Василя Сергієнка і деякі інші справи.
Кожен епізод містить кілька справ. Зазвичай, обвинуваченими є як організатори, так і виконавці різних ланок, докази вини яких вдалось встановити під час розслідувань.
2024 рік був дуже важким для справ Майдану.
Попри те що з’являються нові підозри, обвинувальні акти передаються до суду і в судах щотижня призначаються близько 30 засідань у справах Майдану. Саме за останній рік суди закрили найбільшу кількість — кілька десятків — кримінальних проваджень. Це пов’язано з тим, що сплив 10-річний строк давності для притягнення до відповідальності. Тобто термін, за який держава має провести розслідування та ухвалити вирок, який набере чинності. Це стосується справ за обвинуваченням у тяжких злочинах, якщо обвинувачений не переховується від слідства. А це — більшість справ Майдану по епізодах до 18-20 лютого 2014 року. Суди закривають справи не автоматично, а лише за клопотанням обвинуваченого. Є і такі, хто вирішив продовжувати розгляд. Але навіть у разі обвинувального вироку в таких справах покарання засуджені не відбуватимуть.
“Але й це — не найгірше”, — каже Оксана Михалевич, адвокат потерпілих у справах Майдану. — Набагато гірше, що до закінчення строків у справах щодо вбивств протестувальників лишається 4 роки (тут, звісно, є нюанси відносно заочних проваджень і злочинів, щодо яких передбачено довічне покарання. Але особисто я на це б не розраховувала, враховуючи поточні реалії судових справ). У переважній більшості ухвал суди не тільки не спромоглися прописати, що правоохоронці звільняються від кримінальної відповідальності за ВЧИНЕНИЙ злочин (обмежуючись знеособленими фразами типу: “звільнити особу, що обвинувачувалася”/ “звільнити на підставі ст. 49” /”звільнити за дії, передбачені ст.ст.ККУ”), але й часто навіть не описали обставини вчинення злочину: місце, час, дії правоохоронців, дії протестувальників, обстановку, у якій ті злочини вчинялися”.
Зараз представники потерпілих намагаються це виправити, зокрема, в касаційній інстанції. Добитися того, щоб в судових рішеннях про закриття справи судді фіксували інформацію про дії конкретних правоохоронців, конкретні обставини, конкретні місця та конкретний час. Нехай і без притягнення цих конкретних людей до відповідальності.
“Уявіть, через 10-15 років ваша дитина чи 50-100 років ваші внуки/правнуки вирішили дослідити/запитати ШІ (Штучний інтелект), що відбувалося на Майдані (центральній частині Києва та інших містах) в листопаді 2013 – лютому 2014? Що передувало російському вторгненню в Україну та подальшій страшній війні? І що вони тоді прочитають/почують?
У кращому випадку, щось на кшталт: якісь (тобто не встановлені судом) правоохоронці щось там МОЖЛИВО перевищували (владу та службові повноваження). Тобто, керував побиттям чи бив людей, безпідставно затримував та фальсифікував документи, не конкретний командир такої-то роти такого-то полку міліції особливого призначення «Беркут». Ні. Просто певні особи МОЖЛИВО перевищували службові повноваження.
Чому я вже двічі написала капслоком те “можливо”? Бо деякі судді (першої, апеляційної та навіть касаційної інстанцій) вважають, що для закриття справи не потрібно навіть встановлювати сам ФАКТ ЗЛОЧИНУ.
Гугл, ШІ чи ще якесь джерело інформації, покаже відео/розповість, як якісь люди у чорній/камуфляжній формі лупцювали людей.
Але чи був це злочин? Чому він відбувся? На це відповіді немає. Принаймні, юридично встановленої та зафіксованої”, — пояснює представник потерпілих Оксана Михалевич.
На жаль, цю ситуацію з майбутнім через 10 чи 100 років можна навіть не уявляти, вона вже існує. Події Революції Гідності входять до шкільної програми з історії України. І зокрема до НМТ, який невдовзі будуть здавати абітурієнти. Достатньо заглянути в деякі шкільні підручники чи посібники з підготовки до НМТ, щоб зрозуміти, наскільки проблема відсутності вироків чи встановлення фактів злочину в ухвалах про закриття проваджень є актуальною. Викривлене відображення історії Революції Гідності вже фіксується як в навчальних матеріалах, так і в сприйнятті людей.
Але все ж таки судовий розгляд понад 100 проваджень триває. І питання доведення їх до вироків дуже актуальне. Це стосується і подій розстрілів на вул. Інститутській в Києві 20 лютого 2014 року.
Розстріли на Інститутській 20 лютого 2014 року
20 лютого 2014 року на Майдані Незалежності від куль загинуло 48 учасників акцій протесту та щонайменше 90 отримали кульові поранення. (Повний список вбитих під час Майдану можна подивитися тут).
За даними слідства, до вбивств причетні працівники севастопольського “Беркуту”, “чорна рота” київського “Беркуту” під керівництвом Садовника, заступник командира полку Янішевський та бійці підрозділу “Омега”. В організації насильницьких злочинів 18-20 лютого 2014 року звинувачують експрезидента Віктора Януковича та керівників силового блоку часів Майдану.
Обвинувачених у справі високопосадовців — 10. Всі вони втекли з України, тому судити їх мають за спеціальною процедурою (in absentia), тобто заочно. Це колишні:
— президент України Віктор Янукович;
— міністр внутрішніх справ України Віталій Захарченко;
— заступник міністра внутрішніх справ України Віктор Ратушняк;
— голова СБУ Олександр Якименко;
— перший заступник голови СБУ – керівник Антитерористичного центру Володимир Тоцький;
— міністр оборони України Павло Лебедєв;
— начальник Головного управління – командувач внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України Станіслав Шуляк;
— в.о. начальника ГУ МВС України в м. Києві Валерій Мазан;
— заступник начальника ГУ МВС України в м. Києві – начальник міліції громадської безпеки Петро Федчук;
— командир підрозділу міліції особливого призначення (ПМОП) "Беркут" при ГУ МВС України в м. Києві Сергій Кусюк.
За даними слідства, вони 18-20 лютого 2014 року віддавали накази та приймали відповідні рішення щодо застосування працівниками правоохоронних органів, без відповідних на те підстав і з порушенням норм чинного законодавства, спеціальних засобів, військової техніки, вогнепальної зброї для силової протидії та розгону демонстрантів у центрі столиці та припинення акцій протесту. Також посадовці організували штурм Майдану під виглядом «антитерористичної операції», а вранці 20 лютого наказали розстрілювати мітингувальників. Це робилося з перевищенням влади, службових повноважень, без жодних законних підстав.
ДБР скерувало обвинувальний акт до суду ще у жовтні 2023 року. Приблизно пів року вирішувалося питання підсудності справи. І ось вже майже рік у Броварському суді триває підготовче провадження. Суд вирішує процесуальні питання, щоб визначити, чи можна призначити справу до розгляду по суті. В цьому процесі є онлайн-трансляція засідань. Є сподівання, що у березні 2025 року нарешті розпочнеться розгляд по суті й почнуть оголошувати обвинувальний акт.
Це дуже велика та важлива справа. Мова про найтрагічніші дні Революції Гідності 18-20 лютого 2014 року. Загалом у справі — понад 950 потерпілих. Рішення у цій справі має не тільки визначити покарання та ступінь вини експрезидента Януковича та керівників силового блоку у вбивствах та пораненнях учасників Майдану.
Цей процес має розповісти та зафіксувати події днів, які змінили історію. Надати оцінку діям високопосадовців, та, зокрема, розповісти про вплив РФ на дії тодішнього керівництва України.
Але незрозуміло, чи почуємо ми вирок у цій справі. Чи є шанс, що справу розглянуть до лютого 2029 року. Бо саме тоді спливають строки давності притягнення до кримінальної відповідальності за злочини, у яких обвинувачується вище керівництво силових структур. За 4 роки вони можуть “несподівано” з'явитися з клопотанням про закриття справи. Вирішувати питання, чи закривати справу, чи продовжувати розгляд, в такому випадку буде суд. Закон дозволяє обидва варіанти.
Щодо правоохоронців, які розстрілювали людей на Майдані 20 лютого 2014 року, є щонайменше дві справи на етапі слідства, одна справа з вироком першої інстанції, який переглядає апеляція, 4 справи на розгляді в судах і розгляд ще однієї — зупинено. Більшість обвинувачених втекли.
Але, з огляду на наявний вирок та дані слідства, можна стверджувати, що беззбройних протестувальників в центрі Києва 20 лютого 2014 року розстріляли українські правоохоронці. Ніякої "третьої" сили чи “балтійських та грузинських снайперів”. Але це не виключає участі РФ — вона заохочувала силові дії тодішнього керівництва держави. Підтримувала їх і надавала матеріальний ресурс для цього. До таких висновків дійшов, зокрема, суд присяжних, який у 2023 році ухвалив вирок у справі 5 беркутівців щодо розстрілів на Майдані.
Перші троє вбитих майданівців 20 лютого — Георгій Арутюнян, Богдан Вайда та Олександр Балюк — загинули від вогнепальних поранень свинцевою картеччю зі штатних рушниць, що були на озброєнні "Беркуту". Це сталося близько 9-ї години ранку в районі пішохідного моста через Інститутську. Там же було поранено й інших протестувальників.
Зараз перші три вбивства майданівців 20 лютого 2014 року інкримінують працівникам севастопольського “Беркуту”. У жовтні 2024 року до суду скерували обвинувальний акт стосовно командира роти спецпідрозділу "Беркут" в м. Севастополі Сергія Колбіна та його підлеглих Володимира Суходольського і Юрія Усенка — міліціонерів штурмового взводу тієї ж роти.
Слідство вважає, що працівники севастопольського “Беркуту”, зокрема, Суходольський та Усенко, знаходячись за бетонним огородженням зі сторони в'їзду до готелю “Україна” на Інститутський, здійснили не менше 6 пострілів у напрямку масового скупчення учасників протесту. Стріляли вони з рушниць Форт-500, споряджених патронами зі свинцевою картеччю. А потім стали переміщатися вгору по Інститутській, в напрямку метро “Хрещатик”, продовжуючи стрільбу.
За даними слідства, наказ на застосування зброї, Колбіну передав заступник командира київського полку "Беркут" Олег Янішевський, який знаходився в той час на Інститутський.
Далі на Інститутській з’являється спецрота київського полку спецпризначення “Беркут”, відома також як “чорна рота”. Бійці, одягнені у чорну форму з жовтими пов'язками на руках. Приблизно з 9:00 бійці спецроти починають вести вогонь по протестувальниках. Спершу вони стріляють з майданчика перед Жовтневим палацом. Усього в складі спецроти було 26 спецпризначенців. Разом з ними переміщувався, стріляв і командував Олег Янішевський. На відміну від бійців спецроти, він був у сірому беркутівському камуфляжі.
Протестувальники, яких вбили з 9:07 до 9:15 — Максим Шимко, Богдан Сольчаник, Андрій Саєнко, Віталій Коцюба, Олексій Братушка та Богдан Ільків — отримали кульові поранення на рівні паркінгу готелю "Україна", майданчику перед Жовтневим палацом та між Квітковим годинником і мостом, на схилі. Їх вбивство слідство інкримінувало Янішевському та спецроті київського “Беркута”. Так само, як і подальший розстріл протестувальників, переважно із застосуванням нарізної табельної автоматичної зброї (автомати АКМС калібру 7.62х39 мм).
О 9:15 бійці спецроти починають відходити вгору пішохідною алеєю паралельно вул. Інститутській і продовжують вести прицільний вогонь в напрямку протестувальників, які просуваються вперед тією ж алеєю. Разом зі спецротою і Янішевським від Жовтневого палацу за бетонну барикаду переміщувалися три бійці “Омеги”. В той самий час з будівлі ГУМВС до свого підрозділу прибуває командир спецроти Садовник.
З 9:17 до 9:30 на Інститутській смертельні поранення отримали ще щонайменше 17 протестувальників: Ігор Пехенько, Василь Мойсей, Василь Аксенин, Іван Тарасюк, Ігор Дмитрів, Андрій Дигдалович, Сергій Байдовський, Іван Бльок, Назар Войтович, Андрій Мовчан, Сергій Кемський, Микола Дзявульський, Валерій Опанасюк, Анатолій Корнєєв, Ігор Костенко, Сергій Бондарчук та Олександр Щербанюк.
О 9:30 силовики займають позиції позаду вантажівок і бетонних блоків, якими була перекрита вул. Інститутська за перехрестям з вулицею Ольгинською. Звідти вони продовжують вести прицільний вогонь по протестувальниках.
У проміжок часу від 9:41 до 11:44 смертельні кульові поранення отримав 21 майданівець. Серед них були: Едуард Гриневич, Олег Ушневич, Анатолій Жаловага, Володимир Жеребний, Роман Варениця, Роман Точин, Юрій Паращук, Ігор Ткачук, Владислав Зубенко, Устим Голоднюк, Іван Пантелєєв, Роман Гурик, Євген Котляр, Микола Паньків, Олександр Царьок, Володимир Чаплінський, Віктор Чміленко, Йосип Шилінг, Леонід Полянський, Олександр Храпаченко та Віталій Смоленський.
Багато з тих, хто був поранений чи вбитий в цей проміжок часу, намагалися відтягнути вниз до Майдану інших поранених. Для захисту використовували дерев’яні або металеві щити, які жодним чином не захищали від куль, як і шоломи.
Останнім загиблим того дня став Володимир Мельничук. Його вбили близько 17:00 на майданчику перед Жовтневим палацом.
Також вогнепальні поранення за цей час отримали щонайменше 90 людей.
Святошинський суд досліджував докази щодо всіх 48 вбивств, у справі Янішевського та 4 беркутівців спецроти, яку більш детально описано нижче. Результати дослідження, включно з аналізом фото, відео, експертиз та показань свідків і потерпілих, по кожному вбитому та пораненому детально описані у вироку. Але не з усіма висновками та оцінками суду погодилися учасники процесу.
Два вбивства та поранення — з лінії бетонної барикади і, можливо, будівлі на цьому ж рівні, інкримінувалися також двом бійцям підрозділу “Омега”. (Мова про вбивства Олега Ушневича та Олександра Храпаченка). Тільки одна з цих справ дійшла до суду. Але провадження зупинили у зв'язку з мобілізацією обвинуваченого.
Також 20 лютого загинуло 4 силовиків: Сергій Спічак та Володимир Зубок близько 8:30 біля Монумента Незалежності; Сергій Михайлович близько 9:10 на рівні будівлі Укоопспілки та Микола Симисюк о 9:15 на майданчику перед Жовтневим палацом.
Щодо заступника командира полку київського беркута Янішевського та беркутівців спецроти київського беркута під керівництвом Садовника, яким інкримінується більшість вбивств та поранень - справи зараз в судах на різних стадіях розгляду.
18 жовтня 2023 року Святошинський суд оголосив вирок у справі Олега Янішевського та 4 беркутівців спецроти - Павла Аброськіна, Сергія Зінченка, Сергія Тамтури та Олександра Маринченка.
Довічне позбавлення волі суд присяжних призначив Янішевському, якого, зокрема визнали винуватим у вбивствах протестувальників та перевищенні влади. Також його позбавили звання та права обіймати посади в правоохоронних органах. І хоча прокуратура наполягала, що він діяв на виконання явно злочинного наказу керівництва, у статтях, в яких його визнали винним, такої кваліфікації немає.
15 років позбавлення волі суд призначив беркутівцям спецроти — Павлу Аброськіну та Сергію Зінченку по таких самих звинуваченнях. В їх діях суд побачив виконання злочинного наказу.
Олександра Маринченка, з цієї ж роти, визнали винуватим лише у перевищенні влади. Покарання — 5 років позбавлення волі з позбавленням звання та права обіймати посади в правоохоронних органах на 2 роки. Але оскільки він перебував під вартою з 23.02.15 до 28.12.19 (один день попереднього ув'язнення за два дні відбування покарання) суд вважає Маринченка таким, що відбув основне покарання.
Сергія Тамтуру суд виправдав по всіх статтях.
На момент проголошення вироку фізично в суді було лише двоє обвинувачених - Тамтура та Маринченко. Рішення щодо інших трьох обвинувачених ухвалювалось “заочно”. Янішевський, Аброськін і Зінченко не повернулись після того, як 29 грудня 2019 року, в рамках обміну полоненими, Україна передала всіх п'ятьох обвинувачених у цій справі до самопроголошених “Л/ДНР”.
Повний текст вироку, в якому суд описує, як і чому він прийняв саме таке рішення, а також опис подій 20 лютого 2014 року, які він вважає доведеними, складає більш ніж 1700 аркушів. Його отримали учасники процесу. З ним можна ознайомитись в реєстрі судових рішень за № справи – 759/3498/15-к.
З вироком не погодились всі сторони процесу. Захист обвинувачених наполягав на виправданні підсудних. Прокуратура та представники потерпілих не погоджуються з тим, як суд оцінив дії обвинувачених.
Зараз Київський апеляційний суд розглядає скарги на вирок Святошинського суду. Суд повторно досліджує докази на прохання сторін.
Сторона обвинувачення, по-перше, оскаржує те, що суд присяжних не побачив в діях обвинувачених вчинення терористичного акту. І наполягає, що мета дій правоохоронців відповідає цьому злочину.
По-друге, прокуратура та частина потерпілих і їх адвокатів не згодні з оцінкою суду дій Маринченка і Тамтури. Сторона обвинувачення наполягає на тому, що і Тамтура, і Маринченко діяли спільно в складі групи зі своїм підрозділом, тому має бути належна відповідальність. Тоді як суд вирішив, що вони не мають нести відповідальності за дії свого підрозділу на вул. Інститутській 20 лютого, оскільки немає доказів того, що Тамтура та Маринченко безпосередньо стріляли в протестувальників (крім одного епізоду взаємодії Маринченка з колегами).
Але попри незгоду з рішенням суду, сторона обвинувачення та потерпілих кажуть і про важливість того, що ця, насправді складна, справа дійшла до вироку (на відміну від багатьох інших справ Майдану). І про майже безпрецедентну організацію судового розгляду. І про те, що вирок спростував багато міфів, які були й, на жаль, досі існують навколо подій Революції Гідності.
Формально судовий розгляд тривав майже 8 років. І майже рік з них суд присяжних перебував в нарадчій кімнаті. Обмін обвинувачених, те, що не були ухвалені правки до закону, які б дозволяли "заочний" розгляд справи, повномасштабне вторгнення — декілька разів ставили розгляд "на паузу". Але в інший час суд призначав засідання двічі на тиждень, а пізніше — щотижня. Засідання транслювались онлайн. Обсяг доказів — документи, експертизи, фото, відео, свідчення, які дослідив та яким надав оцінку суд, — величезний.
"Ми можемо сперечатися відносно справедливості судового вироку, бо і сам вирок — це все-таки суб’єктивна оцінка конкретного складу суду, і наше відношення до подій теж суб’єктивне, бо ми — люди. Але якщо кожен буде знати, що вирок обов’язково буде, кожна дія чи бездіяльність отримає відповідну правову оцінку, то і кожен громадянин знатиме, що держава здатна не тільки вимагати виконання обов’язків, а забезпечувати дотримання його прав і свобод", — сказала після вироку представниця потерпілих Олена Сторожук.
У своєму вироку, який зараз оскаржується, суд присяжних перевіряв та оцінював не тільки події 20 лютого 204 року, а і те, що цьому передувало, з 21 листопада 2013 року і навіть раніше. Оцінював як дії правоохоронців, так і протестувальників. І дав різну оцінку діям силовиків в різні моменту часу подій 20 лютого.
Суд вважає, що з 09:05 Янішевський та спецрота “Беркута” забезпечували вихід правоохоронців із Жовтневого палацу. І що саме з цією метою, під керівництвом Янішевського, беркутівці застосували вогнепальну зброю проти протестувальників. На думку суду, вони мали право на застосування зброї в цей час (легітимна мета), але зробили це з перевищенням повноважень (те, що вони почали стріляти в скупчення людей, — перевищувало необхідні межі).
Ось цитата з вироку: “... невибірковий прямий вогневий вплив із застосуванням вогнепальної зброї на різні групи активістів (незалежно від наявності в них зброї чи предметів, що були на неї схожі) і в різних локаціях, що явно не відповідало обстановці (загрозам) евакуації правоохоронців з будівлі Жовтневого палацу, яка не припинялася, тим самим, перевищуючи повноваження по застосуванню міліцією зброї задля захисту прав інших правоохоронців”.
Період з 09:12 до майже 09:15 суд описав як припинення застосування вогнепальної зброї та загибель одного та поранення іншого працівника роти приблизно в той же час, та прибуття командира спецроти Садовника з будівлі ГУМВС.
Після 09:17 беркутівці поновили стрільбу по майданівцях. І вже це суд кваліфікував як МАСОВИЙ РОЗСТРІЛ беззбройних людей.
Суд називає ці дії “масовим, прицільним, вивіреним та жорстоким розстрілом беззбройних протестувальників, за відсутності ознак реальної та ймовірної загрози з їх боку для життя чи здоров’я працівників правоохоронних органів, а тим більше вогневим ураженням осіб, які надавали допомогу пораненим, що взагалі виявилося за результатами оцінки всіх доказів у сукупності вражаючою особливістю вказаних подій”.
Але, як зазначено вище, сторона обвинувачених та частина потерпілих та їхніх адвокатів не погоджується з вироком та такою оцінкою дій силовиків. Тому Київський апеляційний суд переглядає цей вирок. Нагадаємо, що вирок набуде чинності тільки після рішення апеляційної інстанції.
Екскомандир спецроти Дмитро Садовник втік у 2014 році, після того, як суддя Печерського райсуду Києва звільнила його з-під варти, обравши запобіжний захід у вигляді домашнього арешту з 23.00 до 7.00. Справа за обвинуваченням Садовника у розстрілах дійшла до суду у 2023 році. Зараз у Подільському суді триває розгляд. Зазвичай, суд призначає одне чи два засідання на місяць.
Ще 20 підлеглих Садовника у розшуку. Справи щодо них скеровані до суду. Розгляд відбувається, як і у справі Садовника, за спеціальною процедурою in absentia.
Всіх їх обвинувачують у вчиненні терористичного акту, спричиненні тяжких тілесних ушкоджень, умисних вбивств та закінчених замахів на умисне вбивство двох і більше учасників акцій протесту, перешкоджанні проведенню мирних акцій протесту, перевищенні службових повноважень, що призвело до настання тяжких наслідків, а також викраденні табельної вогнепальної зброї (ч. 3 ст. 365, ст. 340, ч. 3 ст. 258, низка частин ст. 115, ч. 2 ст. 262 Кримінального кодексу України).
Дніпровський районний суд зараз досліджує докази у справі 6 беркутівців. Справа в суді з 2023 року. Обвинувачені — Дмитро Ісаков, Роман Панченко, Євген Проноза, Євгеній Тарануха, Володимир Трепачов та Олег Шабаш
Подільський суд, також з 2023, року слухає справу 5 беркутівців спецроти. Обвинувачені — Сергій Девятий, Назар Зарицький, Петро Псарьов, Володимир Тригубець, Богдан Шафаренко.
Справу ще 9-х беркутівців спецроти скерували до Шевченківського суду у 2024 році. У січні 2025 року суд завершив підготовче провадження та призначив судовий розгляд по суті. Обвинувачені — Ігор Владика, Юрій Кравець, Віктор Мельник, Олег Кишкань, Іван Макарець, Сергій Шпильовий, Василь Рябошапка, Олексій Цвігун Володимирович, Ігор Чумак.
Провадження щодо знищення зброї
Після розстрілу протестувальників на вулиці Інститутській 20 лютого 2014 року, зброю, з якої стріляли по майданівцях, правоохоронці пошкодили та приховали. Однак, частина її була знайдена й ідентифікована.
Йдеться про 24 автомати АКМС калібру 7.62х39 мм, 1 снайперську гвинтівку Драгунова 7.62х54 мм, 3 рушниці «Форт-500» та 1 рушницю «Форт-12». За допомогою болгарки правоохоронці розрізали кожну одиницю зброї на кілька частин та видалили маркування — серійні номери автоматів та снайперської гвинтівки. Далі частину знищеної зброї втопили в притоці річки Дніпро — річці Віта, а іншу частину закопали на березі в районі Жукового острова в місті Києві.
Як встановило слідство, саме з цієї зброї співробітники спеціальної роти "Беркут" ГУ МВС України в м. Києві розстрілювали протестувальників на вул. Інститутській 20 лютого.
У травні 2023 року колишнього правоохоронця, який допоміг втекти бійцям спецроти київського «Беркуту», а також знищував їхню табельну зброю, засудили на 10 років ув’язнення. Заочно. Обвинувачений у розшуку. Відповідний вирок Голосіївський суд ухвалив щодо колишнього заступника начальника управління оперативних розробок міжрегіонального характеру МВС України Сергія Яковенка. Цей вирок набрав законної сили.
Суд погодився зі слідством, що Яковенко виконував наказ керівництва МВС, яке намагалося приховати причетність бійців «Беркуту» до злочинів на Майдані.
Детальніше про вирок — тут. А про втечу беркутівців та знищення зброї — тут.
Також у знищенні зброї обвинувачуються командир полку київського "Беркуту" Сергій Кусюк та керівник спецроти київського полку “Беркут” Дмитро Садовник. Це дві окремих справи, які перебувають у Голосіївському райсуді.
Видача вогнепальної зброї “тітушкам” зі складу МВС
А ще 20 лютого, вже після розстрілів людей на Інститутській, ввечері, зі складів МВС цивільним особам (так званим “тітушкам”) роздали вогнепальну зброю з набоями, зокрема, автомати. Хто і з якою метою? Про це ми мали б дізнатись з вироку суду, якого може не бути.
В суді з 2017 року була справа, в якій експрацівники МВС Роман Калетин, Михайло Діхтяр, Віталій Степанчук обвинувачувалися, зокрема, в участі у незаконній видачі зі складів МВС цивільній особі Ростиславу Заворотному для “тітушок” 156 одиниць автоматичної вогнепальної зброї та більш як 40 тис. набоїв до неї.
21 березня Шевченківський райсуд закрив, через закінчення строків давності, кримінальні провадження за обвинуваченням Заворотного та Степанчука. Розгляд справи стосовно двох інших обвинувачених поки триває. Але суддя вже намагався взяти самовідвід від розгляду справи. Обґрунтування — нібито його рішення про закриття провадження стосовно двох обвинувачених може викликати у сторін переконання щодо формування у судді певної правової позиції у справі саме щодо обвинувачених, відносно яких судовий розгляд продовжується. Самовідвід не задовольнили. Найближче засідання призначене на 29 квітня 2025 року, о 15:40.
Детальніше про те, як міліція видавала тітушкам зброю на Майдані, у відео журналіста Стаса Козлюка
Замість висновків
Події Революції Гідності здаються вже історією і давно відійшли на третій, десятий чи якийсь ще план. Про них зазвичай згадують на річниці. Це зрозуміло і на це є купа об'єктивних причин. Але те, що зараз відбувається в справах Майдану, чи завершаться вони вироками, так чи інакше впливає на наше, і не тільки наше, майбутнє. Що ми будемо розуміти й пам’ятати про події 2013-2014 років і про початок війни. Як ці події будуть сприймати наші діти чи діти наших дітей; чи будуть покарані ті, хто від імені держави скоював злочини проти майданівців; і чи будуть вони вважатися злочинцями — це, зокрема, залежить від результатів розгляду справ Майдану.