І хоча ввід «обмеженого контингенту радянських військ» (як його назвали стратеги) був підкріплений кількома заявами прем’єр-міністра ДРА Тарракі, сама інтервенція почалася з вбивства Аміна, який до цього встиг вбити прем’єра Тарракі .
Тобто, з початком інтервенціі, до влади в Афганістані прийшов Бабрак Кармаль, який не врахувавши національних, економічних та політичних особливостей гірської, етнічнорозмаїтної країни, почав примусову індустріалізацію, колективізацію та почав проваджувати інші «прєлєсти развитого социализма».
Ну звичайно, волелюбні племена пуштунів, белуджі, бахтіар, зберігаючи свій тисячолітній уклад життя та віру, взяли до рук зброю і в багатьох провінціях Афганістану підняли повстання проти центральної влади в Кабулі. Слід відмітити, що збройні формування радянського союзу забезпечували охорону великих провінційних міст, стратегічних обєктів та шляхів сполучення. Жодного впливу на формування органів влади на місцях «шураві» не мали. Тож про окупацію територію Афганістану не йшлося.
Та оскільки, вже через кілька років озброєна опозиція спромоглася створити «Союз семи» з центром в пакистанському Пешаварі. Найвпливовішими та багаточисленними стали моджахеди Хекматіяра Г. та Раббані Б..
Також слід відмітити Ахмад Шах Массуда. «Панджшерський лев» став народним героєм Афганістану ще за свого життя та підтримував «поміркованого» Раббані (обоє були вбиті талібами в 2000-х). Массуд здобув народне визнання не лише тому, що залишився живим після семи військових операцій «шураві» проти нього, а тому, що періодично укладав вигідні угоди про перемир’я , що звичайно давало можливість відновлювати сили його формуванням. Важливо розуміти, що більшість військових операцій проти Массуда проводилося на «прохання» керівництва Афганістану.
Саме створення «пешаварської сімки» дозволило моджахедам налагодити систематичні поставки зброї партизанам, що привело до ескалаціі війни в Афганістані та до значного зростання загиблих з боку «обмеженого контингенту» до 2346 осіб лише за 1984 рік.
Крім того, що Радянський Союз витрачав колосальні кошти на підтримку військової інтервенції в Афганістані, Сполучені Штати Америки та їх союзники почали застосовувати політично-економічні санкції проти «імперіі зла». Насамперед мова йде про бойкот 61 країнами заходу московської олімпіади, ембарго на поставку обладнання для нафтодобувної промисловості та заборону для літаків «Аерофлоту » пролітати через повітряний простір США. Але головним «козирем» Сполучених Штатів стало різке збільшення Саудівською Аравією (головний союзник на Близькому Сході) видобутку нафти з двох до десяти мільйонів барелів на день, що спричинило в 1985 році різке падіння цін - з $32 до $10 за барель. У зв’язку з цим бюджет Радянського Союзу недоотримав більше $20 млрд, що стало початком економічного, а потім і політичного краху «імперії зла».
Але 15 лютого 1989 року, перетинаючи гірську річку Пяндж зі сторони Афганістану, я - девятнадцятирічний юнак нічого цього не знав та сміливо дивився вперед!
