Американському президенту знадобилося зо п’ять місяців, щоб серйозно засумніватися в щирому бажанні Путіна завершити війну проти України. Не виправдовуючи Трампа, усе ж слід відзначити: майже кожен американський президент після Рональда Рейгана проходив через період романтизації Росії та прагнув налагодити з нею теплі дружні стосунки.
Перші публічні симптоми зміни поведінки американського лідера з'явились у червні. У телефонній розмові, яка відбулася під час ізраїльсько-іранської війни, Трамп порадив Путіну спочатку «бути посередником у себе», а не пропонувати посередництво щодо Ірану. Потім був саміт НАТО в Гаазі, на якому Трамп і члени НАТО погодили зростання витрат держав Альянсу на оборону до 5 % ВВП. Фінальним акордом стала телефонна розмова 3 липня між Трампом і Путіним, після якої американський лідер висловив глибоке розчарування російським президентом.
Очевидно, корекція настроїв Трампа — це наслідок збігу кількох факторів: зухвалої поведінки Путіна, через яку американський президент мав слабкий і безпорадний вигляд; ослаблення позицій прихильників укладення угоди і стратегічної дружби з РФ на кшталт спецпредставника Стіва Віткоффа; позитивного психологічного імпульсу після атаки на Іран 22 червня, який став своєрідною демонстрацією миру через силу; неформального публічного тиску на американського лідера, у тому числі через праві консервативні медіа на зразок New York Post, які відверто закликали президента зайняти жорстку позицію щодо Росії. Не виключено, що позитивно вплинути могла і позиція Меланії Трамп. Зрештою, ми часто недооцінюємо впливу родини на політиків.
Водночас слід розуміти: первинний задум Трампа полягав передусім у тиску на обидві сторони російсько-української війни. А ідея миру завжди переважала ідею справедливого покарання агресора. Зараз для України маятник, здається, хитнувся у правильний бік. Але незрозуміло, наскільки глибокою, фундаментальною і незворотною є трансформація підходів Білого дому.
Нині основним здобутком України є принципова згода Вашингтону продавати нам американську зброю. Задекларований обсяг поставок справді значний — близько 10 млрд доларів. Щоправда, заплатити за неї має Європа. З натяків, які лунали під час спілкування Трампа з пресою, і з тієї інформації, яка просочилася в медіа, складно зрозуміти, про які обсяги та яку номенклатуру йдеться. А також наскільки швидко обіцяна зброя з’явиться у нас. Наприклад, щодо систем ППО Patriot згадували термін від кількох днів до кількох місяців. З іншого боку, New York Times припускає, що вся зброя вже готова до постачання.
Трамп продемонстрував, що готовий продати Україні американську зброю. Але не готовий передати її в рамках президентських повноважень. Також Вашингтон не поспішає збільшувати планову військову допомогу в рамках Ініціативи сприяння безпеці України, де зараз закладена сума 500 млн доларів.
Водночас певності, що Трамп остаточно попрощався зі спробами вмовити Путіна зупинити війну й увалив рішення примусити його до миру через силу, немає. Трамп відмовився негайно запровадити жорсткі санкції проти тих, хто торгує з РФ і не допомагає Україні. Такі заходи могли б створити серйозні фінансові труднощі Кремлю. За перше півріччя дефіцит бюджету РФ зріс у шість разів і склав 3,7 трлн рублів.
Але критики відтермінування запровадження вторинних санкцій проти основних економічних партнерів Росії не зауважують деяких важливих моментів.
По-перше, озвучені мита — 500 %, а потім 100 % — дуже великі і не зовсім реальні. Для США немає проблем ввести тарифи на імпорт російських товарів до Америки. Адже торговельний оборот між країнами незначний. 2024 року США імпортували з РФ товарів на суму лише 3 млрд доларів. Однак запровадження мита проти основних торговельних партнерів Москви — Китаю та Індії — неминуче наразиться на протидію. І може зашкодити Америці.
Китай та Індія є головними покупцями російської сирої нафти. Після запровадження європейського ембарго частка цих країн становить понад 80 %. Їхня відмова від російських енергоносіїв дійсно здатна завдати болісного удару по фінансовому становищу Кремля. Але якщо Білий дім таки зважиться на такий крок, це спровокує неминуче загострення стосунків з КНР і погіршить відносини з Індією, важливим партнером у регіоні. Чи піде на це Трамп, який уже зазнав невдачі у тарифних війнах із Сі Цзіньпіном?
По-друге, одномоментно й повністю відмовитися від російської нафти та газу буде важко. Частка Росії у світовому видобутку нафти становить близько 11 %. За добу РФ видобуває понад 9 млн барелів, з яких на експорт йде близько 5–6 млн тонн. Якщо повністю прибрати російську нафту зі світових ринків, це спровокує суттєве зростання цін. У чому точно не зацікавлені більшість держав планети. На початку липня члени ОПЕК+ домовилися збільшити у серпні видобуток нафти на 548 тис. барелів/добу. Та цього замало, щоб швидко покрити гіпотетичний дефіцит нафти на світових ринках у разі ембарго на російські енергоносії.
Більш реальним варіантом могло б стати подальше зниження вартості російської нафти, як це пропонує Європа. А також курс на зменшення частки російських енергоносіїв на світових ринках. Аналіз Центру досліджень енергетики та чистого повітря (CREA) показує, що обмеження ціни до 45 доларів США за барель скоротило б доходи Росії на 28 % (3,1 млрд євро) лише в червні. Вісімнадцятий пакет санкцій ЄС передбачає, якщо його ухвалять, цінову стелю на російську нафту на рівні 47 доларів за барель. Що теж є хорошою новиною. Залишилося лише дочекатися його погодження.
Наразі ситуація виглядає непевною, бо існує багато невідомих. Головним невідомим є поведінка самого Трампа. Інсайди з Білого дому, опубліковані на сторінках світових медіа, стверджують: американський президент у телефонній розмові пропонував Зеленському завдати ударів по Москві і Санкт-Петербургу. Такі удари, на думку Трампа, мали б змусити росіян відчути справжню війну і зробити Кремль більш прихильним до реальних переговорів. Але 15 липня американський президент у властивій йому манері заявив, що не планує постачати Києву далекобійні ракети і що Зеленський не повинен завдавати ударів по Москві. Хоча припустив, що 50-денний термін для Росії може завершитися дещо швидше. Та час, коли Америка могла самими лишень словесними погрозами привести до тями правителів, охочих до загарбницьких авантюр, давно минув.
Потрібно розуміти: Трамп частково геополітично прозрів (якщо це справді сталося) не тому, що усвідомив несправедливий загарбницький характер розв’язаної Кремлем війни проти України. І не через бажання покінчити з російським імперіалізмом як однією з глобальних загроз для західної цивілізації. А передусім через певні суб’єктивні чинники. Тому Києву потрібно апелювати до амбіцій Трампа бути сильним лідером. А також до того, що тиск на Росію вигідний США і особисто Трампові, не вдаючись до складних моральних конструкцій.
Проблема не тільки в непослідовності та слабкому ідеологічному фундаменті зовнішньої політики Трампа. А й у тому, що примус Росії до сталого миру вимагає від Вашингтону дій, які можуть призвести до небажаних для більшості політичних еліт Заходу наслідків — військової поразки Москви та запуску процесів внутрішньої дестабілізації Росії. Це досі неабияк стримує Америку і Європу. З іншого боку, непередбачуваність американського лідера могла б бути навіть корисною. Адже існує незначний шанс, що Трамп, сам того не бажаючи, може створити Путіну значно більші проблеми, ніж послідовніші й системніші західні лідери.