Тривожний посмак
Під час одного безпекового заходу, що проходив у ці дні в Бухаресті, експерти підсумували, що Румунія проґавила загрозу, не помітивши слона в кімнаті — потужного втручання Росії у вибори.
Цей тривожний висновок стосується і раптового фаворита президентських перегонів Келіна Джорджеску, який, за «дивним» збігом обставин, виявився прихильником Володимира Путіна, і результатів парламентських виборів, після яких у румунському законодавчому органі опиняться аж три ультраправі партії.
У виборах до парламенту взяли участь 31 політична партія та 19 організацій національних меншин. Хоча проєвропейські сили сумарно здобули більшість, ситуація залишається тривожною. Традиційні політичні сили, як-от Партія соціал-демократів (PSD) і Націонал-ліберальна партія (PNL), суттєво втратили позиції. Порівняно з 2020 роком — удвічі.
Улітку на виборах до Європейського парламенту PSD і PNL єдиним списком здобули майже 50 % підтримки. Однак до парламентських виборів їхній спільний результат склав 35–36 %.
Інші проєвропейські партії, зокрема Союз порятунку Румунії (USR), чия кандидатка Елена Ласконі посіла друге місце на президентських виборах, у попередньому складі парламенту залишалися осторонь старої «злочинної влади», утім нові ризики, ймовірно, вимагатимуть нових стратегій взаємодії. Єдиним способом стримати ультраправі партії буде лише здатність проєвропейських сил домовлятися.
Діти кукурудзи
Новачком на ультраправому фланзі, набравши понад 6 % цього парламентського сезону, стала Партія молодих людей (POT), абревіатура якої перекладається з румунської як «можу». Ця партія висловила підтримку раптовому фавориту Келіну Джорджеску та «змогла», як і Джорджеску, мобілізувати молодих виборців.
Засновану 2023 року партію очолює представниця Палати депутатів Анамарія Гавріла, яка у 2020 році пройшла до парламенту за списками AUR. Основною цільовою аудиторією POT є молодь, як і у Джорджеску, який здобув популярність завдяки активній кампанії в соціальній мережі TikTok.
Директор соціологічної компанії INSCOP Ремус Штефуряк опублікував профіль виборців Келіна Джорджеску, якого підтримала POT, згідно з яким 31 % його прихильників становлять люди віком 18–24 роки, тоді як лише 8 % — виборці старші за 65 років. Крім того, 20 % прихильників Джорджеску мають початкову освіту, 23 % — середню й лише 13 % — вищу.
Отже, більшість виборців Джорджеску, а відповідно й партії POT — це молоді люди з неповною або незавершеною середньою освітою. І саме категорія виборців, яка ще не встигла відрефлексувати національні наративи й моральні орієнтири, зокрема, через освіту, не бачить нічого загрозливого в тому, що їхній фаворит й ультраправі проєкти заграють зі скелетами минулого, вихваляючи то союзника Гітлера Йона Антонеску, то диктатора Ніколає Чаушеску.
Спадщина антикомуністичної революції досі залишається в Румунії джерелом політичних ідеалів, тоді як наслідки терору Чаушеску тривожать свідків тих часів. Водночас для молодого прихильника ультраправого кандидата ці речі — абстрактні історичні факти, без емоційного або ідейного зв’язку. І таке підґрунтя є тим самим специфічним місцевим контекстом, який використовують у своїх маніпуляціях ультраправі партії та їхні куратори.
І тут доречно згадати оповідання короля жахів Стівена Кінга «Діти кукурудзи». У ньому діти, відчуваючи себе забутими й знехтуваними, убили всіх дорослих за те, що ті ухвалювали рішення, як-от зачистка кукурудзяних полів, не дослухаючись до їхньої думки. Поки дорослі займалися «дорослими справами», маленькі вбивці знайшли собі в кукурудзі нового друга — моторошне єство, яке «обходить ряди».
І хто в румунському контексті виявився тим моторошним єством, неважко здогадатися.
Росія «віддає» борг
Центральним ультраправим проєктом Румунії, який став трампліном для інших двох рухів, є партія AUR під керівництвом харизматичного лідера Георге Сіміона. Його відкрито звинувачували у зв'язках з російськими спецслужбами, йому також заборонили в'їзд в Україну та Республіку Молдова.
Абревіатура AUR перекладається з румунської як «золото». Така назва є досить символічною через історичний контекст: під час Першої світової війни Румунія передала свій золотий запас на зберігання Російській імперії, але так і не отримала його назад. Тож назва партії є більш ніж прозорим натяком на те, як Кремль «віддає» свої борги.
Зірковим часом партії AUR і її лідера Георге Сіміона був 2020 рік, коли його партія вперше з’явилася на румунському політичному ландшафті. Тоді AUR набрав 9 %, і всі подальші передвиборчі кампанії лише посилювали його позиції.
Партія AUR позиціонує себе як уніоністську: відстоює ідеї уніонізму, що є націоналістичною ідеологією про об’єднання румунського простору. Й у виконанні різних політичних гравців, які відкололися від AUR, уніонізм набуває різного втілення: від об’єднання культурного простору в межах ЄС, що на практиці є активною адвокацією вступу в Євросоюз Республіки Молдова, й аж до реваншистської ідеї збору «історичних румунських земель», яку просувають ультраправі проєкти, що часто мають зв’язки російським посольством і друзів у Росії.
Тож якщо AUR нарощує підтримку й поступово переповзає в помірний дискурс, то SOS фокусується на провокаціях, антиєвропейській націоналістичній риториці, а неофіти з POT поділяють крайню риторику Джорджеску, якого, до речі, виключили з AUR начебто в результаті внутрішньопартійного непорозуміння. SOS Діани Шошоаке також є породженням AUR. Сама ж Шошоаке неодноразово дивувала (якщо не шокувала) аудиторію і в Румунії, і за її межами, зокрема, законотворчою ініціативою про окупацію земель України й Молдови, які в різні часи входили до складу Румунії. У 2020 році Шошоаке, як і Гавріла, увійшла до парламенту за списками AUR. Урешті начебто через внутрішньопартійні суперечності покинула його лави й заснувала свій проєкт.
Шошоаке виступає з радикальнішою риторикою, ніж AUR, не цурається славити Росію з трибуни румунського парламенту, відкрито відвідує посольство Росії, коли те влаштовує урочистості, й організовує протести біля українського посольства.
Передбачувана, але недооцінена дестабілізація
Ситуація в Румунії не була непередбачуваною, скоріше її недооцінили. Румунія як країна, де проросійські настрої ніколи не були популярними (принаймні так, як ми це розуміємо в Україні чи Молдові), не турбувала як потенційне джерело дестабілізації — ні Україну, ні Молдову, ні ЄС. Але хто сказав, що Росія дестабілізуватиме регіон через проросійські настрої?
Головними інструментами Росії стали поляризація та реваншизм, підсилені місцевими травматичними контекстами. У Молдові під час виборів Росія нацьковувала російськомовне населення на румуномовне й тему європейської інтеграції. У Румунії спрацювала та сама механіка, але в іншому контексті: зіткнення поколінь через ставлення до історичного минулого.
Тож основою для маніпуляцій стають чутливі для суспільства теми — не TikTok як такий. Молодь, яка не має емоційного зв’язку з антикомуністичною революцією або жахами диктатури Чаушеску, сприймає історію лише як абстрактний факт. Це робить її легкою здобиччю радикальних партій, які відпрацьовують російські рублі.
Українське суспільство, яке рано чи пізно також підійде до передвиборчого періоду, має зробити висновки з румунського прикладу. Найважливіший урок стосується внутрішньої злагодженості, адже її відсутність може стати причиною дестабілізації зсередини й нових соціальних груп, чого з початком повномасштабної агресії тільки побільшало.
Наслідки виборів у Румунії, можливо, й не стали перемогою Кремля, але точно не його провалом. Традиційні проєвропейські партії ослабли удвічі, ультраправі посилилися, а рівень недовіри в суспільстві суттєво зріс. Хоча соціальні мережі відіграли значну роль у маніпуляціях, корінь проблеми не в технологіях. Відсутність суспільного зв’язку, неготовність брати відповідальність і награна інклюзивність залишають цілі верстви населення вразливими до російських проксівійн. У новому парламент доведеться шукати спільну мову задля того, щоб стримати вплив ультраправих, тож ризик, що Румунія лише на порозі затяжної кризи — значний.
Вибори в Румунії матимуть і значний вплив на парламентські вибори в Молдові, які відбудуться 2025 року. Представництва ультраправих партій у Молдові отримають імпульс від посилення материнських організацій у Румунії. Хоч у Молдові проросійську нішу займають свої фаворити з когорти олігарха-втікача Ілана Шора, підтримка Румунії — це те, чого проросійським силам у Молдові завжди дуже бракувало.
Націонал-ліберали, які здебільшого були на боці чинної влади в Молдові, демонструють критично низькі результати. Соціал-демократи хоч і залишаються умовно проєвропейськими, підтримуватимуть давніх молдовських партнерів, колишніх демократів, які зараз намагаються реанімувати свій вплив під новою політичною вивіскою.