Відтепер американські та європейські ракети й боєприпаси мають чудову нагоду перетнути офіційно визнаний кордон РФ і виконати головну функцію. Звісно, те, що російські військові об'єкти в прикордонній зоні опинилися під прямим ударом західної зброї, дуже не сподобалося агресору. Але жодної нечуваної «страшної ескалації», якою лякала Москва, не сталося. Ядерні боєголовки не полетіли до Лондона, Берліна, Парижа чи Вашингтона. Аеродроми держав НАТО теж ніхто не атакував. Навпаки, удари по Бєлгородській області мали позитивний деескалаційний вплив.
ЗСУ вдалося зупинити просування окупантів у Харківській області й серйозно порушити плани росіян саме завдяки зняттю заборони бити по Росії. Бєлгородська область отримала можливість ближче познайомитися зі зброєю держав НАТО. І це знайомство не зовсім припало до душі росіянам. Адже донедавна вони спокійно накопичували сили й засоби поруч з українським кордоном, вели прицільний вогонь по українських містах і селах, убивали цивільних і руйнували інфраструктуру. І не надто остерігалися ударів у відповідь.
Є велике питання, чи був би новий наступ Росії на Харківську область, якби Україна могла завдавати ударів на випередження. Такої військової операції не підготуєш, якщо не накопичиш резерви, не створиш командні центри, не сформуєш ударні угруповання та не наситиш війська системами ППО. Можливо, зараз не було б боїв за Вовчанськ, а російські окупанти не зайняли б кількох українських сіл на півночі області, якби по них цілеспрямовано гатили попередні місяці, не даючи розгорнути угруповання чисельністю кількадесят тисяч осіб. Завжди краще, коли сірою зоною стає прикордоння ворога, а не власне.
29 травня, коли стало зрозуміло, що Україна зможе використовувати західну зброю для ударів по РФ, Володимир Путін спробував свою звичну гру: знову повторив страшилки про неминучу ескалацію, яка впаде на голови американських і європейських політиків. «Постійна ескалація може призвести до серйозних наслідків. Якщо ці серйозні наслідки відбудуться в Європі, як поводитимуться Сполучені Штати, враховуючи наш паритет у сфері стратегічних озброєнь? Важко сказати. Чи хочуть вони глобального конфлікту?» — цинічно заявив він тоді.
Очільник Кремля також додав, що ймовірна відправка військ Франції в Україну буде кроком до глобального конфлікту. Утім наступного тижня президент РФ відступив. Спочатку розродився традиційною тирадою про те, що поставки зброї в Україну є прямою участю у війні проти Росії та пригрозив постачанням потужної зброї ворогам Заходу в інших куточках планети. Але водночас спробував побавитися в миротворця. І фальшиво запевнив, що будь-яких імперських амбіцій РФ не має й нападати на НАТО точно не планує, бо це «повна нісенітниця».
Про те, що войовничий запал російського диктатора дещо згас, свідчать його наступні висловлювання: 7 червня Путін запевнив, що удари західною зброєю по території Росії все ж не перетинають уявної червоної лінії, тому ніяких підстав використовувати російську ядерну зброю немає.
Кумедно, що раніше офіційні особи країни-агресорки висловлювалися по-іншому. Вони погрожували неминучою жорстокою відповіддю, якщо Україні дозволять атакувати територію РФ західною зброєю. Напевно, тепер нам варто чекати нових червоних ліній від Кремля. Старі стільки разів перемальовували, що вони втратили актуальність.
Захід перетнув уже стільки червоних ліній Кремля у питанні підтримки України, що зараз мала б тривати повноцінна Третя світова війна. Росія постійно погрожувала наслідками за постачання Україні тих чи інших видів озброєнь. За удари по Криму. За передачу літаків, танків і ракет. За системи Patriot. За появу іноземних інструкторів. Власне російське повномасштабне вторгнення розпочалося з погрози ескалації. Тоді Путін у зверненні 24 лютого 2022 року грізно застеріг треті країни від втручання в конфлікт, мовляв, «відповідь Росії буде негайною і призведе до таких наслідків, з якими ви у своїй історії ще ніколи не стикалися».
Ми звикли, що Захід завжди ухвалює свої рішення про допомогу України зі значним запізненням. Як правило, це стається після чергового загострення ситуації. Звісно, Байден чи Шольц можуть виправдовуватися тим, що не хочуть ескалації. Але чи варто вірити цим виправданням досвідчених політиків? Бо ніякої ескалації з боку Росії після того, як Україна отримує більше зброї та позбувається непотрібних обмежень у її застосуванні, чомусь не стається.
Західні політики нещирі, коли пояснюють свою нерішучість побоюванням втягнутися у війну. Найдужче ескалувала Москва завжди через слабку реакцію США та Європи. А не через демонстрацію їхньої готовності жорстко протидіяти імперіалістичним планам Кремля. Блеф — улюблена манера зовнішньої політики Путіна. Господар Кремля постійно блефував, коли погрожував неминучими фатальними наслідками за підтримку України чи за її вступ до НАТО. Але ж чудово відомо, що політики, які багато погрожують публічно, діють так часто не через свою силу й упевненість. А через слабкість і бажання здобути своє шляхом шантажу й погроз.
Питання в іншому: навіщо Заходу далі грати в цю гру і сприймати її правила? Погрози ескалацією жалюгідні й демонструють: Путін не такий упевнений і грізний, як це комусь досі здається в Європі чи Америці. Йому просто подобається мати справу зі слабкими.
Що буде, якщо країни НАТО наважаться розмістити свої війська на території України? Думаю, ситуація повториться. Спочатку РФ кричатиме на весь світ і вербально махатиме ядерною боєголовкою. Потім Путін скаже кілька слів про підступний Захід. І що Росія може створити йому великі проблеми, але загалом війни не шукає. А в кінцевому підсумку буде заявлено: іноземні війська в Україні — це дуже погано, але це ще не перехід червоних ліній.