Зрештою, навіщо найбільшому уламкові покійного СРСР боятися військового альянсу, лідери якого, як мантру, повторюють, що головне у стосунках із цим уламком — не допустити ескалації, і самі ж собі придумують якісь «червоні лінії»?
І чи можуть почуватися впевнено члени НАТО, яким не пощастило бути сусідами цього скаженого уламка? Адже вони чули з уст лідера вільного світу (колишнього і, можливо, наступного), що в разі чого ніхто їх не захищатиме. І байдуже на союзницькі стосунки та зобов’язання.
Причин, чому об’єднання найбільш розвинених держав світу дійшло до цього, чимало. Головна з них — уже згадана відсутність серйозного суперника/ворога. Бо не може потуга, яка оперує 143 субмаринами, 16 авіаносцями й 6 тисячами одиниць ударної авіації сприймати як загрозу сомалійських піратів чи талібів.
Тому більшість держав НАТО послідовно скорочували збройні сили й оборонний комплекс і втрачали здатність до самостійної оборони в разі серйозного конфлікту.
Станом на 2024-й з 32 членів Альянсу лише 18 витрачають на оборону 2 % ВВП — про такий показник союзники домовилися у 2014-му, коли почалася російська агресія проти України. Тоді лише три держави НАТО — США, Туреччина і Греція — витрачали понад 2 %.
Простий приклад: станом на 31 грудня 2023 року Німеччина, третя економіка світу, мала тридцяту за чисельністю армію — 181 500 осіб (сукупно військовий і цивільний персонал). На кінець 2022-го — 183 050 осіб. Тобто скорочення тривало, навіть коли на континенті почалася наймасштабніша з часів Другої світової війна.
Для порівняння: чисельність американського контингенту в Європі становить приблизно 100 тисяч осіб, з 2022-го її збільшили на 20 тисяч.
За словами командувача сухопутних сил Бундесверу генерала Альфонса Майса, німецька армія планує у 2025-му сформувати повністю боєздатну дивізію чисельністю 20 тисяч осіб, у 2027-му — ще одну. Зараз жодної боєздатної дивізії Бундесвер не має. При цьому щоб сформувати першу дивізію, німцям доведеться використати бригаду з Нідерландів. «Цього буде достатньо, щоб мати найкраще оснащену дивізію з усіх європейських партнерів НАТО у 2025 році», — заявляв генерал у 2023-му.
Ну і вишенька на тортик. Точніше кілька вишеньок.
За оцінками німецьких офіційних осіб і медіа, у боєздатному стані лише третина озброєння Бундесверу. Скажімо, танків за списком триста, реально в строю — сто. Рік тому видання Der Spiegel повідомляло: Бундесвер не в змозі виконати свої зобов'язання перед оперативно-тактичними силами НАТО надвисокого рівня готовності (VJTF), а йдеться лишень про виділення VJTF одного (!) танкового батальйону. Знову ж таки порівняймо: у ЗСУ на початок 2022-го за списком була майже тисяча танків.
Флот Британії, який століттями панував на морях, нині стикається з катастрофічними наслідками хронічного недофінансування. Уже у 2024-му Військово-морські сили Великої Британії через брак персоналу муситимуть вивести з експлуатації два фрегати, один з яких у 2022-му капітально реконструювали. А гордість і головна ударна сила флоту, авіаносці, регулярно виходять з ладу, не спроможні навіть брати участь у навчаннях. Комітет з питань оборони Палати громад констатував: значна частина військово-морського озброєння непрацездатна, що підриває оборонний потенціал королівства.
Тому можна як завгодно ставитися до Дональда Трампа, однак його погрози на адресу європейських союзників по НАТО, яких він обіцяє залишити на поталу росіянам, мають підстави: європейці свідомо знищували свої збройні сили й оборонну промисловість, покладаючись у питаннях глобальної безпеки виключно на американців.
Європейські лідери публічно декларують: проблему розуміють і готові змінювати стан справ. І вже змінюють. Можливо, не з бажаною для нас швидкістю, та все ж.
Ще одна системна проблема Альянсу — складність в ухваленні стратегічних рішень. Для яких, згідно з правилами НАТО, потрібен консенсус. Але коли за столом сидять панове Орбан й Ердоган, то навіть очевидні рішення на кшталт згоди на приєднання Швеції до НАТО проходять з півторарічним скрипом. І байдуже, що в Альянс проситься дружня держава з потужним оборонним комплексом і серйозними військовими спроможностями.
Що буде, коли/якщо до табору вельмишановних Орбана — Фіцо — Ердогана приєднається президент США, навіть уявляти не хочеться.
Чи означає все написане, що Україні не потрібне членство в НАТО?
Ні, потрібне і неодмінно. Хоча б тому, що альтернативи просто немає і вона не з’явиться в найближчому майбутньому. Представники української влади можуть скільки завгодно фантазувати про створення якоїсь нової системи колективної безпеки, однак членство в Альянсі — єдиний спосіб гарантувати збереження Української держави в довгостроковій перспективі. Альтернатива членству — нидіння в статусі буферної зони між НАТО й Росією та пріоритетної цілі для агресії Москви.
Так, НАТО нині, м’яко кажучи, далеке від своєї ідеальної форми, проте навіть в актуальному стані блок:
— має безумовну мілітарну перевагу над будь-якою альтернативною силою чи коаліцією сил, які є чи можуть скластися в нашому світі. І зберігатиме таку перевагу ще довго;
— має таку саму безумовну технологічну перевагу над усіма актуальними й потенційними суперниками. Ми чудово бачимо це полях нашої війни, де навіть обмежене застосування засобів, переданих членами Альянсу, забезпечує відчутну перевагу. А нам же дають далеко не все й часто в незначній кількості. При цьому НАТО в сенсі технологій самодостатнє, на відміну від Росії чи Китаю;
— 31 % світового ВВП. Економічна міць — теж очевидна перевага Альянсу.
Ентузіасти додали б до цього переліку ще й «цінності Альянсу», однак згадуємо про Угорщину з Туреччиною — і цей пункт поки що пропускаємо.
Утім решти аргументів більш ніж достатньо. Тому в 75-ту річницю НАТО хочеться побажати партнерам якомога швидше оздоровити блок, а нам самим — стати повноцінним учасником святкування наступного круглого ювілею — 80-ї річниці.
