Падіння чиновників і міністрів
Постковідна доба додала нову компоненту в життя китайських бюрократів: щоб утриматися на посаді та просунутися далі, замало зв’язків – конче потрібно думати про наслідки власних рішень і репутацію, як вони вплинуть на центральну владу. Держслужбовців в Ухані, які блокували місто під час пандемії та запроваджували жорсткі карантинні обмеження, що спровокували вуличні протести, позвільняли. Заступник міністра МЗС КНР Ле Юйчен, який не зміг передбачити російську агресію та перебіг війни в Україні, втратив роботу. Колишнього віцеголову ляонінського парткому КПК Лю Гоцзяна засудили до страти через хабарі на ￥352 млн (майже 50 млн доларів).
2023 року ця тенденція неочікувано зачепила й можновладних функціонерів – міністрів, яких вважали фактично недоторканими через зв’язки із Сі.
Першим втратив портфель голова МЗС КНР Цінь Ган, який спочатку зник на місяць із публічного простору, а в кінці червня офіційно залишив посаду.
Цінь ідеально підходив на роль головного дипломата Китаю в цей історичний момент. Колишній посол КНР у США розумів хитрощі тактики щодо Вашингтона – потребу балансувати між збереженням двосторонніх зв’язків там, де це можливо, просувати китайську вигоду в відносинах з американським бізнесом, однак при цьому підтримувати конкуренцію зі США в царинах технологій, торговельних тарифів, ідеологічного протистояння. Цінь Ган мав великий досвід публічної конфронтації з Америкою – працював головою департаменту інформації МЗС КНР, сам вів брифінги, вважався «воїном-вовком» – дипломатом, який жорстко відстоює китайські інтереси. Цей кар’єрний службовець, скоріш за все, за протекцією самого Сі став міністром, членом ЦК КПК, отримав членство в Держраді КНР, підвищивши статус до віцепрем’єрського.
Оскільки голови МЗС у Китаї на своїх позиціях перебувають роками, Цінь Гана готували до тривалої кар’єри, однак він установив рекорд найкоротшого перебування на посаді міністра. Це породило багато питань.
Офіційною причиною відставки назвали його позашлюбні зв’язки (які призвели до народження дитини) під час роботи послом у США. Звісно, це серйозне порушення партійної дисципліни, однак усі знають – люди з високим соціальним статусом у Китаї часто-густо мають позашлюбні контакти, адже це підкреслює їхню значущість. Тому справжньою причиною невдоволення Сі стало, скоріш за все, те, що Цінь Ган не зміг реалізувати ті чи інші геополітичні плани генсека або ж не проявив абсолютної лояльності.
Цінь Гана швидко замінили на перевіреного та досвідченого колишнього міністра Ван І, який до цього керував комісією ЦК КПК з питань зовнішньої політики. Це також тимчасовий хід, адже Ван І фактично опустився на нижчий щабель ієрархії.
Далі Сі відправив у відставку двох генералів з командування ракетних військ НВАК. Підставами стали питання корупції та довіри генсека до підлеглих. Враховуючи важливість сил стратегічного стримування під час загострення конкуренції зі США, абсолютна підконтрольність командувачів ракетних військ життєво необхідна.
Третьою гучною справою, що, найімовірніше, завершиться відставкою міністра, стало зникнення керівника оборонного відомства Лі Шанфу. У газеті НВАК вийшла стаття, де зазначено, що «необережна дружба» стає причиною відставки керівників. Можливо, це натяк на генерала Лі.
Він має серйозні кар’єрні досягнення у сфері військо-технологічного розвитку, був директором Центру запуску супутників у Сичуані, згодом відповідав за закупівлю озброєння, а також співпрацював з РФ, що важливо для Сі в контексті китайсько-російських відносин.
Однак вірогідно, Лі налагодив недоречні контакти з потенційно нелояльними чи корупційними елементами, коли здійснював закупівлі. Не виключено, відставка генералів-ракетників і зникнення Лі Шанфу мають одну й ту саму причину, що може свідчити – в цій царині Китай має певні проблеми.
Сі намагається мінімізувати ризик, що хтось буде неефективним у владній команді або саботуватиме її діяльність.
І ще момент – хоча позиція міністра оборони в Китаї більш номінальна, все ж Лі одночасно був членом Центральної військової комісії, яка причетна до управління армією.
З іншого боку, з 2018 року Лі перебуває під американськими санкціями через купівлю зброї в РФ, що обмежує спілкування між КНР і США по лінії військових відомств. Його потенційна відставка може сприяти поновленню діалогу між армійськими чиновниками країн.
Може здатися, що перевірки та покарання сотень топових чиновників і генералів, а також мільйонів інших бюрократів – це просто елемент кампанії підвищення лояльності до влади. Однак вірогідно, Сі діє за іншою логікою.
Підготовка до негативних сценаріїв
Останні десять років Сі з командою активно боровся проти корупції в країні, а також конкурентних фракцій усередині партії та потенційно нелояльних елементів, як Джек Ма, проводячи антикорупційні кампанії. Треба було розчистити простір і створити безвідмовну вертикаль усередині централізованої бюрократії КНР, яка також має фундаментальний вплив на бізнес у рамках фактичного державного капіталізму – «соціалізму з китайською специфікою».
Часи експериментів з децентралізації і системної «відкритості» Ден Сяопіна остаточно минули – Сі максимально концентрує владу, створює сіцентричну систему. Це необхідно, бо зросли стратегічні ризики, які можуть підірвати стабільність і сталий розвиток країни.
Окреслимо шість основних викликів, що непокоять китайську владу: три зовнішні і три внутрішні. Варто акцентувати – Пекін готується до вкрай негативних сценаріїв: нищівна війна між альянсами країн за світове лідерство, потенційне збройне зіткнення в Азії, продовольча та енергетична кризи, народні протести й бунти регіональних еліт і т. ін.
По-перше, Китаю почасти не подобається деградація світового порядку та глобальної безпекової архітектури. Саме 1990-ті і нульові роки стали щасливим часом неймовірного росту КНР – нині одного з геоекономічних центрів планети. Китай розбагатів. Однак після 2014 року світова система структурно змінилася, Пекіну необхідно адаптуватися та витрачати ресурси на технології й оборону. Варто нагадати, що історично саме зовнішня нестабільність підривала розвиток китайської цивілізації.
Він намагається отримати статус світової держави, конкурувати зі США, посилювати свій вплив в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, а також забезпечити стабільність і передбачуваність на власній периферії, насамперед у західному (ісламському) та східному напрямах.
КНР не подобається Талібан, однак з фундаменталістами слід вести діалог заради безпеки. Військові конфлікти, розрив глобальних виробничих ланцюжків, створення економіко-технологічних макрорегіонів і військово-політичних блоків вимагають відповіді, як вважає Пекін, у вигляді «сильного Китаю» - реалізації китайської мрії Сі та власних глобальних ініціатив.
По-друге, Пекін усвідомлює, що з 2008 року міжнародна економічна система перебуває у кризовому стані, часи можливостей для шаленого економічного розвитку минули, західні уряди контролюють трансфери технологій і не готові, як раніше, направляти великі інвестиції в КНР. Через це влада Китаю вимагає більшої лояльності чиновників і намагається досягнути економічного та технологічного суверенітету. Нині Пекін усе ще залежний від західних технологій і ринків, наприклад, у царині напівпровідників, тому Сі направляє трильйони юанів на власний науково-технічний розвиток. Така модель потребує суперцентралізованого контролю процесів і фінансових потоків.
По-третє, Пекін намагається зайняти збалансоване місце в «стратегічному трикутнику Кіссінджера» – відносинах між США, Китаєм і РФ. Сі воліє зробити Китай центром впливу, а не знову «ставати на чийсь бік», як це робив Мао. Для Сі небезпечні і США, і РФ. З одного боку, Пекін уже конкурує з Америкою, визначений Вашингтоном як «найбільша стратегічна загроза», однак при цьому не готовий повністю розірвати вигідні зв’язки зі США та піти з ними в жорстку конфронтацію. Це проти китайських інтересів. Пекін хоче зберегти діалог з американцями, умовно – «розмовляти на рівних».
При цьому неформальний китайсько-російський ситуативний альянс потрібен Сі. Він сприймає його як тимчасовий допоміжний інструмент тиску на Вашингтон. Чим більше уваги та ресурсів американці приділяють війні Росії проти України, тим менше допомоги отримають Тайвань, інші азійські союзники США. Пекін розуміє, що підйом Китаю лякає Москву, що страхи Кремля щодо Китаю рано чи пізно призведуть до охолодженням у відносинах і до відмови РФ поглиблювати співпрацю, особливо в постпутінський період. Урешті-решт, Сі вигідна послаблена і залежна від нього Росія, яку він зможе використати у власних інтересах, що не можуть не розуміти в Кремлі. Для проведення такої політики щодо США та РФ Сі потрібні національно орієнтовані еліти.
По-четверте, в умовах економічного сповільнення Пекіну важливо не допустити зростання народного невдоволення. Криза на ринку нерухомості, постковідне скорочення промислових потужностей, відповідно і робочих місць, невдоволення серед робітничого класу (прекаріату), небажання людей витрачати кошти на споживання, страх перед майбутнім, великий обсяг заборгованості регіонів, погіршення відносин із західними країнами – усе це підживлюватиме відчуття народних мас і регіональних еліт, вони зрозуміють, що щось йде не так. Природно, що з’являються сумніви, особливо в місцевих босів. Щоб утримати легітимність, керованість народними масами, забезпечити національну цілісність, Сі мусить максимально згрупувати чиновників і комуністичні еліти довкола, прибрати нелояльні елементи, укріпити силовий контроль над суспільством, зокрема, і за допомогою використання ІТ.
По-п’яте, у Пекіні вирішили нарощувати військову міць: модернізувати НВАК до світового рівня, а також збільшити сили стратегічного ядерного стримування. Така політика вимагає абсолютної лояльності армійських топів до Сі. Востаннє КНР перебувала у відкритому збройному конфлікті більш ніж сорок років тому, тож незрозуміло, чи готові генерали ефективно управляти армією, виконувати всі накази. Сі, сам колишній військовий чиновник, пам’ятає вираз Мао: «Гвинтівка породжує владу». В епоху нестабільності саме силовики, зокрема армія, стають надійним фундаментом влади Сі.
По-шосте, Китай не відступить від планів приєднати Тайвань у тій чи іншій формі, а отже, стикнеться з потужним тиском Заходу, а також загостренням у відносинах з регіональними сусідами. Це буде ще один краш-тест державної системи на кшталт ковідного періоду. Сі вірить, що тільки повністю підконтрольні й компетентні чиновники з армією здатні витримати таке випробовування.
***
Чистки в Китаї стають серйозним процесом, який впливатиме на всю країну й уже спричинив щонайменше два фундаментальні наслідки.
По-перше, надто швидка ротація топових чиновників, яких Сі привів до влади, може налякати партійні еліти й суспільство, яке максимально зацікавлене в стабільності та передбачуваності уряду. Пекін намагається показати, що тримає ситуацію під контролем, нестабільність і криза довіри будуть також негативним сигналом закордонним партнерам. Однак у таких різких діях генсека є й плюс: він перевіряє лояльність чиновників, змушуючи їх вийти з тіні.
По-друге, у західних ЗМІ з'явилися гіпотези про внутрішні суперечності в лавах КПК через кадрову політику Сі. Утім ці домисли нагадують дописи так званих кремлінологів під час Холодної війни – спроба видати бажане за дійсне. У часи протистояння США та СРСР багато американських експертів пояснювали кадрові перестановки в радянській верхівці конкуренцією фракцій і послабленням генсека. Влада Сі через останні ротації не слабне. Власне, сам факт того, що він може так легко перетасовувати урядову верхівку та військових керманичів, показує, що його сила та вплив зростають.
Чистки в Китаї триватимуть, їх масштабуватимуть. Сі не спинятиме процесу, попри певний репутаційний ризик чи тимчасову загрозу функціонуванню державної машини. Генсек сфокусований на досягненні довготермінових цілей. І йому потрібна лояльна й повністю підконтрольна бюрократична машина – від низу до верху.