27 липня хунта повідомила про закриття державних кордонів, упровадження комендантської години, припинення роботи всіх державних установ і заборону на будь-яку діяльність політичних партій. А Захід застерегла від спроб військового втручання. Уже 8 серпня військові поставили новий уряд.
Провідна опозиційна партія Нігеру підтримала путчистів, тисячі людей вирушили до посольства Франції в Ніамеї, вимагаючи закрити іноземні (американські та французькі) військові бази. Тож у Західній Африці вже чотири сусідні держави перебувають під владою молодого покоління військових: Буркіна-Фасо (2022), Малі (2021), Гвінея (2021) і Нігер – це так званий пояс бунтівників.
Нігер – колишня французька колонія, одна з найбідніших країн світу, яка не має виходу до моря, значна частина її території розташована в пустелі Сахара. Сільське господарство, у якому зайнято 80–90% працездатного населення, дає 39% ВВП. Воно повністю залежить від кількості опадів, частих посух. У структурі ВВП сектор промислового виробництва займає близько 18% – виготовляють цемент, існує текстильна промисловість. У Нігері немає залізниць. Експорт й імпорт товарів перевозять автодорогою до Беніна та Нігерії, а звідти – залізницею до портів Котону та Лагоса.
Один з найважливіших секторів – видобуток урану. Його запаси в Нігері належать до найбільших у світі. Країна десятиліттями забезпечувала ним Європу. Близько 40% нігерського урану використовують в атомній промисловості Франції. Видобуває його французька компанія "Orano", що на 90% є державною й володіє трьома шахтами навколо містечка Арліт на півночі Нігеру.
Сьогодні ця держава стала центром перетину стратегічних інтересів глобальних гравців.
Голова Африканського Союзу, президент Союзу Коморських островів Азалі Олдані сказав: «Ми, Африканський Союз, засуджуємо антиконституційні зміни, що відбулися в Нігері». Цю позицію підтримали ЕКОВАС (Економічна спільнота країн Західної Африки). Організація призупинила всі комерційні операції з Нігером, пригрозила заморозити активи військових, що беруть участь у перевороті, і закрила для них кордони, а також оголосила про готовність до військової інтервенції в Нігер.
Певний час йшли дебати про доцільність військового втручання, наявність ресурсів для реалізації ініціативи та можливі наслідки для регіональної безпеки. Лише три країни чітко заявили про бажання взяти участь в операції проти хунти: Кот-дʼІвуар, Сенегал і Нігерія. Решта виступили проти або обійняли нейтральну позицію, включаючи Алжир, Чад і Мавританію.
Тим часом Малі, Буркіна-Фасо, Гвінея виступили зі спільною заявою, акцентуючи, що Африка звільняється від західної диктатури та неоколоніального пограбування, що будь-яке військове втручання в Нігері трактуватиметься як оголошення війни проти цих країн.
Європейські держави засудили переворот. Представник МЗС Німеччини Себастьян Фішер заявив, що Берлін зупиняє «всі прямі виплати на підтримку уряду Нігеру», а також допомогу країні, що надавалась «з метою розвитку». Іспанія також вирішила не розвивати двосторонню співпрацю. Відразу після військового перевороту Париж заморозив програми фінансової підтримки, а нігерська військова хунта у відповідь поставила на паузу експорт урану та золота до Франції.
Європейські країни закликали відновити конституційний порядок і звільнити президента Мохамеда Базума. Така консолідована реакція європейських країн свідчить про надзвичайний інтерес до відновлення статус-кво у регіоні, причому не тільки в Нігері, а й у сусідніх африканських державах, які виступили єдиним фронтом з новим урядом Нігеру та його антизахідною, антиколоніальною політикою.
На надзвичайній зустрічі ЕКОВАС 10 серпня країни-учасниці ухвалили рішення увійти в Нігер, дати не назвали. Як відбуватиметься інтервенція та які саме країни братимуть у ній участь, поки що невідомо. Сполучені Штати та Франція підтримали рішення ЕКОВАС, але, як видається, західні країни, включаючи США, віддають перевагу дипломатичному врегулюванню та переговорам, а не війні, побоюючись непередбачуваних наслідків. Заступниця держсекретаря США Вікторія Нуланд відвідала Нігер 7 серпня, де зустрілася з представниками військової хунти, однак у розмові з керівництвом їй було відмовлено. Вона заявила журналістам, що переконати путчистів поступитися неможливо.
Франція має можливість використовувати військові ресурси, але не поспішає розпочинати інтервенцію самостійно, особливо після провалу операції «Бархан». Парижу бракує підтримки регіональних союзників, а в ідеалі США. Вашингтон же не готовий на ескалацію ситуації, він не бажає долучатися до операції, яка може стати початком затяжної кривавої регіональної війни.
З іншого боку, Захід також не хоче поступатися позиціями і віддавати Нігер Росії, особливо після того, як хунта звернулася до Москви по допомогу на тлі ультиматуму від ЕКОВАС.
Втручання виявиться успішним, якщо буде швидким і не перетвориться на регіональну війну. Якщо ж конфлікт затягнеться і до нього включаться сусідні країни, то це призведе до непередбачуваних і потенційно руйнівних наслідків. У результаті ситуація в Сахелі погіршає. Європа отримає ще одну міграційну кризу.
Проблема також полягає в блокуванні іншого проєкту, на який Європа, відмовившись від російських вуглеводнів, мала великі плани. Йдеться про газопровід NMGP (Nigeria – Morocco Gas Pipeline) завдовжки 5660 кілометрів. Це міг бути найдовший підводний трубопровід у світі. Газопровід, який хотіли прокласти з Нігерії через територію Нігеру до Марокко і далі до Європи, став би альтернативою газу з Росії і підтримав європейську енергетичну безпеку. Утім через військовий переворот у Нігері реалізація проєкту проблематична.
