Курс на конфлікт
Партія «Грузинська мрія», яка перебуває при владі майже 12 років, зробила чимало неоднозначних кроків, що змусили сумніватися партнерів з Євросоюзу в тому, що вона дійсно готова йти європейським шляхом і виконувати положення Конституції Грузії, де закріплено європейський вектор розвитку.
Проблеми почалися після результатів парламентських виборів 2020 року, коли опозиційні партії відмовилися приєднатися до роботи парламенту, звинувативши «Грузинську мрію» у фальсифікації голосування та використанні адміністративного ресурсу під час виборчої кампанії. Посередником, який допомагав тоді країні вийти з політичної кризи, був президент Європейської ради Шарль Мішель. Влада та опозиція підписали угоду, яка передбачала зокрема проведення виборчої та судової реформ і мала підготувати Грузію до проведення чесних виборів. Втім, згодом «Грузинська мрія» відмовилася її виконувати.
Арешт колишнього президента Грузії Міхеїла Саакашвілі після його повернення на батьківщину лише долив оливи у вогонь. Два роки експрезидент перебуває в ув’язненні, стан його здоров'я щодня погіршується, його катують. У Вашингтоні та європейських столицях справу проти Саакашвілі називають політичною розправою. Найбільша партія в Європарламенті, Європейська народна партія, навіть ухвалила резолюцію «Про відступ від демократії та про політичні переслідування в Грузії», вимагаючи звільнити Саакашвілі. У відповідь міський голова Тбілісі, генеральний секретар «Грузинської мрії» Каха Каладзе заявив, що виступає проти поступок щодо ув'язненого експрезидента, навіть якщо це вплине на подальший європейський шлях Грузії.
Керівники ЄС усе частіше говорять про негативний вплив на політику Тбілісі Бідзіни Іванішвілі, засновника «Грузинської мрії», колишнього прем'єр-міністра Грузії, а насправді тіньового лідера країни. Європарламент ухвалив резолюцію, в якій констатував: саме Іванішвілі відіграє деструктивну роль у зміцненні олігархічного правління та посиленні контролю над інститутами влади. У відповідь голова «Грузинської мрії» та кілька депутатів виступили з критикою європейської інституції.
Тезу про політичне переслідування найбагатшої людини Грузії використовують і адвокати Іванішвілі, який вже не один рік судиться зі швейцарським банком "Credit Suisse" і не може домогтися передачі частини майна його управлінській компанії. Представники Іванішвілі вважають, що цьому процесу дуже заважає резолюція Європарламенту, в якій йдеться про потребу запровадити особисті санкції щодо нього. А лідер «Грузинської мрії» Іраклі Кобахідзе навіть заявив: західні партнери використовують Credit Suisse як частину координованих зусиль, щоб втягнути Грузію у війну з Росією.
Особливий шлях «Мрії»
Згідно з дослідженням Національного демократичного інституту, опублікованим у лютому цього року, кількість прихильників вступу в ЄС зросла до 81%. У вересні цей показник був на рівні 75%. Підтримка вступу Грузії в НАТО також зросла з 69% до 74%.
Водночас провідні політичні сили втрачають підтримку електорату. Правлячу «Грузинську мрію» підтримує лише 25% опитаних. Системна опозиція, представлена Єдиним національним рухом, має лише 6% підтримки.
Утім, мабуть, найважливішим висновком соцопитування став рівень несприйняття населенням жодної політичної сили. 61% респондентів вважає, що всі партії, які нині існують у Грузії, не виражають інтересів народу. Це створює системну проблему напередодні парламентських виборів, які мають відбутися у 2024 році.
Попри невдоволення громадян чинною владою, політична апатія серед електорату стала логічним результатом нездатності опозиції представити людям нове бачення майбутнього країни. Останні чотири роки можна назвати часом втрачених можливостей для опозиційних партій.
Активно поповнює лави протестного електорату грузинська молодь. Разом з європейськи орієнтованою частиною суспільства різного віку вона відкрито виступає проти влади, коли бачить загрозу курсу євроінтеграції Грузії. Так було під час протестів 2019 року, які спровокував депутат Держдуми РФ Гаврилов, сівши у крісло спікера грузинського парламенту. Так сталося і під час акцій на підтримку європейського майбутнього напередодні надання статусу кандидатів на членство в ЄС Україні та Молдові.
Проте відсутність нових лідерів, достатніх ресурсів для мобілізації електорату разом з неготовністю досвідчених опозиційних політиків очолити протестний рух, аби зробити його більш системним, дозволяють «Грузинській мрії» залишатися при владі.
При цьому влада розуміє виклики, а тому намагається ще дужче посилити контроль над політичними процесами. Яскравим прикладом такого підходу є спроба проштовхнути через парламент сумнозвісний законопроєкт про іноагентів, мета якого – ускладнити роботу для громадських організацій і непідконтрольних медіа за рік до початку парламентської кампанії.
Олігарх Бідзіна Іванішвілі намагається зберегти систему, яку сам же і збудував. Досвідчений бізнесмен, Іванішвілі торгуватиметься з Вашингтоном і Брюсселем щодо політичного майбутнього своєї партії, а також недоторканності власних активів. І, можливо, досягне успіху, якщо предметом торгу стане євроінтеграція та стабільність усередині Грузії. Не варто забувати, що Євросоюз зацікавлений в імпорті каспійських енергетичних ресурсів, де Грузія вже відіграє важливу роль транзитера. Проте це не означає також і того, що Іванішвілі посилюватиме російський вплив усередині держави.
Фактор України
З початку широкомасштабного вторгнення Росії в Україну відносини Києва та Тбілісі вкрай напружені. Якщо раніше фактором роздратування було перебування в Україні експрезидента Міхеїла Саакашвілі, то тепер головна причина погіршення взаємин – бажання грузинської влади заробляти на наданні послуг росіянам. Адже після запровадження санкцій проти Росії Грузія перетворилася на транспортний хаб для російських компаній і тиху гавань для російських же капіталів. Загалом протягом 2022 року притік капіталу у Грузію склав 4,37 мільярда доларів, майже половина – з Росії. Грузинський прем'єр тим часом звинуватив Україну у спробах «відкрити другий фронт у Грузії».
Український фактор стає невід'ємною частиною грузинського протесту. Другий день масових акцій розпочався з українського гімну в парламенті Грузії. У своєму щоденному зверненні президент Зеленський висловив солідарність з протестувальниками і запевнив, що Україна хоче бачити Грузію членом ЄС.
Будь-яка реакція Києва дратуватиме грузинське керівництво, оскільки там добре знають, що більшість грузинів підтримує Україну. І немає сумнівів, що представники «Грузинської мрії» та Іванішвілі розуміють, що саме перемога України може призвести до змін і в самій Грузії.