Проблемний саміт двадцяти
Індонезія цього року головує у G20. Саміт Групи двадцяти відбудеться 15-16 листопада на Балі. Президент Відодо особисто запросив до участі Володимира Зеленського. Наразі наявна інтрига щодо того, чи зголоситься індонезійський лідер обмежити участь у заході Путіна.
Ми вже чули, як деякі західні лідери виключили участь у саміті в тому разу, якщо туди приїздить глава Кремля. На це натякнув під час спільної прес-конференції з Джоко Відодо й президент України.
Цього тижня помічник російського президента Юрій Ушаков підтвердив, що Путін прийняв запрошення на саміт від президента Відодо. Разом з тим, італійський прем’єр-міністр Маріо Драгі заявив, що очна присутність Путіна на саміті виключається, хоча Ушаков сказав, що формат виступу ще уточнюється.
Більше конкретики ми дізнаємося одразу після перемовин Відодо з Путіним, які невдовзі відбудуться. Втім, для Джакарти важливо, щоби на цьогорічному саміті було представлено якомога більше держав, адже Індонезія наразі себе позиціонує одним із регіональних лідерів, захисника мусульманського світу – їй конче потрібно сфокусувати увагу великих гравців, інвесторів на своїх внутрішніх досягненнях та можливостях.
Водночас ми занадто багато уваги приділяємо самому саміту, коли насправді слід поглянути на саму Індонезію, на її співпрацю з Росією під час нинішнього глобального протистояння та на те, які можливості можна відкрити перед самою Україною.
Демонстративна нейтральність
Індонезія наразі зайняла нейтральну позицію щодо російського повномасштабного нападу. Президент Відодо закликав до діалогу та дипломатичного вирішення конфлікту, а міністр закордонних справ Індонезії Ретно Марсуді засудила війну, хоч і не назвала Росію агресором. Індонезія в ООН засудила війну, що її розв’язала РФ, однак до санкційної політики Заходу не приєдналася. Ба більше, Джакарта є одним з тих азійських гравців, які публічно виступають проти запровадження власних обмежень щодо Росії.
Офіційний представник МЗС Індонезії Теуку Файзашаха щодо санкцій та ескалації конфлікту заявив: «Ми ухвалимо рішення, ґрунтуючись на наших внутрішніх інтересах та на розгляді наслідків санкцій. Ми бачимо, що запровадження санкцій не означає вирішення того чи іншого питання». Таким чином, позиція щодо Росії на даний момент є максимально обережною, що цілком властиво індонезійській дипломатії, яка на базі доктрин дотримується рівновіддаленого підходу у відносинах з усіма країнами.
Діалог з Росією продовжується наразі за кількома напрямками. І на це потрібно звернути особливу увагу.
Росія покриває санкційні втрати
Росія не входить у топ-10 торговельних партнерів Індонезії та не має для Джакарти ключового значення. Частка РФ в індонезійському товарообігу складає 1%, попри те, що минулого року торговельні відносини між двома країнами досягли рекордного показника з моменту завершення холодної війни – $3,3 млрд. Насправді для Індонезії важливими є Китай ($114 млрд), від якого існує певна економічна залежність, США – ($35 млрд), Японія ($31 млрд).
Індонезія імпортує з Росії чавун і сталь, добрива, мінеральне паливо, масла, продукти перегонки. Якщо ви поглянете на цей перелік і порівняєте його із санкційними списками Євросоюзу, Британії, Канади та США, то зрозумієте, що Москва покриває свої фінансові втрати на заході за рахунок продажу сировини до Азії, зокрема й до Індонезії.
Разом з тим індонезійські підприємства експортують до РФ тваринні, рослинні жири та олії, нержавіючі пластини, каучук, продукти розщеплення, електронне обладнання.
Прикметно, що найбільшими джерелами імпорту в Росію електронних компонентів (мікросхем, напівпровідників, транзисторів, резисторів, діодів тощо) є країни Східної та Південно-Східної Азії та Індонезія у тому числі, хоча й не входить до топових країн-постачальників (Китай, Тайвань, Малайзія та В’єтнам є найбільшими). Одначе саме електроніка, що експортується, може використовуватися росіянами в оборонній сфері.
У 2016 році Індонезія вийшла на друге місце (після Китаю) серед постачальників до Росії електричних трансформаторів і перетворювачів, проте вже 2018 року імпорт трансформаторів з Індонезії скоротився до $9,5 млн, а мікроелектроніка звідти практично не ввозиться.
Оборонна співпраця
Росія має значні позиції на ринку індонезійських озброєнь: близько 15% зроблено та куплено в РФ. Упродовж останніх 25 років Москва постачала бронетранспортери БТР-80А та боєві машини піхоти БМП-3Ф, багатоцільові винищувачі Су-27СК, Су-27СКМ, Су-30МК та Су-30МК2, ударні гелікоптери Мі-35 та багатоцільові Мі-17, а також автомати Калашникова «сотої» серії.
Водночас у 2016 році Росія та Індонезія підписали двосторонню угоду про оборонне співробітництво, відповідно до якої домовилися про спільне виробництво озброєнь та проведення досліджень у галузі оборонної промисловості, передачу одна одній технологій, розробку науково-технічних проєктів.
Втім, Індонезія, попри намагання позбутися залежності від американської техніки (23% ринку), все ж не хоче мати проблеми зі США. У 2018 році Москва та Джакарта підписали контракт на $ 1,1 млрд з постачання 11 багатофункціональних винищувачів Су-35С в обмін на пальмову олію та каучук. Літаки мали замінити застарілі американські легкі багатоцільові винищувачі F-5 Tiger, які перебували на озброєнні індонезійських Військово-повітряних сил з 1980 року.
У грудні 2021 року, коли вже відносини Заходу та Росії виходили на рівень прямої конфронтації, індонезійська влада відмовилася від домовленостей з РФ на користь Франції. Там не хотіли потрапити потрапити під дію американського закону «Про протидію противникам Америки шляхом введення санкцій» (CAATSA).
Нафтова незалежність
Індонезія – держава, яка багата й своєю нафтою, й газом, яка має чимало переробних заводів, все ж споживає удвічі більше, ніж виробляє. Саме тому вона імпортує чимало нафти з різних країн. Зокрема, Джакарта планувала цьогоріч закачувати сировину і з Росії. Одначе на фоні протистояння Росії за Заходом плани Джакарти дещо змінилися.
Національна нафтогазова компанія Індонезії Pertamina оголосила в травні про скасування попереднього плану закупівлі сирої нафти зі знижкою в Росії. Сировину, між іншим, планувалося оплачувати через територію Індії.
До слова, Pertamina з 2016 року співпрацює з російською Роснефтью над спільним проєктом – будівництвом нафтопереробного заводу (НПЗ) та нафтохімічного комплексу (НХК) Тубан у провінції Східна Ява.
Удар по російській бульбашці
Індонезія – найбільший постачальник пальмової олії на світовий ринок – наприкінці квітня оголосила про заборону її експорту через локальний дефіцит.
«Заборона Індонезії на експорт, запроваджена з 28 квітня, стала одним із найбільших актів протекціонізму з часів вторгнення Росії в Україну, яке посилило глобальний дефіцит», – писав Bloomberg.
Через цей крок Індонезії, а також через блокування українських портів Росія змогла штучно підвищити ціну на рослинну олію. Після масштабних протестів Джакарта зняла заборону та зменшила експортний податок на сировину.
Оскільки на пальмову олію припадає понад третина світового ринку рослинних олій, різні олійні культури після цього значно подешевшали та частково продовжують дешевшати. Разом з ними падають в ціні й на готову продукцію – на кондитерські вироби, до прикладу. У такій ситуації може скоротитися попит на сировину з Росії, тим більше, що вона продовжує обмежувати її постачання за кордон.
Проросійська пропаганда
В Індонезії спостерігається розрив між офіційною позицією уряду та громадською думкою, що схиляється у своїх симпатіях до Росії. По-перше, проросійські акаунти у Facebook/Twitter, а також у китайських та місцевих соціальних мережах, якими користуються громадяни, у тому числі Weibo, були активними з перших днів війни, використовуючи серіали, меми та інші інструменти для просування проросійського бачення.
По-друге, причина позитивного іміджу РФ – антиамериканські настрої серед значної частини населення. У 2020 році опитування громадської думки Pew Research показало, що в Індонезії найнижчий рівень довіри до США порівняно з рештою країн регіону. У 2008-2019 рр. частка індонезійців, які вважали США економічним лідером у світі, знизилася з 53% до 24%. Лише 42% індонезійців стверджують, що позитивно ставляться до США.
Це пов’язано з величезним негативом, який почав зростати в країні після фіаско США в Іраку та Афганістані, а також через «глобальну війну з терором», яку в Індонезії, як і в багатьох мусульманських країнах, вважали «ісламофобською». Враховуючи, що в країні переважна більшість людей симпатизують палестинським арабам, для них конфлікт в Україні та масовий прийом Заходом українських біженців є демонстрацією «подвійних стандартів» щодо палестинців.
Окрім цього, Росія останнім часом розширила свою культурну присутність в Індонезії, зокрема, відкрила культурний центр у Джакарті, запустила освітні програми для студентів, запустила індонезійську версію свого сайту Russia Beyond the Headlines тощо.
Комбінація цих факторів створює підґрунтя, що дозволяє росіянам маніпулювати суспільною думкою серед індонезійців. Дається взнаки і відсутність альтернативних джерел інформації про Україну та російсько-українську, особливо індонезійською мовою.
***
В Україні наразі відсутнє розуміння геостратегічної важливості регіону Південно-Східної Азії в цілому та Індонезії зокрема. Візит Відодо до Києва є першим візитом індонезійського президента в Україну за 30 років з моменту започаткування дипломатичних відносин між двома державами. Українські лідери відвідували Джакарту лише двічі – 1996 році (Кучма) та в 2016 році (Порошенко).
Торговельні відносини також не вражають показниками, хоча й поступово зростають з кожним роком. Обсяг українського експорту у 2020 р. становив лише $735 млн. Київ постачав зернові культури (74,3%), чорні метали (22%), цукор і кондитерські вироби (1,3%) та продукцію борошномельно-круп’яної промисловості (0,7%). Імпортував пальмову олію (52%), руди, шлаки і золу (8,3%), електричні машини (6,6%) усього на $278 млн. І це при тому, що Індонезія продовжує залишатись найбільшим торговельним партнером України у Південно-Східній Азії.
Індонезія наразі є недооціненим партнером, тож в інтересах України інтенсифікувати діалог аби мати можливість просувати власні інтереси в АСЕАН, регіоні Південно-Східної Азії, де, до речі, Джакарта головуватиме наступного року.