Тайвань готується до оборони
Хоча ВВП Тайваню складає майже $700 млрд, а острів є одним із світових лідерів у виробництві електроніки, Тайвань не має визнаної міжнародною спільнотою суб’єктності – він був виключений зі складу ООН у 1971 році, його місце зайняв материковий Китай. При цьому Тайвань має свій уряд і законодавчу систему; намагається просувати власну, тайванську ідентичність; орієнтується на США, визнаючи Вашингтон своїм союзником. Це не подобається Пекіну, котрий вважає острів безальтернативно своїм.
2016 року після приходу до влади в Тайвані президентки Цай Інвень усі «об’єднавчі ініціативи» між Пекіном і Тайбеєм були зупинені. Нова лідерка Тайваню відмовилася від «консенсусу 1992 року» та китайської моделі «одна країна – дві системи». Хоча Цай і не проголошувала курсу на створення незалежної Республіки Тайвань, проте заручилася підтримкою груп, що зацікавлені у відокремленні острова від материкового Китаю.
Президентка виступає за посилення відносин зі США. За час її правління Тайвань наростив закупівлю американської зброї та збільшив товарообіг зі Сполученими Штатами майже у два рази. Цай Інвень критикувала чинний договір про вільну торгівлю ECFA між Тайбеєм і Пекіном, вважаючи, що він є першим кроком до асиміляції Тайваню. Також президентка проти підписання з КНР договору CSSTA про лібералізацію сфери послуг – одним з пунктів угоди є зменшення візових бар’єрів.
До того ж Цай приділяє багато уваги аборигенному, не ханьському, населенню. Вона сама походить з етнічної групи хакка та розвиває тайванську самоідентичність на острові. Президентка активно виступає на підтримку ЛГБТ і критикує Пекін у питанні Гонконгу, за порушення прав людини.
Згідно з опитуванням Державного політичного університету Тайваню, на сьогодні 67% населення Тайваню позиціонують себе як «тайванці» (зеленим) і «китайці» (червоним). Але важливо: 27.5% вважають, що китайці і тайванці – один народ.
У суспільстві Тайваню немає єдиної думки щодо оголошення незалежності – більшість (55%) тайванців виступають за збереження статусу-кво. Вони схильні до автономності від Пекіна та не воліють оголошувати самостійність. Тільки третина жителів острова (31%) думають про незалежність.
Водночас Пекін є основним торговельним партнером Тайбея. Між КНР і Тайванем існує глибока економічна інтеграція – тайванці довіряють і користуються фінансовою системою Китаю. 63% жителів острова вважають, що Пекін не буде використовувати військову силу для об’єднання.
Утім, попри нейтральність тайванського населення, ризики того, що Пекін вирішить саме зараз «приєднати» Тайвань силовим шляхом, зростають. Тиск на Тайбей з боку КНР і США посилюватиметься. У першу чергу через злам міжнародної безпекової архітектури.
Тайвань на тлі російсько-української війни продемонстрував, що готовий до збройного конфлікту, тому й ухвалив кілька серйозних рішень:
Політичних – Тайвань фактично отримав безпекову обіцянку підтримки з боку США та їхніх регіональних союзників, насамперед Японії;
Економічних – диверсифікував постачання своїх чипів до розвинутих країн, підвищивши їхню залежність від себе. Також провів кампанію виявлення агентів, котрі займалися промисловим шпигунством на користь КНР;
Оборонних – тайванці разом зі США розроблюють стратегію, за якою краще озброєні та мобільні військові Тайваню зможуть завдати асиметричної шкоди наступальним китайським військам. Ще минулого року на острові були помічені американські радники та інструктори – вони тренують тайванську армію. Тайбей активно вивчає досвід формування батальйонів тероборони, які добре зарекомендували себе в Україні.
Однозначний Вашингтон
США вибудовували свої відносини в трикутнику Америка-Тайвань-Китай згідно з низкою принципів:
Перший: політика «одного Китаю» та домовленості «трьох комюніке» – визнання Вашингтоном Тайваню як частини КНР де-юре;
Другий: закон про зносини з Тайванем – основа для підтримання де-факто дипломатичних відносин з Тайбеєм;
Третій: «шість гарантій» – договори з Тайванем щодо американської безпекової й економічної допомоги острову. Фундаментальними є пункти про те, що США "не будуть виступати посередником між КНР і Тайванем", а також "Вашингтон не визнає формального суверенітету Пекіна над островом".
Іншими словами, на словах острів був частиною Китаю, але фактично Вашингтон підтримував із Тайбеєм зв’язки як із повністю незалежною країною та допомагав Тайваню розвиватися.
Але тепер все змінилося – однозначна відповідь Джо Байдена щодо готовності США захистити Тайвань поклала кінець стратегічній невизначеності Вашингтона. Через російсько-українську війну та початок глобального хаосу США беруть острів під свій захист. Сьогоднішня Америка не хоче повторити помилку держсекретаря Діна Ачесона у 1950 році – коли Вашингтон вивів Південну Корею зі своєї безпекової парасольки, що в подальшому спровокувало Корейську війну.
Для США втримання Тайваню у сфері свого впливу є важливим через три основні причини.
Перша – легітимна. Якщо Вашингтон зараз дозволить Пекіну приєднати острів, він утратить лідерство в Азії. Це потенційно може призвести до розвалу коаліції, яку так довго вибудовували в Азії Сполучені Штати. Кожна країна формуватиме власну оборонну стратегію, а сам Пекін нав’язуватиме азійському континенту автократичний, а не демократичний рух.
Друга – стратегічна. США не хочуть втрачати інструмент впливу на КНР. Крім того, острів закріплює регіональне лідерство США. Той, хто контролює Тайвань – той впливає на 60% світової морської торгівлі, яка проходить через Південнокитайське море; Японію та Південну Корею, які залежні від морських постачань ресурсів; Філіппіни та інші країни АСЕАН та Океанії.
Третя – економічна. Тайвань є світовим лідером у виробництві електроніки, зокрема напівпровідників. Він випускає 64% світового обсягу чипів. Флагманами індустрії є корпорації "TSMC" і "Foxconn". Третина тайванського острівного високотехнологічного експорту надходить до США; Тайвань загалом відіграє ключову роль для Вашингтона в ланцюжках постачань – із тайванських комплектуючих у США збирають готову продукцію з високою доданою вартістю. Американські інвестиції на острові сягають $17 млрд.
Якщо ж КНР приєднає Тайвань, тоді одноразові збитки американської економіки через втрату постачань чипів складуть сотні мільярдів доларів. Загалом світова економіка буде шокована та постраждає на $490 млрд. Через це Вашингтон уже ухвалив рішення про початок будівництва заводів з вироблення чипів у США. Наприклад, тайванська TSMC інвестує $35 млрд у дочірню компанію в Аризоні.
Умотивований Пекін
Для КНР питання Тайваню є цивілізаційним, у Пекіні острів бачать частиною Китаю. КНР воліє всіма можливими способами уникнути збройної конфронтації з Тайбеєм і Вашингтоном, але глобальний хаос, а також невизначеність у відносинах зі США можуть підштовхнути Китай до військового вторгнення вже сьогодні.
Приєднання Тайваню, як вважають у Китаї, є справою виживання: Пекін прагне перетворитися зі «світової фабрики» на регіонального лідера. Ба більше, атака на острів заблокує соціальне невдоволення всередині КНР, яке все більше зростає на тлі економічних проблем.
Пекін усвідомлює, що критично відстає від Заходу у створенні технологій. Поки Тайвань готується створювати напівпровідники завбільшки три нанометри, у КНР передовими є чипи на 14-20 нанометрів. Возз’єднання з Тайванем й отримання місцевих високих технологій (котрі прийшли зі США) значно прискорить технологічну конкурентоспроможність Китаю.
***
Протистояння між Америкою та Китаєм щодо Тайваню розпочалося. Пекін розуміє необхідність возз’єднання з Тайванем і готується до цього силовим шляхом, але він усвідомлює всі руйнівні ризики, що подібна акція може закінчитися провалом – Тайвань є дуже міцним горішком з військового погляду. Невдача спровокує нестабільність усередині самої КНР.
Тому Китай не проти досягти угоди з Вашингтоном про те, що приєднання відбудеться пізніше, якщо США підуть на певні поступки. Наприклад, приберуть імпортні тарифи на китайську продукцію чи скасують санкції проти технологічних компаній з КНР.
Теоретично Пекін може зачекати з питанням Тайваню та прийняти його статус-кво, адже генсек Сі Цзіньпін планує правити до 2032 року. Але для цього йому вже зараз необхідно врегулювати американо-китайські відносини.