Передчасні пологи нового Китаю
Президентство Дональда Трампа завдало китайсько-американським економічним відносинам удару: між Вашингтоном і Пекіном стартували технологічна та торговельна війни. Проєкт Обами G2 - велика двійка КНР і США, котрі разом впливають на Тихоокеанський регіон, – і концепція подальшого розвитку спільної економіки Чімерика (Chimerica – від China й America) зійшли нанівець. І Сполучені Штати, і Китай заговорили про економічне роз’єднання. Америка почала реалізовувати стратегію стримування Китаю. Останній – проводити кампанію підривання глобальних спроможностей США.
За чотири роки торговельна війна завдала збитків на $550 млрд; найбільше – Китаю. Джо Байден продовжив торговельну конфронтацію, а американські санкції проти китайських технологічних компаній, як-от Huawei та Hikvision, не були зняті. У Пекіні зрозуміли, що з технологічним й економічним зростанням політичні суперечності між КНР і США збільшуватимуться, а майбутній розрив неминучий. При цьому Китай намагається відтермінувати завершення вигідних для нього економічних відносин.
По-перше, китайсько-американська торгівля становила у 2021 році $755.6 млрд – або 12% від загального товарообігу Китаю. Профіцит КНР склав $396.5 млрд. По-друге, КНР усе ще критично залежна від технологічного імпорту зі США: у кожному китайському смартфоні – чип, привезений зі США або вироблений за американським патентом. Без американських технологічних складових китайські флагмани Lenovo чи Xiaomi не зможуть випускати продукцію. По-третє, Пекін усе ще співпрацює з американськими корпораціями за формулою «win-win», коли останні задешево збирають свій продукт у Китаї, а КНР отримує від компаній технології.
Утім початок російсько-української війни та подальші антиросійські санкції, як і блокування російських активів у США, сигналізували – схожий комплекс дій може бути застосований щодо КНР. Пекін у відповідь на це: 1) провів «стрес-тест» власної фінансової системи на випадок запровадження проти нього подібних до антиросійських санкцій і дослідив, чи може він захистити свої активи за кордоном; 2) оголосив про ініціативу розширення БРІКС в Азії, Африці та Латинській Америці, шукаючи нові ринки збуту; 3) активізував розробку та виготовлення власних чипів, наприклад, з тайванською компанією VIA Technologies; 4) почав розпродавати казначейські облігації США – з початку війни він продав цінних паперів на $15.2 млрд. Сумарна вартість американських облігацій, які сьогодні має Китай, знизилася до десятирічного мінімуму.
Китай не хотів би саме зараз подальшої ескалації економічної конфронтації зі Сполученими Штатами та різкого розриву, але війна, нестійкість глобальної системи, власні амбіції Китаю роблять цей сценарій вірогідним у найближчому майбутньому. Через це Пекін в умовах економічного обвалу реформує економіку – сам по собі цей процес стає основним викликом для виживання Китаю.
Чотири виклики війни для Китаю
У Пекіні сподіваються змінити позиціонування себе як «світової фабрики», ставши регіональним лідером. Проте глобальна система, в якій Китай став сильним і багатим, руйнується – отже, немає гарантій, що КНР зможе перебудуватися і зайняти кращі позиції. Ба більше, російсько-українська війна кинула Пекіну чотири фундаментальні виклики, які становлять загрозу Китаю.
Перший виклик – економічний. По-перше, китайська торгівля зазнала багатомільярдних втрат через злам логістичних ланцюжків і хаос на світових ринках. Економіка КНР переживає кризу: відбувається обвал промислового виробництва. Американська корпорація Apple заявила, що перенесе частину виробництва з Китаю.
По-друге, Пекін залежний від імпорту різноманітної сировини: продовольства, енергоносіїв, різних корисних копалин. З початку війни глобальний індекс сировинних товарів S&P GSCI виріс на 14.7% - необхідні Китаю ресурси подорожчали. Вартість імпорту й ціни загалом зросли.
По-третє, збільшились інфляція та безробіття (до рівня 2020 року, перевищивши 6%), що було підсилено запровадженням владою антиковідних карантинів по всьому Китаю.
По-четверте, Центральний банк Китаю у відповідь на сповільнення економіки зменшив процентну ставку – до 4,45%, що забезпечить грішми населення, однак і прискорить інфляцію.
Другий виклик – соціальний. У відповідь на економічні труднощі Китай уже почав реформи, спрямовані на стимуляцію споживання та розвиток малого й середнього бізнесу, але зниження рівня життя людей може спровокувати ріст соціального невдоволення в суспільстві. У Китаї вже публічно лунають голоси про те, що російсько-українська війна завдає великих втрат КНР. Антивоєнні статті опублікували вчений-міжнародник, професор університету Цінхуа Янь Сюетун і колишній посол Китаю в Україні Гао Юйшен.
Під час квітневого локдауну в Шанхаї траплялися сутички невдоволених людей з поліцією. Китайці хочуть жити за умов економічного зростання; вони звикли, що їхній матеріальний стан постійно покращується. Тому Компартія має зберегти суспільний спокій за будь-яку ціну.
Однак ще більш небезпечним може бути розкол усередині китайської еліти з подальшими спробами змістити генсека Сі Цзіньпіна або не дати йому переобратися на новий президентський термін на 20-му з’їзді КПК у листопаді. Останнім часом китайські ЗМІ почали все більш компліментарно писати про прем’єра Лі Кецяна та члена Постійного комітету політбюро Ван Яна, які не входять до групи Сі Цзіньпіна та є апологетами прагматичного економічного співробітництва з іншими країнами.
Західні ЗМІ акцентують: заходи, запроваджені Сі щодо боротьби з COVID-19, виявилися невдалими, через що в китайських елітах зріє невдоволення політикою генсека. Також варто відмітити – не дивлячись на кампанію «всебічного процвітання» під патронатом Сі, яка має зменшити прірву між бідними та багатими, сильна соціальна нерівність у Китаї зберігається.
Третій виклик – міжнародний. Російсько-українська війна загострила блокове протистояння в Східній Азії. Пекін буде змушений витрачати кошти на озброєння та геополітичну лояльність тих чи інших держав. Ризик зіткнення двох коаліцій зростає.
Поки немає натяків, що США і КНР, які визначають одне одного «найбільшими геополітичними супротивниками», можуть змінити свої стратегії протистояння. Вашингтон активно формує коаліцію стримування Китаю – створено об’єднання QUAD (США, Індія, Японія, Австралія) та альянс AUKUS (США, Великобританія, Австралія) – в рамках останнього Канберра отримала можливість будувати атомні підводні човни за американськими технологіями.
Вашингтон розвиває відносини із сусіднім до Китаю В’єтнамом і тримає військовий контингент у Південній Кореї. Тайвань закуповує на мільярди доларів американську зброю, а Японія обрана флагманом регіонального стримування Китаю та активно проводить політику мілітаризації.
Пекін не відстає, формуючи свою регіональну групу. Китай утворив ситуативний альянс з РФ, він підтримується Північною Кореєю – своїм сателітом, і має гарні відносини з такими державами АСЕАН: Таїландом, Камбоджею, М’янмою, Лаосом, Індонезією та Філіппінами. Ба більше, останнім часом Пекін почав активно розвивати співробітництво з острівними країнами Океанії, буквально підступаючи до Австралії. КНР намагається віднести до своєї сфери впливу Папуа-Нову Гвінею, Соломонові Острови, Кірибаті, Вануату, Тонга. Канберра побоюється, що з ними китайці підпишуть договори про безпеку, згідно з якими Китай зможе розміщувати свої поліцейські чи військові сили.
Про те, що напруга в регіоні посилюється, свідчать три факти. Перший: об’єднання QUAD вирішило створити систему, що відслідковуватиме китайські човни, що займаються нелегальним рибальством. Навряд чи Пекін позитивно сприйме цю ініціативу, враховуючи, що китайські військові у спірних водах маскуються саме під рибалок. Другий: Японія виявила, що Китай поставив 17 газодобувних платформ на континентальному шельфі у Східнокитайському морі – в місці, де збігаються ексклюзивні економічні зони обох країн. Токіо вважає родовища частково своїми; прем’єр Фуміо Кісіда вже висловив Пекіну своє невдоволення. Третій: китайські військові кораблі та літаки постійно баражують біля Тайваню.
Четвертий виклик – російський. Попри заявлену економічну кооперацію РФ і КНР, наразі Пекін не може повністю скористатися всім спектром економічних можливостей. Для повноцінної співпраці Китай буде змушений шукати обхідні шляхи. Адже беручи до уваги залежність від США, КНР має дотримуватися обмежень на експорт до Росії продукції, де є американські комплектуючі.
Xiaomi вже зупинила свої постачання до РФ, тому що не хоче потрапити під вторинні санкції. Також Пекін припинив постачання до РФ товарів, котрі підсилили б оборонний, аерокосмічний чи морські сектори.
Окрім того, Китай поставив на паузу фінансування та спільну роботу над будівництвом багатомільярдного проєкту «Арктик СПГ-2» у Північному Сибіру, який мав би запуститись у 2023 році. Завод з виробництва зрідженого природного газу орієнтуватиметься саме на азійські ринки.
Китай зазнав величезних збитків через російсько-українську війну та стоїть перед значними викликами. Для підтримання стабільності йому буде потрібно вирішувати надскладні питання соціально-економічного розвитку, врешті-решт, вибрати між США та РФ, а також зміцнювати свій військовий потенціал. Якщо Китай провалиться на одному з напрямків, тоді глобальний хаос стане безпрецедентно руйнівним для нього.
