Провокація Штайнмаєра
Німецька правляча еліта обурилася через те, що Україна не дала дозволу приїздити до Києва президенту ФРН Штайнмаєру разом із главами держав Польщі, Латвії, Литви та Естонії. Видання Der Spiegel написало, що канцелярія президента Німеччини довго вела перемовини із українською стороною, домовлялася, однак потім Офіс президента перестав відповідати на дзвінки і припинив будь-які переговори про візит Штайнмаєра в рамках поїздки лідерів Східної Європи до України.
Насправді, як повідомили високопоставлені джерела LB.ua, справа виглядала зовсім інакше: люди Штайнмаєра пробували дотягнутися до української владу через керівництво Варшави та Литви з тим, щоби зрозуміти для себе чи приймуть президента ФРН у Києві з іншими главами держав, чи ні. Вони питали про таку можливість у своїх польських та литовських колег. Жодних офіційних звернень до української влади не було. А на такий крок сам Штайнмаєр пішов через те, що під ним почало хитатися крісло через цілу серію журналістських розслідувань щодо його близьких відносин із Кремлем.
Ця інформація підтверджується і заявою президента Зеленського, який зазначив: «Я як президент і наш офіс офіційно не отримували звернення президента Німеччини і офісу президента Німеччини щодо візиту в Україну. У нас країна вільна і ми готові бути транзитною державою, якщо це питання економічні, а не політичні».
Виникає питання: нащо німецька влада створює скандал, який може нанести значний політичний удар по Україні зараз, у час війни? Навіщо віце-канцлер, міністр економіки ФРН Роберт Габек заявляє про «дипломатичну помилку України» і натякає, що Зеленський має сам зателефонувати Штайнмаєру і в нього перепросити?
Можливо, пан Габек мав би запитати у свого президента Штайнмаєра про те, чому за 50 днів війни той ані разу не зателефонував Зеленському – главі воюючої держави, яка наразі захищає усю Європу від хаосу глобального протистояння. Взагалі такі заяви німецької еліти є доволі дивними, враховуючи, що грають вони виключно на руку Москві.
Ця ситуація виглядає зрозумілою, якщо знати, хто є Франк-Вальтер Штайнмаєр, якою була його роль у просуванні економічних інтересів Кремля в Німеччині та загалом у Європі, як він намагався політично та юридично виправдати загарбницькі дії Росії. Давайте про це і поговоримо.
Згадати все
Франк-Вальтер Штайнмаєр – людина головного лобіста Росії в Німеччині, екс-канцлера Герхарда Шредера, політика, який домігся побудови двох «Північних потоків», того, що німецькі чиновники, як і він сам, ставали керівниками російських корпорацій, проникнення капіталу РФ до Німеччини, що призвело до корумпованості ФРН.
Партія Шредера СДПН (соціалістів), до якої входить Штайнмаєр, канцлер Шольц, чимало діючих і колишніх міністрів країни, завжди була тою структурою, яка просувала інтереси Путіна та його олігархів.
Дописувач ліворадикальних газет на території окупованої Радянським Союзом НДР Штайнмаєр дуже швидко просунувся по кар’єрній драбині і вже у 1993 році керував бюро на той момент глави Нижньої Саксонії – того самого Шредера. Далі – шалений успіх: від координації діяльності усіх німецьких спецслужб до керівника канцелярії канцлера (знову Шредера).
Коли прийшла до влади Меркель, Штайнмаєра залишили при владі, надавши йому місце міністра закордонних справ. Він став гарантом того, що політика Шредера щодо Москви залишиться незмінною. З того часу і до сьогоднішнього дня уся зовнішня проросійська політика Німеччини проводиться під пильним наглядом людей, яких поставили на ці місця Шредер та Штайнмаєр.
З чинним президентом ФРН пов’язано чимало негативних моментів як для України, так і для всієї Європи.
2007 рік, Путін виголошує свою «Мюнхенську промову», яка заклала основу для його агресивної, загарбницької політики у Європі, для антиамериканського руху – Штайнмаєр жодного слова критики тоді не сказав, а глава його партії Курт Бек взагалі подякував Путіну за його сміливість та гостроту мислення.
2008 рік, квітневий саміт НАТО в Бухаресті – Україна та Грузія за крок до отримання Плану дій щодо членства. Німеччина на чолі з Меркель виступає проти. Цю думку на догоду Росії формує Штайнмаєр, який заявив, що для інтеграції двох держав немає підстав.
За два з половиною місяці в Грузії починається підготовка до великої війни з Росією. Москва проводить на Кавказі військові навчання, створює провокації на території Абхазії та Південної Осетії. Штайнмаєр летить до Тбілісі, щоби змусити Саакашвілі прийняти мирний план (чергову формулу), який мав надати Абхазії спеціальний статус та змусив би грузинів фінансово утримувати відокремлені території. Все це мало бути погоджено керівництвом РФ.
Після цієї війни Штайнмаєр продовжив возити німецький бізнес до Москви, будучи ідеологом програми «Партнерство заради модернізації». Він переконував політичний клас ФРН у тому, що Росія зміниться політично, якщо в неї вкласти гроші. Та ж політика продовжувалася й після окупації Криму та Донбасу. Головним її символом стало будівництво двох «Північний потоків».
Давайте нагадаємо 2014 рік – фінальний етап Революції гідності. Штайнмаєр, який в той момент знову займає пост глави МЗС Німеччини, прилітає до Києва, щоби погодити Угоду про врегулювання політичної кризи в Україні. Цей документ насправді передбачав одну просту річ: знищення революції та гарантії того, що Москва продовжуватиме управляти нашою державою.
Після – 2014 рік, окупація Криму та Донбасу. Меркель критикує Росію та робить спробу створити ситуацію, яка б могла втримати Путіна від поглинання усієї України. Її партнери по коаліції, соціалісти, на чолі зі Штайнмаєром починають проти неї активну інформаційну кампанію. Колишній глава СДПН та на той момент керівник Німецько-російського форуму Платцек виступив за визнання Криму російським. Штайнмаєр зі своїм колегою – міністром Зігмаром Габріелем їдуть до Москви, щоби домовитися з Путіним про зближення позицій України та Росії, а насправді прагнуть вберегти російські гроші від санкційного тиску.
Штайнмаєр завше критикував захоплення Криму Росією, однак після пропозиції президента Чехії Земана дозволити РФ викупити Крим, він дав коментар російському виданню «Коммерсант», де натякнув, що в Європі можна виробити рішення щодо зняття кримського пакету санкцій проти Росії.
Думаю, немає сенсу говорити про те, що чинний президент ФРН не захотів приїздити до Києва на час проведення «Кримської платформи» влітку 2021 року.
Одне з найбільших досягнень президента Німеччини – «формула Штайнмаєра» для Донбасу.
Насправді жодної формули ніколи не існувало, був лише лист із пропозицією на той момент глави МЗС Німеччини Штайнмаєра та його французького колеги Фабіуса щодо інкорпорації Донбасу в тіло України. Звісно, що все це пропонувалося зробити за російських правил: спочатку особливий статус, а потім вибори, повна автономність регіону і тільки тоді поступовий вихід російських військ. Очевидно, що цей сценарій передбачав політичний крах України – її поступове повернення в російську орбіту.
Україна погодила під тиском Меркель цю формулу у Парижі в грудні 2019 року в обмін на транзит російського газу. Втім, ця «формула» так і не була імплементована – Київ не здав своїх позицій.
Навіть коли почалася широкомасштабна війна з Росією, Штайнмаєр влаштував ганебний проросійський захід – він організував у берлінській філармонії благодійний концерт в знак солідарності з Україною, де грали російські та білоруські музиканти. Туди він запросив посла нашої держави. Це було знущання над українцями.
Протягом років Штайнмаєр розставляв своїх послідовників, а отже послідовників і ідеї зближення з Росією, на ключові пости у ФРН. Глава МЗС Габріель виступав за зняття економічних санкцій за Крим та за економічне зближення з РФ. Його наступник Гайко Маас боявся знищити мости між Берліном та Москвою. Проросійські чиновники з когорти Штайнмаєра, Міхаеліс та Пльотнер, продовжують очолювати ключові напрями зовнішньої та безпекової політки ФРН в МЗС та в канцелярії глави уряду країни.
Однак і сам Штайнмаєр – це продовження політики Шредера, головного лобіста Путіна. Бо відмова соціаліста Шольца (соціаліста) надавати Україні потрібну зброю, слова глави Міноборони ФРН (соціалістки), що її держава вичерпала запас озброєння для нашої держави і багато чого іншого – все це політичний спадок Шредера – Штайнмаєра. Насправді ж то є спадок Росії. Бо і Шредер, і Штайнмаєр – це і є Росія.