Газовий шантаж Путіна
Меркель приїздила до Києва після зустрічі з президентом РФ Володимиром Путіним у Москві. Там німецька канцлер обговорила чимало питань, зокрема й ті, що пов’язані з Україною. Головне – завершення будівництва газогону «Північний потік – 2», його подальший запуск і продовження транзиту російського «блакитного палива» через українську ГТС після закінчення поточного газового контракту між Україною та РФ у 2024 році.
Насправді глава уряду ФРН їхала до Москви з метою отримати від Путіна публічні гарантії того, що Росія забезпечить безперешкодне постачання по українській трубі до 2024 року, що ексцесів не буде. І глава РФ такі гарантії дав.
«Я запевнив, що ми повністю виконаємо всі зобов'язання за транзитним договором навіть після відходу Меркель із посади канцлера», – заявив Путін.
Проблема лише в тому, що Росія – і на цьому якраз й акцентував увагу російський президент – не може гарантувати, що збереже поточні об’єми постачання та й загалом сам транзит через українську трубу.
«Ми готові й після 2024 року постачати газ через Україну, проте ми повинні зрозуміти, на який термін, в якому обсязі. Для цього європейські країни повинні дати чітку відповідь щодо того, які обсяги газу вони готові закуповувати в Росії», – вказав президент РФ.
Якщо це перекласти з дипломатичної мови, то ситуація виглядає приблизно так: Москва не збирається використовувати українську ГТС у тих самих об’ємах для постачання блакитного палива до Європи, що прописані в поточному контракті. Навпаки, вона робитиме усе можливе для того, щоб зробити транзит через Україну невигідним і дорогим для європейців.
Путін каже, що все залежить від європейських потреб, однак очевидно, що в першу чергу він задіюватиме для транспортування ті російські газогони, що були побудовані в обхід України. Для чого? А щоб створити додаткові економічні та соціальні проблеми нашій державі задля її дестабілізації.
Тому президент Зеленський слушно зазначає, що всі ці слова про продовження газового транзиту української ГТС після 2024 року є звичайними розмовами без жодної конкретики. І він правильно хоче зрозуміти, «що отримуватиме Україна і що може втратити наша держава після того, як закінчиться договір 2024 року, і хто дає конкретні гарантії Україні».
Проблема в тому, що гарантій тут не може дати ніхто, окрім Путіна: ані Меркель, ані Байден, які підписали спільну рамкову угоду про додаткові зобов’язання перед Україною. До речі, в тексті самого документа чітко вказано, що сторони вимагатимуть від Москви продовжити транзит українською ГТС до 10 років. Росія ж може погодитися на три роки, на рік, узагалі відмовитися від прокачки чи навіть ліквідувати саму можливість транспортування газу через територію України.
Меркель каже про згоду німецького уряду сплатити 175 млн євро до спеціального фонду розбудови відновлювальної енергетики України (це при тому, що ми втрачатимемо мільярди через відсутність транзиту – у 2020 році, наприклад, чистий прибуток Оператора ГТС України склав 20,4 млрд грн).
Канцлер також говорить, що в наступні 15 років Київ має створити потужну зелену економіку. Питання в тому, що в українців немає цих спокійних 15 років. Після зменшення чи припинення Росією транзиту нашою територією найменше, на що ми можемо сподіватися, – це на соціальні проблеми, адже українська ГТС – вагомий фактор стримування російської агресії.
Позиція Києва тут правильна: жорстке відстоювання своїх національних інтересів, яким загрожує зведення і запуск «Північного потоку – 2». Проте найогидніше – це те, що Меркель приїздила у день завершення прокладання російської труби. І все, чого вона прагне – щоб Україна замовкла і не намагалася протидіяти запуску «Північного потоку – 2».
Кримська зніяковілість
Відмова Меркель від участі у саміті Кримської платформи – це теж намагання підіграти Росії, яка доклала максимальних зусиль для того, щоб понизити рівень присутності під час установчого форуму. І це правда, попри те, що сама канцлер зніяковіло пояснює, що причина не в РФ.
«Я чітко сказала, що анексію Криму ми вважаємо порушенням міжнародного права. Тут нічого не змінилося. Ми говорили про те, що приїде на Кримську платформу наш міністр закордонних справ, і за день до цього я приїду (в Україну). Те, що наш міністр зараз не приїде, не пов'язано з нашими відносинами з Росією, а лише з тим, яка ситуація склалася зараз в Афганістані. Тому ми зараз відправляємо сюди нашого міністра енергетики та економіки, який має такий самий ранг, як міністр закордонних справ», – заявила вона.
Як дивно виглядає ситуація, коли дві країни, які укладали рамкові домовленості щодо так званих газових транзитних гарантій Україні у зв’язку із завершенням будівництва «Північного потоку – 2», США та Німеччина, в останній момент замінили своїх представників на саміті Кримської платформи. І так випадково вийшло, що ці двоє – міністри енергетики.
Уже відомо, що на фоні установчого форуму відбудеться зустріч цих двох з українським профільним міністром. Очевидно, про що йтиметься на цих перемовинах – про російський газогін. Зрозуміло, що американці та німці вирішили натиснути на Київ до візиту Зеленського до США, його переговорів з Байденом 31 серпня. Утім залишається гіркий післясмак, адже це робиться на тлі Кримської платформи – прагнень України показати, що тема деокупації Криму не забута.
Тому всі ці заяви Меркель – лукавство. Вона відмовилася від участі в установчому форумі через Росію. І не тільки вона. Ба більше, через її відмову кілька європейських лідерів скасували свої візити до України.
«Мінськ» і російський тиск
Цього разу Меркель вирішила не озвучувати публічно вимогу до України імплементувати шкідливу для нас «формулу Штайнмаєра», яку Київ погодився ввести в українське законодавство.
Якщо коротко, йдеться про проведення місцевих виборів в ОРДЛО та надання на час їхнього проведення тимчасового особливого статусу з усім комплексом проблем (наявністю російських військових формувань, амністією, народною міліцією і т.ін.).
Останні кілька місяців Берлін те й робив, що тиснув на українську владу щодо швидкого врегулювання ситуації – виборів під фактичним контролем окупантів. Наразі Меркель змовчала про «формулу» – про неї вже, вірогідно, говоритиме новий глава німецького уряду.
Так само вона не сказала Зеленському про вимогу Путіна – прибрати з порядку денного законопроєкт, який вже зареєстровано у Верховній Раді, «Про засади державної політики перехідного періоду» в окупованих регіонах України.
А сама вимога звучала так: «Уряд України вніс проєкт закону, який у разі схвалення буде означати фактичний вихід України в односторонньому порядку з Мінського процесу. «У зв'язку з цим просимо федерального канцлера, зокрема з огляду на майбутній візит до Києва, вплинути на українську сторону щодо виконання всіх узятих на себе зобов'язань», – заявив Путін.
Ми не знаємо, чи говорила Меркель Зеленському тет-а-тет про це, втім одразу наголосимо: будь-які вагомі зміни в тілі законопроєкту, гальмування процесу його ухвалення чи його блокування означатимуть, що Київ вирішив піти на поступки Москві. Тому тут варто слідкувати, як-то кажуть, за руками.
Нині Меркель наголошує на необхідності зустрічі лідерів «нормандської четвірки», про замороження перемовин на мінському треку, про те, що Київ правильно робить, коли не веде прямі перемовини з проросійськими бойовиками з ОРДЛО. Одначе чомусь вона не згадує, що Росія збирається провести вибори до Держдуми в окупованих районах Донецької і Луганської областей вже цього вересня. Ніхто не каже, що це є анексією (якщо говорити юридичною мовою) цих територій.
Чомусь тут канцлер ФРН не вбачає порушення «Мінська». І навіть не хоче про це вести перемовини з російською стороною. Та й послідовники Меркель не робитимуть цього.
***
Президент Зеленський вручив Ангелі Меркель орден Свободи – найвищу державну нагороду, яку може отримати іноземець. Вручив за багаторічну підтримку України. Може, в цьому і є якийсь сенс. Це ж саме вона фактично написала Мінські домовленості, які зупинили російське військове просування, однак не змогли загасити полум’я війни та повернути наші території.
Біда не в тому, що Меркель удостоїлася ордена. Біда в тім, що нині якраз Німеччина сприяє агресії Росії проти України, вона робить так, щоб наша держава знову втратила свободу, потрапивши в залежність від Москви.
