Перед тим, як критикувати рішення НАТО, все ж варто наголосили, що наразі в нас немає жодної альтернативи Альянсу. Немає у світі безпекової організації, яка давала б гарантії тотального захисту та ядерну парасольку. Тому будь-які заяви українських політиків про необхідність створити новий альянс, нову альтернативну реальність – це все від лукавого. Єдиний інший варіант, що точно нам не підходить, – колонія Росії та частина ОДКБ.
Утім це не означає, що Україна не має права і не може критикувати Альянс. Що Київ не може нічого вимагати від Брюсселя. Може, він робить це. Так само, як ми вимагали закриття «Північного потоку-2», відключення Росії від SWIFT і багатьох-багатьох речей, які вдалося здійснити. Шкода, що наразі НАТО погано чує Україну і не реагує належно на її прохання. Чому не реагує? Бо боїться початку прямого зіткнення з Росією, яке точно може перерости у Третю світову. Якщо це перекласти зрозумілою мовою, то вийде, що Захід поки що прагне якомога довше затримати російські війська на території України, аби краще підготуватися до зустрічі з ними в перспективі.
І майже ніхто, окрім хіба що Зеленського та наших польських партнерів, там не говорить про те, що кволі дії Альянсу в Україні якраз і призведуть до того, що Росія піде далі – на всю Європу.
Поки що Київ і його безпосередні союзники, до прикладу, та сама Польща, на більшість своїх пропозицій чують відмовки. Зеленський просить надати Україні відсоток від усіх танків і літаків НАТО, а в Альянсі цинічно кажуть, що українська армія потребує іншого – артилерії. Чому так кажуть? Бо досі граються в оборонну локальну війну.
Київ і Варшава закликають надіслати миротворчу місію НАТО на українську землю, а в Альянсі кажуть, що жоден солдат союзників не переступить український кордон, що Брюссель не почне Третьої світової (ніби вона ще не почалася). Зеленський просить надати Україні радянські винищувачі, але це питання блокується у Вашингтоні. Берлін же взагалі акцентував, що вичерпав запаси зброї, яку могла б отримувати наша держава.
Найбільше, до речі, вразила заява прем’єра Британії Бориса Джонсона, який зазначив, що члени НАТО та G7 у відчаї через «нездатність зробити більше для допомоги» Україні «з огляду на складнощі, з якими ми стикаємося». Він додав, що зараз ніхто не хоче закривати повітряний простір над Україною і жодна західна демократія не розглядає участь у війні на території нашої держави.
Таке чути дивно. Якщо Захід у відчаї, що нічого не може, то що тоді думати Україні та українцям, проти яких оголошена тотальна війна?
Уже очевидно, що НАТО швидко не зміниться і західна система міжнародного порядку, якого вже немає, ще довго буде трансформуватися у щось інше. Саме тому ми й чуємо від лідерів західного світу про посилення східних флангів, про перебудову ланцюгів постачань енергоносіїв, про чергову стурбованість – про все, тільки не про нагальне. Тож наразі існують дві паралельні реальності – українська та західна. Поки що паралельні.
Світу потрібні лідери нового формату, однак НАТО говорить про інституційну пам'ять, не бажаючи змінювати керівництво, керівництво, яке боїться відреагувати на обстріли Яворівського полігону та на детонацію російських безпілотників на території двох країн членів альянсу – Хорватії та Румунії.
Не втішили й заяви лідерів країн ЄС. Після саміту прем’єр Нідерландів Рютте зазначив, що швидке приєднання України до Євросоюзу створює ризики для стабільності Західних Балкан. Він зауважив, що надання Україні привілейованої ролі для вступу в ЄС викличе серйозне розчарування серед інших країн, які хочуть приєднатися до блоку і вже довгий час перебувають у цьому процесі.
«Ризик такого прискорення полягає в тому, що стабільність на Західних Балканах може бути під загрозою, тому що є країни, які також хочуть (приєднання): Північна Македонія, Албанія. Це дуже чутливе питання», – сказав він.
Євросоюз боїться поглиблення політичної кризи на Балканах. Там наразі думають над тим, щоб пришвидшити приєднання країн регіону, а не України. Бо якщо прискорити вступ нашої держави, то проросійські сили, наприклад у Північній Македонії, отримають верх над проєвропейськими.
Біда полягає в тому, що Росія вже почала агресивну кампанію на Західних Балканах, вона вже вдається до дій, що готують дестабілізацію. Тож невдовзі ЄС може прокинутися в іншій реальності на півдні континенту.
Тому прискорений вступ України до ЄС не призведе до дестабілізації Балкан. До цього призведуть російські дії. Лідери Співдружності зрозуміють це, щоправда, із запізненням.
До речі, запізнення, певно, може стати словом року, якщо міжнародні союзи, альянси, об’єднання не змінять своєї політики та не розпочнуть проактивних дій. Іншими словами – не почнуть не словом, а ділом захищати безпеку Європи, її головний фронт – Україну.