Китай – за стіною, Росія – у ковіді
Президент Китаю Сі Цзіньпін вирішив залишитися вдома, втім передав лідерам G20 повідомлення. У ньому він запропонував «глобальну кооперацію в питанні вакцин». План складається з шести пунктів. Серед них: посилення дослідження препаратів для імунізації, більш справедливий їх розподіл, зокрема до країн, що розвиваються; досягнення цілі ВООЗ на 2022 рік – вакцинувати від коронавірусу 70% населення Землі.
Третя ідея має важливе значення: вона закликає до відмов від прав на патенти та передачу технологій вакцин до бідніших держав, щоб вони, за можливості, самі виробляли вакцини. Сюди ж – посилення транскордонної торгівлі «сирими та допоміжними матеріалами» для них. Активісти теж звертали увагу, що розвинені країни надають дуже мало вакцин бідним, що не сприяє зупинці пандемії.
Останні можуть дозволити собі хіба чотири дози на сто людей, наголошують у ВООЗ. Система безкоштовного розподілу COVAX продовжить роботу й надалі, але з обіцяного – мільярд доз вакцин, з яких лише 300 тисяч будуть реально придбані на гроші США та розподілені.
П’ятий пункт звучить як свідома шпилька від президента Сі для тих, хто ще не визнав китайський «CoronoVac». Йдеться про «вакцинну рівність» і «взаємне визнання» вакцин зі списку ВООЗ.
Попри такий маніфест, аналітики все частіше питають: чому Сі Цзіньпін так довго не покидає Китай? Лідер Китаю вдома вже 21 місяць, і здається, не планує кудись їхати найближчим часом. Причина не лише в пандемії та в жорстких карантинних обмеженнях, чинних у Китаї. Імовірно, лідер КНР не хоче зайвий раз вислуховувати про порушення прав людини, про уйгурів і Гонконг, про погрози Тайваню та про небажання комунікувати із Заходом щодо причин появи коронавірусу. Водночас відсутність лідерів Китаю та Росії майже знищила надії на прогрес у багатьох ключових напрямках: відновлення після пандемії, боротьба з глобальним потеплінням, вирішення енергетичної та іранської криз, налагодження ланцюжків постачань.
Зовсім без дипломатичної співпраці США та Китай на G20 не залишилися: «у полях» зустрілися держсекретар Ентоні Блінкен та голова МЗС Піднебесної Ван І. Нині ключове – підготувати базу для перемовин Байдена та Сі.
Щодо Росії, то питання коронавірусу стоїть ще гостріше – мільйони хворих, дуже низький темп вакцинації, відкрите зневажання правил. Та й сам Путін побоюється інфекції, тому й не відвідує заходів. Президент РФ теж, як і глава КНР, попросив Захід визнати російський «Спутник V», який ЄС і США не хочуть сертифікувати, оскільки препарат не пройшов відповідних досліджень.
Водночас країни «групи двадцяти» у фінальному документі домовилися підтримувати забезпечення безперервності медичних послуг після COVID-19, сприяти зміцненню національних систем охорони здоров'я та служб первинної медико-санітарної допомоги у світлі наслідків пандемії для психічного здоров'я та добробуту через ізоляцію та безробіття.
Непрості союзники Америки: Меркель, Ердоган, Макрон
На полях G20 відбулися спільні консультації Байдена і лідерів Туреччини, Франції та Німеччини. Ангела Меркель привезла в Рим свого ймовірного наступника – Олафа Шольца.
Першого дня він зустрівся з Байденом, також були прем’єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон і президент Франції Емманюель Макрон. Розмова стосувалася пришвидшення перемовин з Іраном.
Непростими були перемовини у президентів США та Франції. Байдену довелося перепрошувати за зірвану угоду про будівництво та постачання французьких підводних човнів до Австралії. Нагадаємо, що Франція втратила на цьому $40 млрд.
Байден визнав, що його команда діяла «незграбно» і назвав Париж «неймовірно цінним та серйозним партнером». Макрон наголосив, що зараз «час для координації та кооперації, однак треба упевнитися, що таке не повториться знову». Це заяви на публіку, чи вони щось змінили, ми побачимо найближчим часом.
Зустріч із президентом Туреччини відбулася на тлі спроби Анкари вислати з країни 10 західних послів, зокрема американського. Діалог двох президентів включав у себе Сирію, Лівію та купівлю турками літаків F-16. Джо Байден окремо порушив тему російської системи ППО С-400, що її активно закуповує та розгортає Туреччина. Цей факт провокував невдоволення у Вашингтоні вже кілька років.
Окремий тон мала зустріч з прем’єром Італії Маріо Драґі – можливо, новим лідером Європи після відходу Меркель (Макрона чекатимуть вибори президента). Політики обговорили безпеку Середземномор’я, новий корпоративний податок, італійський вклад у Афганістан.
Іранська ядерна угода: в очікуванні листопада
Відновлення ядерної угоди з Іраном теж було в порядку денному саміту, особливо Джо Байдена. Про бажання повернути до перемовин США він заявляв ще під час передвиборної кампанії.
Утім сказати легше, ніж зробити – прогресу давно не було: Іран продовжував крок за кроком знищувати саму суть угоди, нарощуючи рівень збагаченого вже до 60% урану, запускаючи нові центрифуги.
Прихід до влади президента Раїсі – відомого консервативного клірика – теж не додавав надій. У заяві учасники саміту G20 закликали Іран повернутися до виконання угоди, «щоби запобігти небезпечній ескалації».
Водночас іранські ЗМІ, як передає Reuters, відреагували доволі іронічно: «Якщо ви так налаштовані, чекаємо указу від Байдена». Перемовини мають продовжитися в листопаді.
Корпоративний податок і металеві тарифи
Тим часом ЄС і США досягли деяких важливих домовленостей у сфері міжнародної торгівлі та податків. Вашингтон відмовився від тарифів на сталь та алюміній, що їх раніше запровадила адміністрація Трампа. Це рішення знизить ціни на автомобілі та пральні машини, скоротить викиди в атмосферу та перезапустить постачання. Байден чітко показав, що його адміністрація, на відміну від попередньої, бажає покращити відносини з Євросоюзом.
При цьому не шкодячи великим фабрикам і профспілкам, які голосували за демократів. Вони вимагали залишити чинними деякі торговельні бар’єри для захисту американського виробництва. Тому замість фіксованого 25% тарифу на сталь і 10% на алюміній вводиться більш гнучка система «тарифної квоти». Європейці зможуть ввозити до США 3,3 млн метричних тонн сталі на рік без додаткових виплат (якщо обсяг більший, автоматом повертається 25% тариф).
Зі свого боку Брюссель зніме обмеження на постачання американських соків, вина та мотоциклів, європейці також відмовилися від нових мит. Фактично це зупинка тарифного протистояння, яке насправді тривало більше ніж 17 років у деяких питаннях (як-от субсидії для компаній «Boeing» і «Airbus»).
Щодо клімату, то тепер буде суворіший контроль викидів під час виробництва чогось зі сталі або алюмінію, наголосила міністерка торгівлі США. Це дозволить робити «чистіший» продукт, ніж у Китаї.
Щоб отримати статус duty-free, товар мають повністю зібрати в ЄС, не залучаючи Китай, Південну Корею та Росію на різних стадіях виробництва або постачання матеріалів. Останнім часом імпорт металів з ЄС до США невпинно спадав.
Продовжуючи економічну тематику, світові лідери пристали на ідею Джо Байдена про реформування «глобального податку» в розмірі 15%. Це було зроблено, щоб міжнародні корпорації не уникали оподаткування, будуючи заводи і інших країнах і ховаючи прибуток у податкових гаванях на кшталт Карибів.
Клімат на G20: старі цілі без конкретики
Кліматичний порядок денний, разом з пандемією, мав домінувати на саміті. Але в результаті всі отримали комюніке, де повторювалися цілі, встановлені в Паризькій домовленості – тримати глобальне потепління у рамках 1,5 градуса за Цельсієм.
Країни, які досі постачають і використовують вугілля, частково зуміли відстояти свої інтереси. Вони принаймні намагалися заблокувати згадку про «припинення фінансування вугільної промисловості» вже у 2021 році і «зупинку будівництва заводів на вугіллі у 2030-х». Особливо проти заборони використання вугілля активно виступають РФ, Китай, Австралія та Індія.
У фінальному драфті кліматичного комюніке було мало закликів до дій для скорочення забруднення атмосфери. Деякі позиції стали ще м’якішими. Так, документ ще раз каже, що саме треба зробити (зменшити викиди до середини XXI століття), але дає дуже мало інструкцій, як можна цього досягти. І навіть якщо цілі будуть виконані, спеціалісти ООН упевнені – світ уже пройшов межу 1,5 градуса та прямує до 2,7 до 2100 року.
За цих умов життя в деяких регіонах Землі буде набагато небезпечнішим, а острови та цілі міста, що лежать біля або нижче від рівня моря, можуть піти під воду. І є великі сумніви, що саміт COP26 у Глазго зможе додати щось до цього сумного прогнозу.