ГоловнаСвіт

Лукашенко і ненависний український Майдан. Рік білоруського протесту

Більше ніж 4690 кримінальних справ, 610 політв'язнів, 35 тисяч затриманих по всій країні, сотні людей з важкими ушкодженнями та пораненнями, кілька вбитих демонстрантів – або на вулиці, або за нез'ясованих обставин, розвалений опозиційний рух. Оце і є перший наочний результат білоруських протестів, які від початку були нав'язані людям як мирні акції – в чому, до речі, і полягала ключова помилка. Підсумок – Лукашенко. І цим усе сказано.

Утім є те, що викликає певну надію в білорусів і, відповідно, острах у самого режиму. Білоруські протести, що почалися в ніч на 10 серпня 2020 року, геть знищили міф про те, що влада Олександра Лукашенка тримається на любові народу. Вона базується виключно на силі, на КДБ. Вона зберігається за рахунок російських грошей і тієї силової білоруської вертикалі, яка була створена за рахунок цих коштів із РФ. Та й не тільки коштів. Адже не варто забувати, що і сам Лукашенко зміг обійняти пост глави держави в липні 1994 року завдяки діям російських (а насправді все ще радянських) спецслужб.

І оцього міфу про всенародну любов тепер не існує. І підтримки, яку з таким запалом на кожних виборах домальовували Лукашенку, який вічно боявся цієї незрозумілої третини негативно налаштованого до нього населення, тепер теж немає. Тому що заради утримання влади режим пішов на знищення власного народу. А білоруси нарешті побачили, що реальна підтримка Лукашенка – не народ, а силовики. Зігнані мітинги бюджетників – гарна технологія, однак вона не захистить від праведного гніву істинних демонстрантів.

Фото: Протести в Мінську / Радыё Свабода

Головний підсумок року білоруських протестів – зірвані маски. І Лукашенко, розуміючи, що цієї «всенародної любові» під 100% більше немає, що є тотальна і повсюдна ненависть, яка рано чи пізно виллється в реальний бунт, створює з країни справжній концтабір. Бракує в'язниць? Нові поставимо. Люди незадоволені? Будемо катувати і саджати. Так живе Республіка Білорусь останній рік. Хоча насправді вона так живе з 1994 року, просто раніше режим не показував свого реального обличчя так відкрито.

Багато хто звинувачує білоруський народ у тому, що ці мільйони людей, що вийшли на вулиці десятків міст РБ, не змогли зняти Лукашенка. Звичайно, дівчатка в білих стрічках і хлопці, які без кедів залазили на лавочки, люди похилого віку, які несуть квіти і плакати, звільнити країну від диктатури не можуть.

Якщо говорити про планування і направлення протестного потенціалу, то тут провина лежить не на народі, який не звик мільйонами виходити на вулиці і влаштовувати акції непокори. Вина – на білоруській опозиції, а точніше на певних її діячах. Тому що «мирний протест» – це слоган білоруських силовиків, яким легше відловлювати поодинці людей з бантами у квартирах і дворах. Тому що ці «опозиціонери» зупиняли десятки тисяч демонстрантів від звільнення заручників і в'язнів із білоруських СІЗО. І саме вони винні в тому, що ті, хто кинувся до ізоляторів, були в подальшому побиті або посаджені. Тому що була створена, за прикладом демонстрацій на Болотній у Москві, координаційна рада, ключове завдання якої було розсипатися і поділити протестний рух, як хімічну речовину, на фракції. Тому що, як і у 2011–2013 роках у російській столиці, окремі лідери в Білорусі виводили людей на вулиці, які були нашпиговані камерами спостереження.

Білоруси тримають портрети політв’язнів під час опозиційного мітингу, присвяченого неофіційному Дню Свободи в Мінську, Білорусь, 24 березня 2013 р.
Фото: EPA/UPG
Білоруси тримають портрети політв’язнів під час опозиційного мітингу, присвяченого неофіційному Дню Свободи в Мінську, Білорусь, 24 березня 2013 р.

Тепер опозиційний рух складається з різношерстої маси – хтось перебуває за ґратами, хтось – у вигнанні за кордоном, хтось пішов на угоду з режимом, показавши реальне своє обличчя, а хтось займається самопіаром. Дехто співпрацює з білоруськими силовиками, а дехто – з російським капіталом, а є і ті, хто й далі готовий боротися за ідею. Мінський протест був знищений так, як колись і московський – за допомогою силовиків і окремих «координаторів», які сиділи всередині опозиційного штабу.

Саме тому Лукашенко не просто залишився, а посилив свою владу в Білорусі – вже в той момент, коли та сама влада трималася на волосині. Саме звідси викрадення літака в повітряному просторі РБ з іноземними громадянами і цирк з одним із творців телеграм-каналу NEXTA Романом Протасевичем. Звідси і спецоперації білоруських силовиків у суміжних країнах. Звідси знищення реально опозиційних ЗМІ та переслідування своїх же спортсменів.

Утім Лукашенко скинув маску не тільки перед білоруським, а й перед українським народом. Українці теж любили Олександра Григоровича. Чого тільки варті ці постійні маніпулятивні соціологічні рейтинги, в яких Лукашенко випереджав за популярністю навіть чинних українських керівників.

Тепер практично кожен в Україні розуміє, що від Білорусі і від її режиму йде реальна загроза. І Лукашенко це підтверджує своїми заявами під час пресконференції в день річниці провалу президентських виборів і протестних акцій 2020 року. Адже це він говорить, що готовий з Путіним у будь-яку хвилину «поставити Україну на коліна протягом доби».

Та й це його слова: «Ось ви дострибаєтеся до того, що я одного разу ризикну і переступлю кордон без зброї, і в мене буде не 40% українців [які підтримують мене], а мінімум 90%. І ми Україну повернемо».

Фото: скрин відео

Києву явно демонструють, що готові на радикальні дії з північної частини українського кордону. Лукашенко дає гарантії, що білоруси першими не розв'яжуть війни з Україною. Однак він не дає гарантій того, що Білорусь не стане місцем для російських провокацій у північній частині українського кордону. Тому й говорить, що Україна – загроза національній безпеці Білорусі.

Яку ж Україну хоче повернути Лукашенко? Україну без двох майданів і революцій. Тому що тільки в мовчазній державі можна малювати собі 90% підтримки. Тому що майдан для будь-якого подібного режиму – єдина пряма загроза. Тому що якби в Україні не було протестів, їх не було б і в Білорусі – так думає Лукашенко. Та й Путін.

І насправді для Лукашенка реальною загрозою, як слушно зауважив Віталій Портников, є російський президент, Кремль. Адже вже немає ніякої маневровості між РФ і Заходом, цієї третьої маски, а є виняткова покора волі російського керівництва. Тепер режим Лукашенка залежить від грошей, публічної підтримки і силовиків з Росії. Тому що потенціал у білорусів для реального бунту вже є. І це розуміють всі. Зокрема й Кремль і його спецслужби. Вони ж можуть прибрати режим, замінивши на свій.

Про це, до речі, потрібно вже думати Україні.

Олександр ДемченкоОлександр Демченко, редактор відділу "Світ"
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram